Пост-апокаліпсис в іграх, мені здається, в даний момент знаходиться на піку своєї популярності. Скажімо, втомлений від монотонної життя середній клас споживачів бачить в даному сюжетному жанрі джерело того самого звіриного азарту, якого так не вистачає. Вижівальщік можуть перевірити свої навички, хоч і віртуальним чином. А любителі хороших комп’ютерних ігор просто насолоджуються якісним продуктом. Спеціально для цих громадян культовий видавець «Бука» підготував особливий пак ігор схожої тематики, і я із задоволенням про нього розповім.
Почну, звісно, з самого смачного. Fallout 2 на колесах, такий же затишний і захоплюючий – Hard Truck Apocalypse, або Ex Machina – творіння студії Targem Games, призер КРІ 2006, котрий відхопив нагороду за кращий ігровий дизайн. І просто одна з найтепліших комп’ютерних ігор, створених в СНД.
Маючи сюжет, який не претендує ні на що особливе, гра дивує і приємно радує невеликими твістами. Однак сюжет тут – лише двигун, який дозволяє відкривати нові локації, нових персонажів і нові цікаві квести. Так, в ньому є купа посилань, в основному неприкритих, і це надає Ex Machina шарму, який є унікальним. А якщо враховувати нелінійність сюжету, персонажів, що запам’ятовуються і харизматичні діалоги – так взагалі казка.
Ця гра запам’ятовується при першому ж проходженні. Особливо – локація з Оракулом, зрозуміло. Якщо ти без підказок зміг знайти всі деталі на покинутому заводі, мій тобі уклін і повага. Відкритий світ дозволяє відчути повноцінну свободу на колесах, і будь-кому, хто на неї зробить замах, я підсмажу плазмою передній бампер і вставлю його перпендикулярно заднього.
Рівні феноменально атмосферні і затишні – при мінімумі деталей практично кожна локація відчувається чимось іншим, і допомагає цьому музичний супровід. Саундтрек Ex Machina я іноді із задоволенням прослуховую окремо в плеєрі – він того вартий.
Ну і «Флаг». Дробовик з розривними патронами, божественна рука, що кришать метал в тирсу, з далекобійністю, двічі перевищуючу снайперську. Я співав дифірамби цьому дробовика і буду продовжувати співати – він чудовий.
Загалом, Ex Machina в моїй свідомості дійсно відбилась, як Fallout 2 на колесах. Незважаючи на проблеми з запуском гри на Windows 7, вона все ще відмінно виглядає і грається.
Якщо оригінальна гра – це Fallout 2, то Меридіан 113 є Fallout Tactics. Ні, не в плані покрокового бою. Сам концепт відкритого світу був замінений на лінійність і передбачуваність. Так, основа геймплея залишилася та ж, движок не поміняли, але чи заради цього ми запускали Ex Machina?
Втім, як у Fallout Tactics є свої плюси, так і в цій грі їх вистачає. Кількість машин мало не подвоїлася. Хочеш вдосталь накататися на бандитському міні-джипі? А на Хаммері? А як тобі ідея поїхати то багатоколісне чудовисько, що чатувола тебе недалеко від Оракула і залишало після себе цінний лут у вигляді тютюну і пляшок? Так ось, тут воно є, і в нього можна перелізти.
Баланс перелопатили, ціни поміняли, тепер з ворогів падає не тільки товар, а й чисті гроші, міста і побічні квести залишилися, хоча і не відчуваються такими вже необхідними. Найприємніше зміна – тепер товар накшталт металобрухту і бензину можна пускати відповідно на лагодження та заправку автомобіля. Це дуже приємно, нічого не скажу.
Персонаж мені запам’ятався лише один – це не головний лиходій, а просто місцевий лідер, Дядя Сем. Дослідження частково залишили, дизайн і комфортність локацій все ще на місці. У пам’яті після проходження у мене залишилися лише початковий рівень, Сем і останній бос, який для мене, напевно, Меридіан 113 зіпсував остаточно.
Спойлерити не буду, просто скажу, що фанати першої частини будуть шукати щелепу на підлозі. Ах да, і «Флаг» перетворили в рядову гармату, яку навіть брати соромно. Разом Ex Machina: Меридіан 113 отримує від мене 50% на 50% за якістю. Одне проходження вона точно заслуговує. На відміну від…
Якщо Меридіан 113 був Fallout Tactics, то Arcade – практично Brotherhood of Steel. Що, ти не чув про таку частину Fallout? Не чув про абсолютно лінійний шутер на PlayStation 2? Правильно зробив, тому що це ганьба.
Ex Machina: Arcade гідна займати місце в колекції лише через постійно низьку ціну і те, що це повноцінна частина серії. Усе. Замість затишних і спокійних рівнів у нас тепер практично голі простору. Перший же рівень представляє з себе пустелю (!) З озерами (!). Геймплей тепер нагадує 1nsane з гарматами, тільки жахливо зроблений і неймовырно нудний. У гри навіть ілюстрацій нормальних немає на сторінці в Steam – замість них стоять скріншоти з першої частини.
Управління занадто чутливе, зброя обрадує лише глухонімих, можливість не вмирати відразу, заїжджаючи в воду, було б непоганим доповненням, якби в місіях були чекпоінти, а я їх не помітив. І найбільший гріх Ex Machina: Arcade – фіксована камера. Її не можна крутити разом з прицілом. Можна затиснути коліщатко, однак від цього ми просто подивимося назад.
Від проекту дійсно віє аркадні, вторинністю, це продукт А-класу, практично треш. Всім тверезо мислячим людям я категорично не рекомендую купувати її заради проходження. У момент знижки можна відхопити її, аби була, та й колекційні картки на місці. В іншому, особливо фанатам першій частині – не треба.
І знову йдемо в позитивну сторону. Sledgehammer – гра від тих же Targem Games, теж гоночний симулятор, теж потрібно стріляти, і теж пост-апокаліпсис. Все інше відрізняється від Ex Machina так сильно, як тільки можна.
Уяви собі Need For Speed Underground. А тепер заміни круті гоночні тачки на фури. Тепер встанови їм на дах і боки шестиствольні кулемети. Встановив? Ох ти і маніяк, але продовжимо! Установи в місце, де повинні знаходитися контейнери, турбореактивний двигун від винищувача. Так, дві штуки. Встановив? Молодчинка – тепер ти уявляєш, що таке Sledgehammer.
Це не просто гонки і не просто дербі на виживання. У Targem вийшло зробити гру, яка, ховаючись під личиною чергового бюджетного перегонного СНД-виробу, таїть в собі первісні веселощі в дусі Twisted Metal і Carmageddon. Цинічний навколишній світ, пост-апокаліпсис, змішаний з пост-совковим духом свавілля, бандити, корупція і менти на стороні Зла, а сторони Добра-то і немає.
Різноманітність режимів приємно радує – тут вам не тільки гонка по колу, а й виживання, і дербі на знищення, і чекпоінт-траси, навіть покерувати шахід-машинкою є можливість! Між місіями можна і потрібно обважувати новою зброєю, яка, втім, не найцікавіша у світі, оскільки абсолютно лінійно підвищує стати тачки, а деякі гармати дико схожі на аналоги з Ex Machina.
Головний герой – окрема пісня, він вигідно відрізняється від інших побратимів по жанру тим, що… Ну… Він сам собі голова. Там, де інший би підкорився і подякував за спасіння, наш малий буде гнати до останнього, плювати в обличчя ситуації і робити, як йому захочеться. Сюжет в Sledgehammer теж є, і його подача по місіям, насправді, приємна.
Це не ААА-гонка, це просто хороший і веселий проект, де можна відпочити мозком від роботи, підірвавши пару сотень машинок на дорозі. Це, на щастя, зроблено на п’ять з плюсом, який швидше нагадує дві схрещені колоди з Vantablack, ніж арифметичний знак.
А це вже суміш Fallout і S.T.A.L.K.E.R. Пост-апокаліпсис на пост-совку за сюжетом однойменної книги Беркеля ель Атоми, цю гру я б порівняв з Van Buuren через тривимірний движок, але доведений до стану цукерки.
Сюжет я спойлерити не буду, і, всупереч моїм побоюванням, він не дуже-то насичений квасним патріотизмом. У всякому разі мені ситуація здається досить приземленою і повірити в неї легко. Проте, оцінить не кожен, так.
Як і бойову систему, яка взята з інших ігор студії Aperion – 7,62 і Бригади Е5. Тобто, вона складна, як для покрокової тактичний стратегії, і в цьому її принадність. Втягнувшись, відчувши на зуб всі можливості, переваги і недоліки, можна в «Maradeur» розчинитися всерйоз і надовго.
Ну і атмосфера, ще не «Сталкер», але дуже близько. Озвучка персонажів, як і в Sledgehammer, на подив приємна і переконлива. Так, в дизайні проскакують дрібні недоробки, а залучення часом переривається неакуратністю оповідання, особливо на початку. Проте особисто я це звик розпізнавати як особливість геймдизайну в СНД. Така маленька родзинка, яка може зіпсувати смак, а може і додати проекту знайомий і приємний аромат.
На цьому огляд пака закінчується. З п’яти ігор, що входять в нього, немає жодної, яка б себе не окупила як мінімум картками. Тому я його категорично рекомендую, і в цілях ін’єкції ностальгії, і в цілях освіти. Не кожен день можна проїхатися на фурі з реактивними двигунами по автобану, вірно? Придбати пак можна тут, і в Інтернет-магазині видавця, а якщо потрібна лише одна гра, то рекомендую поглянути на сторінку Буки – там на Sledgehammer хороша знижка йде!
Не соромся писати свою думку про статтю, про ігри та й взагалі. Пам’ятай – ми не техпідтримка, нам ДІЙСНО важлива твоя думка!
Leave a Reply