Четвер, 28 Березня, 2024

desktop v4.2.1

ІгриОгляди ігорОгляд The Last of Us Part II - Гра, яка розбила мені...

Огляд The Last of Us Part II – Гра, яка розбила мені серце

-

- Advertisement -

Суперечки про те, чи є відеоігри мистецтвом, чи ні, начебто вже не ведуться – численні шедеври від провідних студій світу поставили в них крапку. Ми знаємо все, на що здатні по-справжньому талановиті розробники, які не обтяжені фінансовими або творчими обмеженнями. Проте час від часу з’являються такі ось новинки, які просто не вписуються в колишні рамки, і чиї амбіції змушують нас переглянути визначення того, що таке відеоігри.

Шлях нового творіння Naughty Dog до полиць магазинів був складним – занадто складним. На шляху до релізу дітище всесвітньо визнаної студії зіткнулося з логістичним пеклом, яке відклало весняний вихід, і з масовим витоком спойлерів в мережу – і подальшим гнівом фанатів. Я так і не озброївся вилами і не приєднався до хрестового походу проти розробників, але і у мене були власні сумніви в тому, що віце-президент Ніл Дракманн мав рацію в своєму рішенні запустити виробництво сиквела до The Last of Us – можливо, кращої відеоігри минулого покоління.

Говорити можна багато, проте єдиний спосіб оцінити гру належним чином – зіграти в неї. На щастя, більш приємного експерименту я навіть не можу собі уявити.

The Last of Us Part II

Робити сиквели – зовсім не так просто, як може здатися зі сторони, а вже коли мова заходить про такі прославлені тайтли, як The Last of Us, то завдання і зовсім здається нереальним. Як догодити існуючій армії фанатів, не жертвуючи художньою цінністю? І довгий час здавалося (у всякому разі – на папері), що трагедії, і правда, не минути. Naughty Dog згадувала про історію помсти і про цикл насильства, і всі ми ледь не закатували очі: що, знову помста? Світ The Last of Us такий цікавий, але ви вирішили взяти за основу настільки заяложений сюжет? У відповідь на наші претензії розробники говорили, що важливий контекст. І вони мали рацію.

Отже, з подій першої частини минуло 5 років. Еллі вже 19 років, і вона зовсім не та мила дівчинка, яка становила компанію Джоелу. Вона живе в місті Джексоні і поступово вчиться довіряти іншим людям і навіть вступати з ними в стосунки. Але в світі після апокаліпсису жахи чекають на кожному кроці, і трагічна подія змушує Еллі забути мирне життя і вибрати шлях помсти.

The Last of Us Part II
Шлях помсти, обраний Еллі, назавжди змінить її. Спостерігати за тим, як дівчинка, яку ми оберігали всю першу частину, трансформується, боляче. Настільки боляче, що я відчував, що Part II знову і знову розбиває мені серце. Вона невблаганно рухається вперед, не шкодуючи бідних гравців, для яких персонажі з першої частини стали мало не сім’єю.

Я б щиро хотів вдаватися в деталі сюжету, але… не можна. Просто тому, що одне зайве слово здатне зіпсувати вам все враження. Я тільки зауважу, що боятися спойлерів, які гуляють по інтернету вже більше місяця, не варто – вони не тільки неточні, але і абсолютно не впливають на задоволення від проходження. Всі спроби очорнити гру в підсумку змусили мене ще більше її поважати. І кожен раз, коли я був готовий скрикнути «ага, я так і знав!», The Last of Us Part II ставила мене на місце черговим несподіваним сюжетним поворотом. У якийсь момент я остаточно зневірився у можливості передбачити хід думки сценаристів Ніла Дракманна і Хеллі Гросс – висота польоту їх фантазії для мене просто недосяжна.

Чи можу я чіплятися до сюжету The Last of Us Part II, несхвально порівнюючи його з оригінальною частиною? Безумовно. Створюючи свій magnum opus (а заперечувати те, що новинка – це найамбітніший і найсміливіший проект Naughty Dog, неможливо), розробники вибрали популярний і мій нелюбимий художній прийом – subverting expectations. Тобто, вони перш за все намагалися підловити гравця, обдуривши його очікування сюжетними поворотами на кожному розі. Багато сучасних режисерів і письменників думають насамперед про те, як здивувати, жертвуючи в процесі якістю історії. Яскравий приклад – фільм «Зоряні війни: Останні джедаї», де режисер і сценарист Райан Джонсон занадто захоплювався недоречною комедійністю і переписуванням вже усталених правил всесвіту. Тож і Джонсон, і Дракманн прагнули здивувати, але останній добився цього, не втрачаючи поваги до першої частини.

- Advertisement -

Порівнювати The Last of Us і її сиквел можна довго, акуратно зважуючи всі «за» і «проти», але врешті-решт все зводиться до особистої думки кожного. Незважаючи на схожість, ці дві гри дуже різні за своїм настроєм, що відбивається як в головних темах (якщо в оригіналі це любов, то в продовженні в центрі оповідання – ненависть), так і  в почуттях, які гра викликає у гравців. Мені хотілося і плакати, і лаятися, і обурено махати руками. Я відчував себе і головною дієвою особою, і людиною абсолютно безпорадною. Я боявся чергового сюжетного повороту і не міг його дочекатися.

Читайте також: Огляд Clubhouse Games: 51 Worldwide Classics – Вбивця настолок

The Last of Us Part II
Багато старих персонажів повертаються, але в головній ролі здебільшого нові обличчя. Кожен персонаж, навіть епізодичний, глибоко опрацьований і здається живим. Приходять нові люди, йдуть старі, а Naughty Dog була і залишається студією з найбільш якісними і живими діалогами.

Так, почуття і емоції The Last of Us видавлює з гравців майстерно. Naughty Dog вже давно виробляє відеоігри такого рівня, що їх порівнюють з голлівудськими фільмами, однак The Last of Us Part II не соромиться і своєї інтерактивності і мітить вище. Надихаючись уроками Shadow of the Colossus, студія прагне до того, щоб гравець перестав відчувати себе пасивним учасником. Як і там, так і тут на наші плечі лягає вся відповідальність за скоєні дії. Як і там, так і тут ми не герої і не рятівники – ми просто люди, які за допомогою насильства досягають своєї мети і ризикують втратити свою людяність в процесі.

Творіння Фуміто Уеди залишається шедевром, проте навіть зараз мало які ігри примудрилися викликати у нас такі емоції – не всі і намагалися. Ставити гравця в незручне становище, змушувати його хвилюватися і сумніватися в собі – не те, до чого прагне більшість виробників ігор. Але Naughty Dog не боїться викликати в нас суперечливі емоції. Я взагалі не пам’ятаю, коли гра викликала у мене стільки емоцій! В одну мить я відчуваю лють і бажання помсти, в іншу почуття провини і навіть страх. Що мені доведеться робити далі – чи вистачить у мене сил? Іноді я просто боязко поглядав на контролер і відчайдушно сподівався на те, що моя участь не знадобиться. The Last of Us Part II – це гра жорстока, відверта і важка, і завдяки відмінній графіці насильство тут не схоже на насильство в інших іграх. Надто вже воно реалістичне, і це лякає.

The Last of Us Part II
Кожна нова гра Naughty Dog – це нова віха в розвитку лицьової анімації. Як і очікувалося, The Last of Us Part II виглядає чудово, і кожну емоцію і внутрішній конфлікт персонажів видно навіть без слів. Гнів і біль в очах Еллі, любов і меланхолія Джоела… все це видно без усяких пояснень.

Я думаю, ви відчуваєте, що мене так і розриває бажання викласти сюди спойлери. Мене можна зрозуміти: The Last of Us Part II хочеться обговорювати, про неї хочеться сперечатися. І я впевнений, що фанати будуть роками дискутувати про дії Еллі і усі сюжетні повороти точно так, як вони до цього дня засуджують і обговорюють вчинки Джоела в першій частині.

Постапокаліптичній паркур

Сюжет – це саме те, що виділяє The Last of Us, однак без продуманого геймплея до фінальних титрів можна і не дістатися. І перша частина сильно відрізнялася від серії Uncharted: це був не бойовик, а скоріше survival, де ресурсів мало, і кожна куля може виявитися вирішальною. Також в центрі всього виявився крафтінг. The Last of Us Part II продовжує всі ці ідеї, і не прагне винайти колесо. Ви все також будете шастати по покинутим будинкам і магазинам в пошуках матеріалів для коктейлів Молотова і лікувалок. Крафтити міни і стріли можна в будь-якому місці, а ось апгрейди зброї можна робити тільки в спеціально відведених місцях.

The Last of Us Part II
Проходити The Last of Us Part II поспіхом не варто – обов’язково що-небудь пропустите. Я грав в неї неспішно і радів кожному новому апгрейду своєї зброї, тим більше що він завжди супроводжується детальною анімацією в кращому дусі Red Dead Redemption 2.

Мабуть, головним сюрпризом для багатьох стане відкритість The Last of Us Part II і її масштаби. Розробники надихалися попередньою своєю грою – доповненням Uncharted: The Lost Legacy, з якої Naughty Dog почала серйозно експериментувати з квазі-відкритими світами. Та ще Uncharted 4: A Thief’s End сама пропонувала на диво багато свободи пересування, і ось тепер сіквел The Last of Us переплюнув їх усіх. Ні, ніякого open world тут немає (і слава богу, вистачить їх), однак не відчувається і ніякої «коридорності» – всі рівні об’ємні і зовсім не тісні. Багато ігор пропонують гравцеві величезні простори і нуль мотивації їх досліджувати, але в The Last of Us Part II я завжди прагнув вивчати кожен куточок. Кожна нова локація (а їх, в останній раз повторюся, дуже багато) – це шанс не тільки стати туристом, а й вивчити її історію (найчастіше за все – трагічну) завдяки безлічі залишених записок.

Мало того, що всюди тут заховані «пасхалки» і ресурси, а й самі локації на подив цікаві. Здається, я зробив нальоти на кілька десятків квартир, будинків, готелів і магазинів, і жодного разу я не побачив самоповторів. У кожного з будинків є свій характер і всюди відчуваються відгомони життя їхніх колишніх мешканців. Я не знаю іншу студію, яка з такою скрупульозністю береться за моделювання кожного сантиметра свого творіння.

Читайте також: Більше – не означає краще. Пора припинити псувати відеоігри відкритими світами

The Last of Us Part II
Дія гри розгортається в дуже різних локаціях, хоча головним «героєм» тут все ж є Сіетл. Взагалі, масштаб гри і її тривалість обов’язково здивують вас – вона набагато епічніше інших творінь студії. Не вдаючись в подробиці, я просто скажу, що вона виявилася в два рази довшою, ніж я очікував – і в три рази більшою.

В The Last of Us Part II часи затишшя і мовчазного споглядання чергуються зі страшними погонями, гарячими перестрілками і напруженими іграми в кішки-мишки з зараженими, чиї ряди поповнилися новими чарівними різновидами. Як я вже згадував, бойова система здебільшого та сама, але вона стала набагато динамічнішою і швидкою. Еллі зовсім не схожа на Джоела – нехай вона і здатна перебороти кого завгодно, її сильна сторона – це верткість. Еллі швидко пересувається по карті, проникає у вузькі щілини і ухиляється від ударів, які б напевно стали смертельними для Джоела.

Зі сторони може здатися, що крім парочки якісних нововведень нічого не змінилося, проте це не так. Вороги у грі стали розумнішими – і різноманітнішими. На зміну одним фракціям прийшли нові, кожні – зі своїми особливостями. Бійці «Вашингтонського фронту звільнення» добре укомплектовані і використовують собак, які здатні знайти Еллі навіть в укритті, а «Серафіти» віддають перевагу стелсу і стрілам. Ну і не можна забувати про заражених – як уже знайомих по першій частині, так і абсолютно нових. Sony хвалилася тим, що іноді вийде навіть нацьковувати заражених і людей один на одного, але насправді це можливо дуже рідко.

The Last of Us Part II
Собаки – улюблений спосіб кінематографістів вичавити емоцію навіть з самого черствого глядача, і однойменна студія використовує їх для того, щоб навіть під час запеклого бою у гравця з’явилися сумніви в правильності обраного ним шляху. Вбивати собак зовсім не хочеться, тим більше що у всіх них є клички, та й особливо агресивною поведінкою вони не виділяються. Але вибірковий пацифізм істотно ускладнить проходження.

Сильною стороною гри залишається її UI: вам взагалі не доводиться зупинятися або забиратися далеко в меню. Крафтінг відбувається прямо на місці, натисканням двох кнопок і без будь-яких пауз. Це не тільки не забирає у гравця час, але і дозволяє не залишати світ гри ні на хвилину. Хтось скаже, що це дрібниця, але насправді це ще один спосіб позбутися штучних відволікань і ще більше ототожнити себе з персонажем.

Цікава і наявність невидимої механіки «пульсу» як у Еллі, так і у всіх її суперників. Залежно від ситуації вони можуть злитися і навіть боятися, та й сам наш протагоніст відчуває цілу купу емоцій – від радості і задоволеності від вирішеної головоломки до люті і страху після важкого поранення.

Якщо до історії хтось може причепитися, то ось боївка і сам ігровий процес настільки бездоганні, наскільки можливо. Як завжди на висоті і анімація – знову ж таки, в цьому плані The Last of Us Part II просто найкраща в нинішньому поколінні. Я знаю, що з кожним новим палким епітетом я жертвую репутацією неупередженого критика, але я належу до тих, хто найбільше любить хвалити, а не лаяти. А хвалити тут є за що: в цьому поколінні я пройшов декілька сотень відеоігор, і жодна з них не захопила мене так, як це вдалося Part II. Перепробувавши стільки ігор, я вже думав, що перетворююся на циніка і поступово втрачаю інтерес, але виявилося, що дійсно видатний твір здатний повернути мені цей напівзабутий стан дитячої наснаги.

The Last of Us Part II
У грі багато закритих дверей, але дуже мало непрохідних перешкод. Якщо ті чи інші двері не відкриваються, значить десь захована шпаринка. Знаходити схованки і сейфи завжди вигідно – в них заховані життєво важливі ресурси, а часом і нова зброя і апгрейди. Поспіх сильно ускладнить проходження.

До речі, геймплей здався мені більш легким в сіквелі. Тільки іноді гра змушувала мене нервувати – як правило, я вчився на своїх помилках і швидко адаптувався до нових ситуацій. Складнощі можуть виникнути хіба що з орієнтацією в просторі: оскільки ніяких вказівників тут немає, багато (ну, ті, хто не включить відповідні підказки – про це читайте пункт «Ігри, доступні всім») з незвички можуть заблукати. Тут немає (практично) ніяких карт, ніяких дороговказів або компасів – і це незважаючи на дійсно об’ємний світ, в якому легко можна загубитися.

Ігри, доступні всім

Те, що завжди виходило у Naughty Dog – це створювати ігри, доступні всім. Розумний геймдизайн спрямовує нас у правильному напрямку без усяких маркерів і міні-карт, а в разі ускладнень гра завжди пропонує підказки.

А ще – що дуже важливо – тут є величезна кількість всіляких налаштувань складності і доступності для людей з вадами зору або слуху, а також людей просто чутливих до різких рухів. Нарешті можна повністю налаштувати розмір і колір шрифтів, та й усіх інших елементів UI. Рівень складності теж можна змінювати, як душа забажає – не жертвуючи при цьому трофеями. Не забули навіть про тих, кого закачує від різких рухів, motion blur і інших ефектів, які широко використовуються в відеоіграх.

- Advertisement -

Хочете – зменшіть відстань до персонажа або зовсім скасуйте хитання камери. Якщо ви погано бачите, можна збільшити будь-яке місце на екрані – доступна і опція озвучити все, що відбувається. Мене щиро радує така турбота Naughty Dog, оскільки у мене є знайомі, яким довелося відмовитися від багатьох ігор, тому що їм ставало занадто погано або було занадто незручно. У випадку з Part II таких проблем не виникне. І таке ставлення до гравців з різними можливостями має не дивувати нас, а бути стандартною практикою.

The Last of Us Part II

Ну і наостанок мені доведеться (саме доведеться) зупинитися на пункті, який важливий для багатьох – чи є в грі так звана «пропаганда SJW». Ніл Дракманн не приховував, що він підтримує людей з нетрадиційною орієнтацією і меншини, і що в його іграх знайдеться місце для всіх. З цієї причини багато наших співгромадян, що надмірно піклуються про власну тендітну маскулінність, оголосили пана Дракманна persona non grata. Є й інша причина: чимало популярних IP постраждали від зайвої політизованості – це і серіал «Доктор Хто», і «Зоряні війни». І проблема не в бажанні бути інклюзивним, а в незграбній імплементації. На щастя, в цьому плані лаяти Naughty Dog нема за що: її нове творіння з повагою підходить до всіх орієнтацій, віри, раси і гендеру, і не намагається гравців повчати. Компанія, як і раніше, розповідає історію, в якій є досить різні сильні персонажі, і нічиї права не утискаються. Так, навіть білих чоловіків.

Читайте також: Огляд Resident Evil 3 – Найбільш несвоєчасна новинка?

Пік можливостей PS4

Ми обговорили наративну і геймплейну складові – залишилося тільки торкнутися питання технічного. Свого часу The Last of Us стала найбільш вражаючою грою на вже минулій PS3, і ситуація повторюється знову з PS4. 2020 стане останнім роком для надуспішної консолі, і Naughty Dog постаралася вичавити з неї всі соки. І вдалося – це, без всяких сумнівів, найкрасивіша і найбільш вражаюча гра на платформі.

Як заявили в студії, пропріетарний ігровий рушій був практично повністю переписаний, а для запису рухів акторів використовувалася абсолютно нова система захоплення. Це дозволило домогтися приголомшливого фотореалізму світу і дуже достовірних емоцій усіх персонажів. При цьому заради гарних пейзажів і пропрацьованих лицьових емоцій не довелося жертвувати перформансом – незважаючи на те, що я пройшов гру ще за дев’ять днів до її релізу, я не натрапив на жоден баг. Кадрова частота не просіла жодного разу! Така чудова оптимізація – коник Naughty Dog, але це не означає, що студію не варто в черговий раз похвалити за її прагнення випустити готовий продукт, який не потребує патчів першого дня. До речі, не доведеться чекати патча і заради «Нової гри+» або фоторежиму – все вже на місці.

The Last of Us Part II
Грати занадто легко? Ознайомтеся з історією, а потім увімкніть permadeath, і по напруженості з грою не зрівняється жодна Resident Evil.

Я натикався на інформацію про те, що новинка серйозно випробовує PS4, яка від перенапруги гуде, як літак, і навіть перегрівається, але сам я не зіткнувся з жодними проблемами, при тому, що граю я на базовій консолі, купленій на самому старті продажів.

Наостанок зазначу, що гра повністю русифікована, а в налаштуваннях можна залишити голоси оригінальних акторів. Раджу так і вчинити, все-таки в головній ролі Ешлі Джонсон, Трой Бейкер, Лора Бейлі та інші визнані майстри озвучки. А саундтреком знову зайнявся Густаво Сантаолалья, який вже працював над першою частиною. Його роботу 2013 року я до сих пір вважаю одним з найвидатніших ігрових саундтреків всіх часів, але The Last of Us Part II в цьому плані мене трохи засмутила – тутешній OST здався мені менш виразним, з меншим числом мелодій, що запам’ятовуються, і більшою ембієнтністю.

Вердикт

The Last of Us Part II – це найбільш амбітне і вражаюче творіння від майстрів з Naughty Dog, які показали нам зовсім іншу Еллі. Це красива, трагічна і жахлива історія всепоглинаючої одержимості, розказана голосами елітних акторів, показана за допомогою передових технологій і оживша завдяки вивіреному геймплею. Ідеальних відеоігор не існує, але іноді виходять такі, які підходять до цієї планки впритул.

 

Огляд The Last of Us Part II - Гра, яка розбила мені серце

Review ratings
Презентація (оформлення, стиль, швидкість і зручність UI)
10
Звук (робота оригінальних акторів, музика, звукорежисура)
9
Графіка (як виглядає гра в контексті платформи)
10
Оптимізація [базова PS4] (плавність роботи, баги, вильоти)
10
Наратив (сюжет, діалоги, історія)
10
Відповідність ціннику (співвідношення кількості контенту з офіційною ціною)
10
Виправданість очікувань
10
The Last of Us Part II - це найбільш амбітне і вражаюче творіння від майстрів з Naughty Dog, які показали нам зовсім іншу Еллі. Це красива, трагічна і жахлива історія всепоглинаючої одержимості, розказана голосами елітних акторів, показана за допомогою передових технологій і оживша завдяки вивіреному геймплею. Ідеальних відеоігор не існує, але іноді виходять такі, які підходять до цієї планки впритул.
More from this author
- Advertisement -
Other articles
Підписатися
Сповістити про
guest

0 Comments
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Follow us

New comments

Popular now
The Last of Us Part II - це найбільш амбітне і вражаюче творіння від майстрів з Naughty Dog, які показали нам зовсім іншу Еллі. Це красива, трагічна і жахлива історія всепоглинаючої одержимості, розказана голосами елітних акторів, показана за допомогою передових технологій і оживша завдяки вивіреному геймплею. Ідеальних відеоігор не існує, але іноді виходять такі, які підходять до цієї планки впритул.Огляд The Last of Us Part II - Гра, яка розбила мені серце
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x