Сім років тому світ, який ми знаємо, перевернувся з ніг на голову. Одна людина надала переконливі докази того, що нові технології не тільки полегшують спілкування між людьми, але й передбачають постійне спостереження за всіма користувачами Інтернету. Звичайно ж деякі з вас здогадалися, що мова йде про таємничого Едварда Сноудена, який пішов проти системи, розповівши світу правду про спецслужби, зокрема, США. Але хто в реальності ховається за цією таємничою особистістю? Геній, борець за свободу чи адепт теорії світової змови?
Я не буду зараз розповідати, де народився і виріс маленький Едвард. Походження Сноудена не таке й важливе, але варто знати, що він народився і виріс в родині з давніми традиціями, коли справа стосується роботи на уряд США. Його дідусь і батько були офіцерами в береговій охороні, мати була службовцем в державному суді штату Меріленд, а старша сестра і досі є юристом Федерального Судового Центру (FJC).
Природно, Едвард повинен був пов’язати своє майбутнє з державною службою. Про це мріяв його дід, це часто обговорювалося в колі сім’ї. Хоча після школи він вступив до коледжу в рідному Меріленді, де вивчав основи інформатики, захоплювався комп’ютерами і кібербезпекою.
А в 2004 році він сам вступив на службу в армію США і поїхав до Іраку, де в той час йшли військові дії. Але загадковий нещасний випадок, в результаті якого Сноуден поламав обидві ноги, змусив його демобілізуватися. Хоча на навчання він так і не повернувся, і не закінчив коледж. Спочатку працював охоронцем на деяких об’єктах Агентства Національної Безпеки, але незабаром в 2007 році отримав посаду фахівця з комп’ютерних систем в штаб-квартирі ЦРУ в Женеві, а пізніше в Японії. Тут і зовсім починається досить цікава історія.
Сноуден влаштувався на роботу в ЦРУ завдяки участі в спеціальних ярмарках вакансій. Він отримав роботу в основному тому, що його вже дуже цікавили питання комп’ютерних мереж і кіберзагроз. Хоча, якщо пам’ятаєте, спеціальної освіти у нього не було, але мабуть фахівцем він був дуже хорошим, судячи з подальшого кар’єрного росту.
Кар’єра в ЦРУ була пов’язана саме з комп’ютерними мережами і кіберзагрозами. Хоча значився він всього лише системним адміністратором. Далі кар’єра Едварда отримала цікаве продовження. Протягом 4 років (2009-2013) Сноуден був призначений в АНБ (Агентство національної безпеки) в якості співробітника Dell і Booz Allen. У той час він допомагав, серед іншого, готувати ІТ-системи для захисту від кібер-злому китайськими службами.
Не зовсім зрозуміло, які завдання Сноуден виконував під час своєї роботи в АНБ, тому що його версія подій відрізняється від офіційної, що нікого не повинно дивувати. Зосередившись на тому, що говорить сам Сноуден, в АНБ він відповідав за аналіз мережевої інфраструктури і створення нових способів збору даних про користувачів Інтернету і стільникових мереж.
У якийсь момент своєї роботи Сноуден помітив, що доступ, який він мав, забезпечує безпроблемний і необмежений збір даних, таких як фотографії, бесіди та телефонні розмови майже всіх людей. Він зауважив, наскільки великий потенціал цього інструменту, який сам же допомагав створити. Як співробітник АНБ, Едвард мав доступ до секретних документів, зокрема розвідувальної програми PRISM, яка займалася прослуховуванням і збором даних про громадян США.
Найцікавіше, що програма була призначена для захисту американців від повторення атак 11 вересня. Однак Сноуден побачив, що дані збиралися не тільки про людей, поведінка яких може вказувати на їх зв’язок з тероризмом, але і про бізнесменів, політиків (включаючи Ангелу Меркель) і, перш за все, про звичайних людей. Сноуден зізнався, що зміг почути телефонну розмову Барака Обами, не виходячи зі свого офісу. Едвард зрозумів, що стеження ведеться навіть за агентами АНБ. Кожен день 3/4 мережевого трафіку США проходили через «руки» агентства.
Спочатку Сноуден намагався повідомити про свої етичні сумніви вищому керівництву, але вони не відповіли на його коментарі. Бажання розповісти правду про АНБ всьому світу посилилося, коли він побачив, як співробітники агентства поводяться з конфіденційною інформацією про людей. Особливо дивно все виглядало на тлі заяви Директора служби розвідки Джеймса Клеппера, який запевняв Конгрес США, що АНБ не збирає ніяких даних про громадян США.
Тоді Сноуден вирішив діяти. Спочатку він пішов з Dell і переїхав в Booz Allen. Мета переїзду була одна – підвищити свої привілеї в доступі до секретних документів з метою їх крадіжки і публікації. Він почав збирати дані в квітні 2012 року, а до травня 2013 року вкрав понад 1,7 мільйонів документів. У той же час він зв’язався з журналістами The Guardian і The Washington Post, яким надав інформацію і файли, які у нього були. У травні він взяв відпустку на місяць і відправився в Гонконг, де нібито збирався лікувати епілепсію. У цей час американські щоденні газети почали публікувати серію статей на основі документів, переданих їм Сноуденом.
Едвард, звичайно ж, вже ніколи не повернувся на батьківщину, в США. Тут теж багато цікавого. Спочатку Едвард збирався перебратися в Ісландію, щоб отримати політичний притулок, але чомусь не полетів. Найдивніше сталося далі. США зажадали від Гонконгу екстрадувати Сноудена, але отримали відмову. Після чого його паспорт анулювали і натякнули гонконгській владі про можливі неприємності.
Таємничим чином Сноуден виявляється в літаку, який летить до Москви. Є дві версії такого повороту подій. За однією з них Едвард прийняв дане рішення, розуміючи, що Росія захоче всіляко насолити владі США, отримавши доступ до цінних документів. Друга версія – в дусі шпигунських фільмів. Деякі непідтверджені джерела заявляли, що ФСБ вдалося викрасти американця і привезти в Москву, розігравши спектакль з одноденним сидінням в “Шереметьєво”. Звичайно ж тепер у спецслужб Росії були не тільки документи, а й саме джерело інформації. Ми пам’ятаємо, що згодом Сноуден говорив тільки з Москви, а не через американські ЗМІ. Раніше було все інакше.
Саме від The Guardian світ дізнався, що АНБ зберігає телефонні записи як американців, так і європейців, і що ці дані передаються безпосередньо телекомунікаційними компаніями, такими як Verizon. У наступних статтях розповідалося про існування програми PRISM, яка отримує інформацію про дії користувачів в мережі, і в якій брали участь Facebook, Google, Microsoft і Apple.
Дані Сноудена ясно показали, що АНБ також співпрацює з іншими розвідувальними службами, що дозволяє агентству відстежувати людей по всьому світу, незалежно від їх національності або місцезнаходження. Збираючи метадані (над якими Сноуден також працював), можна було призначити мережеву активність конкретній людини в реальному світі, а також віддалено зламати її комп’ютер, крадучи файли або записуючи людей, використовуючи вбудовану камеру і мікрофон.
Більш того – завдяки проекту Politerain можна використовувати Інтернет в якості зброї. До речі, цим досить ефективно скористалися спецслужби Росії. Досить згадати про вірус Petya, ботоферми в Сколково і кібератаки на держустанови США і Європи, як про деякі приклади застосування інформаційної зброї.
Інформація, надана Едвардом Сноуденом, сколихнула не тільки громадську думку, а й інтелектуальні уми багатьох країн світу. В одну мить ілюзія анонімності в Інтернеті, а також довіра до державних інституцій зникли назавжди. Сноуден очевидно став ворогом №1 уряду Сполучених Штатів.
Незважаючи на те, що люди в багатьох країнах організували марші підтримки його дій, жодна з країн (включаючи Україну) не хотіла надати йому притулок через страх перед гнівом США. Тільки Росія надала йому притулок, але тільки за умови, що він відмовиться від своєї подальшої діяльності в якості інформатора. Хоча, можливо, там були й інші мотиви.
З тих пір пройшло сім довгих років, протягом яких про подвиги Сноудена встигли зняти документальний фільм “Citizenfour: Правда Сноудена”. А сам Едвард примудрився навіть випустити книгу, яка називається «Незалежна пам’ять».
Фільм дуже добре показує, як Сноудену вдалося отримати таку конфіденційну інформацію і відібрати її в обхід системи безпеки. Наприклад, Сноуден роздавав кубики Рубіка з прослуховуванням деяким людям, а потім витягав з них карту пам’яті, не викликаючи підозр. Це показує, що «зламати» людей набагато простіше, ніж цифрову систему безпеки.
Також в цьому фільмі розповідається про кілька важливих аспектів всієї цієї історії. Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції США встановив, що збір даних АНБ несумісний з Законом про патріотизм, на підставі якого було засновано установу, його програми, наприклад ПРИЗМА, як і раніше діють без будь-якого обмеження.
У той же час фільм не особливо добре розкрив суть образу Едварда Сноудена, що не розповів про деталі його роботи в АНБ. Але шанувальники “теорій змови” були потішені і з задоволенням поринули в світ шпигунства.
Знаючи високу ціну, яку Сноуден заплатив за мужність, сумно дивитися на наслідки його жертовності. Через відсутність значних колективних реакцій з боку людей, з часом той факт, що уряди шпигували за нами, перетворився в суспільній свідомості з чогось обурливого у щось нормальне.
Особисто мені це нагадує ситуацію про «Панамські документи», в якій з’ясувалося, що наймогутніші світу цього уникають сплати податків, після чого ніхто з них не зазнав ніяких наслідків. Далі варто згадати скандал з Cambridge Analitica, в якому дані користувачів використовувалися для проведення політичних ігрищ. Більш того, ЦРУ, ФСБ та інші спецслужби світу продовжують збірати інформацію про користувачів, і немає такої сили, яка може їх зупинити.
Едвард Сноуден, до речі, також нещодавно попередив, що уряди захочуть скористатися епідемією COVID-19, щоб підняти шпигунські інструменти стеження за громадянами на ще більш високий рівень. Звичайно ж, все це під приводом їх захисту. Я багато разів говорив про свою стурбованість у зв’язку з цими методами. Як виявилося, через деякий час, як ви можете бачити, це виявилося правдою, тому що реалізація таких інструментів відбувається на наших очах. У тій же Європі і США, та й ми недалеко пішли в умовах карантину.
З цієї історії ми повинні винести деякі важливі уроки і зробити правильні висновки. Знаючи, що ми не застраховані в Інтернеті завісою анонімності, і що держустанови сильно зацікавлені знати все про те, що ми робимо, і якими є наші погляди на ті чи інші події або явища. Варто розуміти, що наміри будь-яких державних органів по відношенню до нас зовсім не повинні бути хорошими. З моменту розкриття даних АНБ пройшло сім довгих років. За цей час і Сполучені Штати, і інші держави могли створити програму, набагато більш інвазивну, ніж PRISM, про яку ми просто нічого не можемо знати.
Дивлячись на той факт, що ми не винесли належних уроків з цієї історії для суспільства, я боюся, що наслідки зараз можуть бути ще більш загрозливими. Під виглядом боротьби з коронавірусом спецслужби багатьох країн можуть не тільки контролювати розмови, листування, а й ділові контакти, пересування. А це вже набагато страшніше. На горизонті може замаячити жорсткий тоталітарний режим з повним контролем над людством. Але я чомусь впевнений, в будь-який момент може з’явитися інший Сноуден і тоді ми дізнаємося про всі подробиці.
Leave a Reply