Пів людства за собаку: Огляд фільму «Фінч»

Драма — це не так уже й складно. Як казав колись Джордж Лукас, задушіть кошеня, і ваша аудиторія вже плаче. Немає нічого простішого, ніж змусити глядачів сумувати, і сотні режисерів користувалися широко відомими емоційними важелями для того, щоб грати з нашими почуттями. З цієї причини у світі так багато фільмів про собак, які найчастіше в кінці вмирають. І мені було б дуже легко звинуватити режисера Мігеля Сапочника в такій маніпуляції, але звинувачувати мені не хочеться. Нещодавно посваривши новий серіал від Apple TV+, я знову повернувся до оглядів контенту цього сервісу, але вже з зовсім іншим тоном. Якщо я мало не називав «Вторгнення» найгіршим проектом сервісу, то сьогодні я кажу вам, що «Фінч» — один із найкращих.

Мігель Сапочник – режисер відносно маловідомий. Його головними роботами стали «Різники» 2010 року та численні епізоди серіалів, причому таких знакових, як «Гра престолів», «Видозмінений вуглець», «Справжній детектив» та інші. Власник «Еммі» знає, як утримувати людей біля екранів телевізорів, тому не варто дивуватися, що за ті дві години, що триває «Фінч», я боявся навіть блимнути. Воістину вражаюче досягнення, якщо зважати на те, що фінал можна було передбачити після перших 20 хвилин!

Що ж таке «Фінч»? Це фантастична драма про Землю майбутнього, яка залишилася без озонового шару і перетворилася на постапокаліптичну пустелю. У головній ролі — Том Хенкс і Калеб Лендрі Джонс, хоча останнього ви не побачите через те, що грає він робота.

Всі ми знаємо, наскільки гарний Хенкс у ролі одинака, що вижив та розмовляє сам із собою і дружить з неживими предметами. Такому маестро не потрібні інші для того, щоб розповісти історію.

Втім, історія тут зовсім не про Фінча Вайнберга, всупереч назві. У центрі оповіді – його собака. Залишившись зовсім один, самотній вчений поставив перед собою завдання незважаючи ні на що забезпечити ситне майбутнє своєму вихованцю. І коли він зрозумів, що жити залишилося небагато, Фінч вирішив зібрати людиноподібного робота, який став би новим господарем для песика.

Мабуть, успіх такої зав’язки залежить багато в чому від вашого ставлення до собак, і якщо ідея того, що в однієї людини змістом усього життя може стати тварина, здається вам маячною, то й фільм, мабуть, не для вас. Це не людинолюбний фільм: світ майбутнього, кажуть нам сценаристи Крейг Лак та Айвор Пауелл, приречений, причому не сонячним спалахом, а людьми, які замість того, щоб зібратися і щось зробити, вирішили самі себе й добити. Це не та картина, яка змусить вас повірити у світле майбутнє. Тут немає героїв із добрими намірами та вчених, які жертвують собою заради порятунку виду. Просто одна людина, його собака та… робот.

Зізнаюся, історії про роботів я люблю, і сценаристи теж, очевидно, надихалися багатьма культовими роботами на цю тему. Сам Фінч запозичив у Айзека Азімова три закони роботехніки, додаючи до них четвертий — незважаючи ні на що врятувати собаку. Тут фільм одразу отримав моє схвалення як собачника та любителя фантастики.

Читайте також: Тягомотина світових масштабів. Рецензія на серіал «Вторгнення»

Звичайно, переграти Хенкса мало хто зможе, але його робот, який згодом отримує ім’я «Джефф», — це окрема, не менш яскрава зірка. За останні десять років у кіно (а спочатку проект вироблявся для великого екрану) з’явилося чимало вражаючих роботів, від Чаппі з «Робота Чаппі» до андроїда з фільму «З машини». Можу з упевненістю сказати, що Джефф із «Фінча» готовий зайняти місце поряд із ними. Насамперед завдяки чудовій комп’ютерній графіці, що змушує часом взагалі забути, що перед нами CGI. Втім, не можна не відзначити і роботу Калеба Лендрі Джонса, який чудово зобразив ШІ, який стає все більш людяним з кожною хвилиною.

«Фінч» – це наукова фантастика, але з натяжкою. Роботи, ШІ, катаклізми — багато з них цілком можливо, але сценаристи на реалізм упор не роблять. Зовсім навпаки: це насамперед емоційна історія про самотню людину та її собаку. Вже потім — про робота та виживання у світі «Шаленого Макса». У мене як любителя фантастики виникло одразу кілька питань до світу фільму і того, як він функціонує, але я вирішив особливо ними не задаватися, оскільки кіно це знову ж таки не про те, як все працює. Якщо почати копатися, то відразу вилізе кілька логічних невідповідностей.

Крім однієї досить помітної помилки монтажу, «Фінч» практично ідеальний у тому, що стосується темпу та тривалості. Не побоявшись використати багато знайомих нам кліше, режисер, проте, уникнув багатьох інших, які обов’язково зіпсували б враження. Це фільм із однією лінією, без відволікань та фальшивих спроб додати азарту досить похмурій історії. І цей фільм важкий. Незважаючи на віковий рейтинг 12+, він б’є по почуттях з першої хвилини і не відпускає до кінця. Дивитись його нелегко, але відриватися теж зовсім не хочеться. Я тримався, як міг, а ось моя дружина ревіла не перестаючи. Проте, незважаючи на всю катастрофічність становища головних героїв, «Фінч» вийшов і життєствердним. У цьому сенсі він поєднує сучасний тренд фантастики вимальовувати безрадісне майбутнє і оптимістичніший погляд класичних фантастів.

Читайте також: Згадуючи неоспіваних героїв відеоігрової історії. Огляд міні-серіалу «Рекорд» (High Score)

Вердикт

Осінь видалася дуже насиченою для передплатників Apple TV+ та любителів фантастики. «Фундація», «Вторгнення» і ось, тепер, «Фінч» – нас прямо-таки засипали дорогими та красивими проектами про інопланетян і роботів. Кожен із релізів технічно бездоганний, але не один з них так не прикував мене до екрану і не змусив так співчувати його персонажам. «Фінч» – це один із найбільш запам’ятовуваних фільмів року і ще один успішний бенефіс легендарного Тома Хенкса.