Створити соціальну мережу або ризикнути всім.
Саме ця мантра стала причиною народження аналога Facebook від Google. Так творець Google+ Вік Гундотра переконав Ларрі Пейджа – співзасновника компанії, який лише на початку 2011 повернувся на позицію гендиректора – дати добро на розвиток свого амбіційного проекту. Гундотра був харизматичною, політично підкованою людиною. І він щиро вірив, що Facebook вб’є Google.
Своє похмуре пророцтво він повторював знову і знову, в кінці кінців змусивши Ларрі запанікувати. «Я впевнений, що Вік просто налякав Ларрі і змусив піти на рішучі кроки. Він не переставав твердити про те, що Facebook нас вб’є »- згадує колишній директор компанії.
Йшов 2010 рік, і Google не здавалася вразливою компанією. Як і завжди, вона мала у своєму розпорядженні домінуючий пошукач, а завдяки Android швидко стала і найважливішим гравцем на ринку смартфонів. Google документував всю планету, індексував мільйони книг і починав думати про безпілотні автомобілі.
Здавалось, все йшло як слід, всюди був досягнутий успіх. Але одне залишалось за межею розуміння в компанії – соціальні мережі. Не секрет, що створити успішну мережу – завдання дуже складне. Швидкий пошук, і перед нами цілий ряд невдалих спроб: Orkut, запущений ще до Facebook в 2004, швидко перегорів; Reader, фаворит серед RSS фідів, народився в 2005 і помер в 2013; Wave, в якому мало хто розібрався; ну і Buzz, якого погубив скандал.
Google все ніяк не міг зрозуміти, як до всього цього підійти, а в той же час Facebook тільки зростав. У 2010 компанію оцінювали в 14 млрд. доларів, а ним користувались понад 500 млн. реальних людей. Google був більшим, питань немає. Але всі ці люди проходили повз нього. Що ще гірше, Facebook переманював все більше працівників компанії.
«Ми були посеред залишків Google Buzz, і намагалися зрозуміти, що пішло не так, і що робити тепер. Facebook залишався загрозою », – розповів Пол Адамс, який придумав концепт Circles для Google+, а згодом таки пішов у Facebook.
Піднесення і падіння Google+
Спроба створити конкурента Facebook почалася голосно. Його поступова смерть відбувається дуже тихо.
Вже в 2015 році Google став визнавати, що «залатати» інтернет-шерінг не вийшло. Нарешті було вирішено прибрати необхідності використовувати аккаунт Google+ для входу в сервіси типу YouTube. Після стількох спроб «змусити» користувачів перейти на сервіс було вирішено спробувати щось інше.
Найпопулярніші фішки сервісу стали від «плюса» відділятись, наприклад, Photos або Hangouts. Те, що залишилось, було перероблено. Коли сервіс був запущений, у нього не було чіткої мети. Його користувачі не розуміли не лише чим це все краще за Facebook, але і те, навіщо взагалі Google+ був потрібен. Лише за кілька років компанія усвідомила цю проблему.
Ті, хто пам’ятає часи агресивного піару сервіса, бачили, як замість успіху Google+ лише став улюбленим предметом жартів для гіків. В офісах компанії, однак, було не до сміху. У компанії відверто побоювались збільшення Facebook, але спроби зімітувати конкурента не вийшло. У цьому випадку Google здавався дорослим, який відчайдушно намагався розібратися в модних трендах підлітків.
Біда була в тому, що запущений сервіс був геть позбавлений будь-чого, що виділяло б його на фоні Facebook. Ставка була на харизматичного лідера, але його бачення було помилковим. Замість того, щоб щось міняти, компанія лише додавала і додавала можливостей – незважаючи на те, що користувачів тільки бігли з потопаючого корабля.
Піднесення і падіння Google+ – яскравий приклад того, як велика компанія не може займатись чимось особливим, якщо відчуває себе вразливою. Так, проект врешті-решт призвів до появи цікавих нових сервісів і об’єднав користувачів в більш зручну і зв’язну інфраструктуру, однак серйозні конкуренти ніколи не бачили в ньому загрозу. І за весь час спроб розвинути сервіс Facebook і Twitter стабільно «крали» працівників Google.
Стоденний марш
Масштабний запуск Google+ був стандартним для великої корпорації: кодове ім’я («Смарагдове море»), надуманий відлік (100 днів до запуску) і спеціальна засекречена будівля.
«Це було безумство. Досягти чогось під керівництвом Віка можна лише роблячи все швидко. У нього все швидко», – розповів колишній працівник компанії, котрий наголошував на недалекоглядність керівництва, яке хотіло швидкого результату, але не було здатне мислити стратегічно.
Для Google це все було в новинку. Всі попередні проекти починались скромно, і органічно зростали. Buzz – попередник «Плюса» – був результатом роботи всього десятка осіб. Над Google+ працювали понад тисячу з усієї країни. Один з працівників іншого проекту якось зауважив: «Ей, а куди всі інженери поділись?»
Google сказав «ні» власній системі відеоконференцій і змусив всіх користуватись відеочатом в Google+ Hangouts, який працював зі змінним успіхом. Навіть премії прив’язали до успіху Google+. Все було інакше: навколо секрети, інше ставлення, та й сам гендиректор був незвично близько.
Підсумок всієї цієї роботи був запущений 29 червня 2011 року. Було кілька унікальних особливостей: Circles для групування контактів; Hangouts для відеодзвінків; Photos для того, щоб ділитись і редагувати фотографії. Google бачив інноваційний продукт, всі інші – подобу Facebook з дрібкою Twitter.
«Після запуску ми подивились і сказали: “І через що галас? Просто соціальна мережа”, – згадує екс-працівник компанії. Його колега згоден: «Стільки фанфар, а в результаті вийшло щось дуже тривіальне».
Щось не працює
Чимало з тих, хто працював над проектом, стверджували, що проблеми було видно за милю.
Ясна річ, що один лише розмір і вплив Google гарантували мільйони користувачів. Але незабаром стало зрозуміло, що люди особливо нічого не постили, закидали свої профілі і взагалі не знали, що робити. Через шість місяців після запуску стало ясно: щось не працює.
Звинувачувати стали всю ієрархію. Проблеми йшли з самого верху. У компанії просто не хотіли обговорювати очевидні проблеми і провали.
«Все ніби вірили, що ще одне дивне нововведення, і ми будемо на вершині».
Кілька років по тому Google удосконалив відеочат і додав розумні алгоритмічні можливості фоторедактора, а також поліпшив пошук. Люди були задоволені, так, але чи хотіли вони користуватись соціальною мережею? Не дуже.
Найцікавіше, що були варіанти того, як побити конкурента. Були пропозиції сфокусуватись на смартфонах і месенджерах, поки в них не розбереться Facebook. Набір окремих додатків, а не один великий, теж спрацював би. Але про це не думали. Замість цього керівництво хотіло копіювати Facebook, але бути трохи кращим в усьому.
Колишні працівники знаходять багато аналогій, чому нічого не вийшло:
«Уявіть, що існує певний нічний клуб, де всім весело. Раптово поруч вирішено побудувати новий клуб, весь чистий і блискучий, і в чомусь кращий. Але хто туди піде? Навіщо людям ще одна версія Facebook?»
Кріс Везерелл, що заснував Google Reader, просто вважає, що проект знаходився у невідповідній компанії в невідповідний час.
Спроби змінитись
До 2014 року команда розробників переїхала, віддалившись від Ларрі Пейджа. Гундотра ж оголосив про свій відхід, а в 2015 з’явився на посаді гендиректора AliveCor.
За час своєї роботи над проектом, Гундотра не зміг згуртувати працівників і став причиною багатьох конфліктів. Інші відділи компанії його не любили, і так довго на своїй посаді він протримався значною мірою завдяки заступництву Пейджа.
Турбулентність не зменьшилась і після його відходу: Девіда Бесбріса, що змінив його через шість місяців замінив Бредлі Хоровіц.
У компанії вирішили зменшити оберти і скасували необхідність використовувати акаунти Google+ в інших сервісах. Сама соціальна мережа знайшла більш вузьку мету – «об’єднувати людей за інтересами» а всі сервіси які в цьому не допомагали були скасовані. Сервіс перестав нагадувати клона Facebook і більше почав скидатися на Pinterest. Деякі його аспекти – наприклад Photos – були винесені в окремі додатки і досягли великого успіху.
Джерело: Mashable