Цього року Motorola побалувала шанувальників бездротового звуку новенькою TWS-гарнітурою Motorola Moto Buds+. Її інтрига полягає у кількох речах. По-перше, в навушниках використовуються подвійні динаміки і заявлена підтримка Hi-Res. По-друге, над звуком Moto Buds+ «почаклувала» не хто-небудь, а компанія Bose. По-третє, пристрій став, по суті, найдорожчою TWS-моделлю від Motorola. Виглядає дуже цікаво. Тож в цьому огляді будемо з’ясовувати, чи такою крутою виявилася ця гарнітура і чи виправданий її цінник.
Читайте також:
Придбати Moto Buds+ на момент написання огляду можна за 4699 грн або трохи більше за $115. І це, здається, найдорожчі TWS-навушники з тих, що пропонує сьогодні Motorola. Це викликає зацікавленість, адже чим саме забезпечена ціна? Чи дійсно вони вдвічі крутіші за більшість моделей бренду? Погляньмо.
Навушники поставляються в невеличкий синій коробці з зображенням самого пристрою, деякими ключовими характеристиками та написом «Sound by Bose». Всередині можна знайти навушники із зарядним чохлом, коротенький дріт для заряджання USB-A – USB Type-C, інструкцію та 2 додаткові пари силіконових насадок. З коробки на гарнітурі встановлені амбушюри в розмірі М, але є ще S та L, щоб можна було підібрати оптимальній варіант для себе.
Читайте також:
Корпус Motorola Moto Buds+ зроблений з приємного на дотик матового та трохи шорсткого пластику. Представлена модель в двох кольорах – пісочному, як в нас на огляді, та темно-сірому. Не знаю, як на практиці темно-сірий, але на світлому бежевому корпусі взагалі не помітні сліди від пальців. Дуже практично, та й сам колір ще не набрид.
Зарядний кейс має прямокутну форму із округленими кутами. Зверху на ньому красується логотип бренду та дублюється напис «Sound by Bose». На торці можна побачити невеличку «сходинку», щоб відкривати було зручніше, а під нею – світлодіодний індикатор. Роз’єм для зарядки розміщений позаду.
Якщо відкрити чохол, можна побачити «втоплену» в корпус гарнітуру, під якою сховалися зарядні клеми та технічна інформація, літери «L» та «R» біля відповідних навушників, а також функціональну кнопку та назву бренду на внутрішній стороні кришки.
Самі Moto Buds+ мають доволі типовий вигляд для TWS-гарнітур із ніжкою – форму своєрідної «коми». Виготовлені вони з такого ж самого матового пластику, що і корпус, але мають сріблястий «ковпачок» знизу. Насправді, це чудове рішення, адже його шорстка текстура не ковзає у пальцях і ризик впустити навушник під час надягання чи повернення у чохол знижується в рази у порівнянні з глянсовими. Якщо придивитися, то на фото навіть можна побачити наскільки матеріал є «шорстким».
Біля зовнішньої решітки знаходиться сенсорна панель керування. На внутрішній стороні можна побачити ще одну решітку, а також пару зарядних контактів, що розташовані вище та нижче неї. А ще кожен навушник підписаний літерами «L» та «R», хоча через дзеркальний дизайн їх важко буде переплутати.
Перше враження від Moto Buds+ – гарні стандартні TWS у цікавому кольорі. Нічого незвичного чи унікального ззовні. Але погляньмо на інші параметри – там напевно причаїлося дещо цікаве.
Мені не завжди щастить подружитися з тією чи іншою внутрішньоканальною гарнітурою. З «таблетками» проблем не виникає, а ось із «вакуумними» – через раз. Але з Motorola Moto Buds+ дружба задалася з першого вдягання. Завдяки хоч і класичній, але добре продуманій конструкції, вони чудово фіксуються у вухах, не давлять і взагалі через кілька хвилин забуваєш про їхню присутність. Навушники добре сидять під час швидкої ходьби, але я не впевнена, що вони справляться з інтенсивним тренуванням. Втім, це не модель для спорту, тож чекати від них досконалої посадки під час бігу чи стрибків не варто. Але в інших сценаріях використання все добре.
Читайте також:
Motorola Moto Buds+ підтримують найсвіжішу версію Bluetooth 5.3 і можуть одночасно підключатися до двох пристроїв, що дуже зручно та економить час на перемиканням між джерелом звуку. Звичайно, навушники можна підключити напряму без софту. Достатньо утримувати кнопку в кейсі протягом 2 с, щоб перевести їх в режим підключення, і знайти гарнітуру в списку доступних до підключення пристроїв. Втім застосунок однозначно рекомендую встановити.
Застосунком-компаньйоном до Motorola Moto Buds+ є… Moto Buds. Наразі він є лише в Google Play, але згодом має з’явитися і в App Store.
При встановленні застосунку навушники розпізнаються одразу, при чому навіть колір в анімації підключення підтягується правильно. І після першого коннекту на гарнітуру одразу прилетіло оновлення.
На головному екрані застосунку Moto Buds зверху бачимо зображення навушників та залишок заряду. При цьому, коли кейс закритий, ми бачимо його зображення та заряд лише чохла, а, коли гарнітура використовується, змінюється картинка і вже можна побачити заряд як кейсу, так і кожного з навушників.
Нижче передбачена панель контролю роботи шумозаглушення. На відміну від більшості бездротових «вух», тут не 3 режими, а 4: виключений, режим прозорості, активне шумозаглушення (глибина до 46 дБ) та адаптивний. Останній самостійно регулює ступінь прозорості та фільтрації шумів в залежності від звуків, що оточують. Вкладку «Звук» я залишу на потім – тут ми виявили цікаву історію, про яку хочеться розказати окремо. В пункті «Жести» можна ознайомитися з жестами управління як на лівому, так і на правому навушнику, налаштувати його під себе та продивитися коротенький, але наочний туторіал. Вкладка «Більше» дозволяє включати та виключати функцію автопаузи при знятті навушника, оновити прошивку, включити пошук гарнітури та пройти тест на правильну посадку. Знизу є повзунок, що активує режим підключення до двох пристроїв, а ще зверху є можливість перейменувати пристрій.
А тепер повернімося до тієї самої вкладки «Звук», адже разом із Eugene Beerhoff ми дослідним шляхом виявили одну особливість. Я підключала навушники до Samsung S23 FE (на Exynos 2200), який не підтримує Hi-Res, і в цьому пункті в мене було дві функції – еквалайзер та ігровий режим. А Eugene Beerhoff підключив Moto Buds+ до Motorola Razr 40, і тут вже з’явився пункт «Hi-Res Mode». Після цього в режимі розробника можна було побачити підтримку кодека LHDC.
Втім, головний редактор доповнив, що після перемикання мови інтерфейсу повзунок Hi-Res зник, але перезавантаження смартфона все повернуло на свої місця. Тож сам застосунок ще потребує деякої уваги розробників.
Керування в навушниках сенсорне, зручне і при користуванні гарнітурою помилкових спрацювань не виникає. Ймовірно, завдяки тому, що область управління сама по собі невелика і при зніманні чи надяганні навушників її практично не торкаєшся. Схема управління наступна:
Втім, якщо треба щось скорегувати в управлінні і задати іншу дію на якийсь жест – ласкаво просимо у застосунок, там ця можливість є.
Читайте також:
Фантастично! Перепрошую, що без прелюдії, але говорю по власним відчуттям. Попри той факт, що смартфон, на якому я тестувала Moto Buds+, не підтримує Hi-Res, звук мене не просто задовільнив, а приємно вразив. Скажімо так, це не перша гарнітура від Motorola, яку мені доводиться тестувати, але я не очікувала, що бренд може створювати навушники такої якості. Втім, йому в цьому допомагала Bose – доволі промовисте ім’я в світі гарного звуку. І, як показує практика, приписка «Sound by Bose» – не порожній звук, вибачте за каламбур.
Однією з фішок Moto Buds+ стало використання подвійних динамічних драйверів. Так, в нас тут є низькочастотні випромінювачі діаметром 11 мм та високочастотні 6 мм. В сукупності вони надають просто чудове звучання. Не знаю, як вони звучать в режимі Hi-Res, але і в базовому форматі звук неймовірний. Я фанат густих басів і для мене цей пункт доволі важливий в будь-яких гарнітурах. І важливо, щоб навушники вміли їх відтворювати без еквалайзера. Що логічно, адже викрутити баси можна де завгодно, але через це звук стає «пластиковим».
В Moto Buds+ з «низькими» все чудово – їх багато, але при цьому вони не пригнічують ані середні, ані високі частоти. Збалансовано все на дуже високому рівні. Навушники забезпечують чіткий, соковитий та атмосферний саунд практично у будь-якому жанрі, від remastered-треків Оркестра Гленна Міллера до AC/DC і умовної Біллі Айліш. Електроніка, метал, акустика, альтернатива, поп, джаз – гарнітура чудово звучить будь-де і ніякий еквалайзер непотрібний. А коли я включила саундтрек до другої «Дюни» Ганса Циммера, в мене склалося враження, що я знову сиджу посеред зали кінотеатру і навколо мене звучать десятки колонок, які забезпечують це знайоме нам деренчання та вібрацію від звукових спецефектів. В саме серденько.
Втім, варто відзначити, що на якість звучання також впливає і джерело звуку. Так, при підключенні до старенького, але все ще бадьорого Redmi Note 9 Pro, звучання було занадто простим і навіть нудним. Ані такого соковитого об’єму, ані характерності, та навіть гучність була так собі – її банально не вистачало. Тож робіть «поправку на вітер», тобто, на те, до якого пристрою будете підключати навушники.
Звісно, Moto Buds+ я зіставляла не тільки з бюджетними моделями Motorola, а з моїм давнім фаворитом по звучанню – Bang&Olufsen BeoPlay E8 3 покоління. Довгий час ця більш аудіофільська модель була моїм своєрідним еталоном звуку в сфері TWS, хоча я далеко не аудіофіл. Маючі динаміки всього у 5,7 мм, BeoPlay E8 видають дуже об’ємний, розкішний і панорамний звук. Проте, на жаль, perfect match в нас не склався, адже їх посадка для мене на трієчку. Але звук – топ. Звісно, необ’єктивно порівнювати навушники Motorola з тими, хто спеціалізується на High End апаратурі, але в поєднанні звучання і гарної ергономіки я би віддала перевагу Moto Buds+.
За передачу голосу під час розмов та його чистоту в Moto Buds+ відповідає масив з 6 мікрофонів – по 3 мікрофони на кожний навушник. ENC працює просто на вищому рівні – під час дзвінка складається враження, ніби зі співрозмовником ви знаходитися в одному приміщені. Тож для розмов навушники підходять відмінно.
Ємність акумуляторів не заявлена, але головне, що вказано час автономної роботи. Виробник каже, що навушники протримаються на одному заряді до 8 годин без ANC, а в купі з кейсом забезпечать до 38 годин автономності. Якщо, як це найчастіше і буває, час автономної роботи заміряється при 50% гучності, то ці цифри навіть трохи применшені. Адже за 2 години прослуховування при 80-90% гучності в мене навушники розряджалися до приблизно 70-75%. Тож показник гучності практично не впливатиме на рівень розряджання, що, безперечно, плюс.
Крім цього, Moto Buds+ підтримують як дротове, так і бездротове заряджання. У першому випадку вони заряджаються за 60 хв, а в другому – майже в два рази довше, за 110 хв. Також підтримується швидка дротова зарядка – за 10 хвилин можна отримати до 3 годин роботи.
Для мене Moto Buds+ стали наочним прикладом, що ані дизайн, ані шильдик не завжди гарантує передбачуваний ефект. Ці навушники на голову а то й дві вищі за, ймовірно, всі TWS, які Motorola випускала за весь час. Вони мають просто неймовірно атмосферний і практично флагманський звук, що забезпечений подвійними динаміками – він не розчарує, яку б музику ви не слухали. І, на мою думку, це найкрутіша їх перевага. А ще в Moto Buds+ гарно продумана система мікрофонів для «чистих» розмов, чудове шумозаглушення та адаптивний режим, приємний, хоч і поки що неідеальний застосунок, гарна автономність, підтримка бездротової зарядки та автопаузи. І, на мій погляд, $115 для гарнітури такої якості – дуже лояльний цінник.
А що по конкурентах? Для більшої об’єктивності я відібрала кілька моделей з двома випромінювачами, які можуть позмагатися за увагу користувачів. Почнемо з Soundcore Liberty 4. При ціні у $125, вони підтримують LDAC, а ще для чогось оснащені функціями фітнес-трекерів – моніторингом ЧСС та рівня стресу.
Samsung Galaxy Buds2 також я би розглядала, як конкурента. Вони мають іншу форму з направленим вгору корпусом, але оснащені датчиком кісткової провідності VPU, та з адекватних кодеків підтримують тільки AAC.
А ще OnePlus Buds Pro 2R. Вони трохи простіші за Buds Pro 2, але незначно (по суті, в них не вистачає лише бездротової зарядки), проте коштують дешевше. В них розширений діапазон частот (10 Гц – 40 кГц), є підтримка Spatial Audio, а також LHDC та LC3.
Читайте також:
Leave a Reply