© ROOT-NATION.com - Використання контенту дозволено за умови розміщення зворотного посилання
Коли я дізнався про те, що Don’t Nod — творці першої Life is Strange — розпочала розробку нової наративної гри, я був неймовірно радий. Досі, через майже 10 років, я перебуваю в пошуках чогось подібного, і досі найчастіше залишаюся розчарованим. Нова ж гра обіцяла все те, за що ми полюбили оригінал: цікавих персонажів, таємничий сетинґ і опрацювання світу. Але чи вийшло це в дійсності? Варто зазначити, що Lost Records: Bloom & Rage була розроблена студією Don’t Nod Montréal, до складу якої входять члени команди, які працювали над першими двома іграми Life Is Strange. Однак це не та ж сама команда, яка створила оригінальну Life Is Strange. Канадська студія була заснована 2020 року й почала роботу над Lost Records: Bloom & Rage як свій дебютний проєкт.
Гра створювалася під керівництвом креативного директора Мішеля Коха, а також за участю ключових фігур, таких як Люк Багадуст і Кетрін Вінчеллі, які раніше працювали над Life Is Strange. Незважаючи на деякий збіг у складі розробників, Lost Records: Bloom & Rage вважається новою інтелектуальною власністю та духовним спадкоємцем, а не прямим продовженням серії Life Is Strange, яка залишається в руках Square Enix і американської студії Deck Nine, чию останню гру ми добряче так вилаяли.
Читайте також: Огляд Life Is Strange: Double Exposure — Подвійний провал
Після розчарування в останній частині LiS, я дивився на Lost Records: Bloom & Rage з надією. Тут і справді є багато чого для любителів історії Макс і Хлої, але майже одразу помічаєш і неприємні відмінності. Відеогра завжди містить у собі безліч елементів, але залежно від жанру ми часто прощаємо той чи інший недолік. Найчастіше захопливий ігровий цикл (game loop) вирішує все, а недоліки на кшталт сюжету пробачаються. Але не у випадку з цим жанром – тут усе навпаки. Коли вся твоя гра побудована на ідеї вибору та відігравання персонажа, ігровий процес може бути і слабшим, а ось історія й персонажі мають бути максимально продуманими.
Це надскладне завдання. Як створити персонажа, який би сподобався всім? Та ніяк. Але це можливо, якщо знати основи письменницької справи. Макс не була ідеальною, Хлої не була ідеальною, але в них ми знайшли щось до болю знайоме. Вони були людьми, але не карикатурами. У всякому разі, для мене. Упевнений, що вам вони могли й не сподобатися – як я сказав, догодити всім неможливо.
Читайте також: Огляд Road 96 – Інтерактивне роад-муві, де сценарій пишете ви
У випадку з Lost Records: Bloom & Rage головна біда, на жаль, стає очевидною майже відразу – і це головна героїня. Суон – дуже приємна, нешкідлива дівчина-інтроверт із вантажем комплексів і яскраво вираженою соціальною незграбністю. На перший погляд, ідеальний персонаж для мене, адже в дитинстві я був приблизно таким самим. Але що далі граєш, то більше розумієш, що перше враження про неї – це все, що вона з себе являє. Її повнота викликає в неї нелюбов до своєї фігури, а її відлюдькуватість робить її полохливою тишею. Вона – гідний персонаж для масовки, але коли в грі з’являються інші герої, стає зрозуміло, наскільки Суон нецікава.
Якщо ми згадаємо Макс, то вона теж могла здатися тихою та невинною, однак тут усе залежало від нас. Ми могли дати відсіч іншим, різко висловитися й змінити уявлення інших про себе. Вразливість Макс поєднувалася з її внутрішньою бунтаркою, що давало змогу багатьом «зробити» Макс саме такою, як їм хотілося б. Тут не зовсім так: Суон не така вже й груша для биття, але її м’якотілість і скромність починають швидко приїдатися.
Інша особливість Life is Strange – у її численних персонажах. Не тільки Макс і Хлої, а й багато інших істотно розширювали історію. У випадку з Lost Records, світ здається запустілим. Тут немає школи, немає інших дітей, крім нових друзів Суон, і немає сюжетної лінії, яка б додала емоційності. Цьому можна знайти пояснення, адже все, що відбувається, – спогади Суон із теперішнього часу. Але легше від цього якось не стає. Як і від того, що сама система діалогів тут якась незграбна. Мені б хотілося чогось ближчого до Before the Storm.
Чи означає це, що гру можна назвати провалом? Звісно, ні. Нова студія досить швидко демонструє вміння замальовувати красиві локації і пропрацьовувати навколишній світ. Повернутися в дев’яності хочуть багато мілленіалів, і Lost Records: Bloom & Rage всіляко намагається натиснути на почуття ностальгії, повторюючи те, що так успішно вдалося у Strange Things. Як це часто буває, автентичності тут немає, зате є всі стереотипи тієї епохи в американському уявленні – відеокасети, музика, і тому подібне. Це не обов’язково погано, але експлуатувати ностальгію таким чином складніше, ніж може здатися. У результаті світ вийшов приємним для дослідження, але злегка ідеалізованим і однобоким.
Як відомо, у Макс була фотокамера, тож треба було щось придумати і для нової героїні. У підсумку Суон обзавелася відеокамерою – оригінально, правда? Тільки ось на відміну від Макс, яка фотографувала людей і об’єкти в рідкісні моменти, коли нам про це сама говорила гра, Суон тягається з камерою скрізь і може дістати її в будь-який момент.
Це – другий ігровий шар, що дає нам змогу самовиразитися через протагоніста, хоча, будемо відвертими, його реальний сенс – розтягнути хронометраж. Кожна локація просто-таки повниться різноманітними дрібницями, які можна зафільмувати: тварини в лісі, усілякі іграшки та касети, друзі, плакати, графіті і так далі. Гра натякає, що добре б зафільмувати все, а це, м’яко кажучи, вже завдання немаленьке. Замість того, щоб рухатися в темпі, історія постійно б’є по гальмах і чекає, поки Суон не зніме кожну порошинку. І так, це класно, що потім усі ці спогади можна самому змонтувати (як і те, що камера реалістично реагує на гіроскоп у DualSense, створюючи автентичний ефект зйомки на касету), але чи так це цікаво? Наприклад, мені – не дуже.
Як і Life is Strange, Lost Records: Bloom & Rage розповідає історію дівчаток-підлітків, але новинка ще більше шукає ту саму жіночу аудиторію. Незважаючи на те, що я бородатий гетеросексуальний чоловік, мені не нудно грати і перегравати LiS. Але Lost Records: Bloom & Rage цим чаклунством не володіє.
Поки ще складно оцінити гру повністю. Можливо, друга й заключна частина, яка вийде у квітні, буде кращою. Але поки що я змушений зробити висновок, що Lost Records: Bloom & Rage – це дуже грамотна і в міру цікава гра, але тієї магії паризької Don’t Nod їй дуже не вистачає.
Вердикт
У Lost Records: Bloom & Rage є всі елементи для успіху: гарний опрацьований світ, загадкова історія та набір розмаїтих персонажів. Але її протагоніст занадто сором’язлива і полохлива, щоб викликати інтерес, а її світ не змушує нас мріяти в ньому побувати, хоч би скільки гарної ностальгії в ньому було.
Також цікаво:
- Огляд портативного монітора ASUS ZenScreen Touch MB16AHT
- Війна за супутниковий інтернет: Європа кидає виклик Starlink
