Складається враження, що з кожним новим роком оглядати ігри все складніше. Ні, ви не думайте, що я скаржуся — ігри це ігри, і поки вони є, ми з радістю про них розповідатимемо, намагаючись залишатися максимально оптимістичними та демократичними. Але в 2022 вже не один і не два релізи змусили мене посидіти над вердиктом.
Dying Light 2: Stay Human – це, з одного боку, усім сиквелам сиквел. Ще більше, ще голосніше, ще амбітніше, він – все те, чого просили фанати. Так само як Pokémon Legends: Arceus була всім тим, що просили фанати. Але якщо вийти з цього замкненого кола персональних очікувань і подивитися на новинку в контексті інших великомасштабних релізів, стає зрозуміло, що працювати ще є над чим. І до ідеалу дуже далеко.
Dying Light — може й не найвідоміша серія, але любов, яку вона викликає у своєї аудиторії, не можна переоцінити. Вона бере свій початок ще в 2011 році, але саме в 2015 році вона отримала нове ім’я, яке зберегла до цього дня. Якщо ви проморгали реліз, ви не одні такі – скільки виходило ігор у відкритому світі чи ігор про зомбі? Чи ігор у відкритому світі із зомбі? Не так багато, але й не те щоб дуже мало. Але Dying Light знайшла чим виділитися: це була «виживалка» з елементами жаху і напрочуд динамічною системою пересування, яку можна описати, як «бойовий паркур». Уявіть собі Mirror’s Edge у постапокаліптичному світі та запитайте себе, чи подобається вам ця ідея. Якщо подобається – вперед. Не треба нічого читати. Dying Light 2: Stay Human взяла за основу все те, за що сподобався оригінал, і стала ще більшою і масштабнішою.
Якщо ж ви, як і багато інших, не впевнені, що зомбі вам потрібні, не поспішайте. Я теж не впевнений, що до болю заїжджена тема ще здатна викликати ті ж емоції, що й у 2013 році – можливо, на своєму піку. Для мене самого нічого кращого The Last of Us на цю тему не виходило і не вийде, хоча там, звісно, і зомбі, технічно, немає. Але ви мене розумієте — я говорю про це відчуття світу без надій, що залишив цивілізоване минуле і прийняло нове кам’яне століття з розпростертими обіймами. Цей світ дуже цікавий потенційними історіями, але для того, щоб їх розповісти, недостатньо намалювати на комп’ютері щось красиве і моторошне — треба придумати персонажів, дати їм мотивацію і пояснити, чим ваша версія зомбі-хорору краща за десяток інших. І це, як мені здається, у Techland не вийшло. Як і багато інших розробників, вони створили відеогру, що складається з двох зовсім різних елементів. Одна — драйвова, захоплююча та красива. Інша — похмура, вторинна та банальна. Обидві ці частини спробували об’єднати, але скільки скотчу не використовуй, цього буде недостатньо.
Читайте також: Огляд Tom Clancy’s Rainbow Six Extraction – Не зовсім той сиквел, якого чекали
Здається, я розумію, чому так багато відеоігор залишаються без сюжетної складової взагалі — її страшенно складно начарувати. Тут недостатньо вміти склеювати слова у зв’язні речення – треба зробити так, щоб речення було цікаво читати. Хороших сценаристів в індустрії катастрофічно мало, і коли виходить щось по-справжньому сильне, решта всіх проектів відразу втрачає у вазі. The Last of Us Part II подарувала мені такі емоції, яких я не відчував ніколи. Red Dead Redemption 2 змусила мене прив’язатися до протагоніста, ніби я знав його особисто. Dying Light 2: Stay Human, як ви можете здогадатися, не дотягує до рівня вищезгаданих релізів.
Історія розповідає нам про пригоди Ейдена Колдуелла, для якого «нормальність» і не існувала. Він хоче одного – врятувати сестру Мію. Як персонаж, Ейден настільки безликий, наскільки це можливо. Як мотивація, «знайти сестру» є дуже сумнівною — я розумію, що протагоніст цього хоче, але чому цього хочу я? Це проблема слабкого сценарію — його автори вважають, що я поділяю почуття героїв, і самі нічого для цього не роблять. І хоч би скільки я намагався, я не зміг прикипіти до Ейдена. Я не звинувачую актора, оскільки йому просто не було з чим працювати. Це незграбна, вторинна історія, розказана з витонченістю ранньої гри на Xbox 360. Пам’ятаєте заставки того часу? Ось тут так само.
Я думаю, що розробники самі розуміють, що шекспірівський шедевр їм не під силу. Тому замість того, щоб і далі розповідати про те, що не вийшло, я перейду на горезвісну другу половину цього продукту. Половину, що працює. Власне, саму гру.
Перше, що Dying Light 2: Stay Human виходить – це створити великий і красивий світ. Починається все з лісу, але незабаром наш герой буде розгулювати по великому місту. Ну як розгулювати — він бігатиме, стрибатиме, лазитиме по ньому, і ось це саме те, що у новинки вдається на «ура». Мало які ігри можуть похвалитися таким крутим відчуттям від простого акту пересування, але Dying Light 2 розробникам вдалося-таки створити симулятор паркура. Як і, скажімо, в Death Stranding, тут просто хочеться рухатися, і постійно знаходити нові способи дійти до точки Б.
Тут увесь світ існує для того, щоб допомогти Ейдену якомога ефектніше стрибати по дахах і стінах, і це приклад того, коли розробник знає, як вичавити максимум з одного-єдиного свого козиря. Dying Light 2: Stay Human – це одна з кращих ігор. Вона захоплює дух.
Коли наш герой не бігає, він досліджує заражені ділянки міста, б’є нежить і повзає темними коридорами. Коли треба, Stay Human лякає. Вдень це гарна та азартна гра. Вночі – жахи, адже героєві належить тікати не тільки від орд зомбі, а й боротися з вірусом у його крові, що загрожує і його обернути. Варто піти сонцю, як починається відлік, і якщо не знайти притулку вчасно, можна назавжди втратити свою людяність. Ця розумна система – ще одне оригінальне рішення.
Будучи бойовиком, Dying Light 2: Stay Human пропонує не лише ховатися в тіні, але й боротися із зомбі та іншими людьми. Тут резюмувати про приголомшливий успіх я не можу – ігор від першої особи з вдалою (ближньою) боївкою дуже мало, і новинка навряд чи увійде до обраних. Свідомо відмовившись від кульової зброї (людство дуже здичавіло, кажуть нам розробники), Techland озброїла антагоніста кийками та рукотворними мечами. Це означає, що замість того, щоб робити точні хедшоти, доводиться бруднити руки і лупцювати супостатів у ближньому бою. Тут витонченість сходить нанівець, і навіть елементи паркуру під час бою не допомагають позбутися відчуття незручності. Втім, не поспішайте мені вірити — розробники явно попрацювали над цим елементом, і якщо мені не сподобалося, це не означає, що вам не сподобається. Якщо вам подобається ближній бій від першої особи – спробуйте. Якщо ні – не чекайте, що Dying Light 2: Stay Human вас переконає.
Інший недопрацьований елемент – це прогрес. Більшість ігор використовує системи апгрейдів, щоб мотивувати гравця рухатися далі і погоджуватися навіть на необов’язкові місії. У випадку з новинкою цього азарту немає, оскільки більша частина апгрейдів нудна і суха.
Читайте також: Огляд Halo Infinite — Дякуємо за те, що відклали
Оскільки Dying Light 2: Stay Human це великий реліз від серйозного розробника, очікування від нього відповідні. Нам обіцяли, що це буде представниця некст-гену — велика та шалено гарна гра, яка заткне за пояс будь-які аналоги. Але не так легко вразити розпещеного геймера 2022 року. Те, що було «вау» 2015-го, зараз уже — архаїзм. Навіть з огляду на масштаби та чудовий геймдизайн, сиквел підводить технологія та її оптимізація. Нагадаю, що движок тут пропрієтарний – C-Engine, але адаптувати його до сучасного заліза не дуже вийшло. Граючи на PS5, я відразу став перед дилемою – що мені вибрати, стандартний режим картинки, режим з кращою роздільною здатністю або режим з трасуванням променів? Перший – це залізобетонні 60 кадрів за секунду і… 1080p. Другий – це 3200×1800 та 30 кадрів за секунду. Третій – це 1080p і 30 кадрів за секунду, але з трасуванням.
Відразу скажу, що жоден із цих режимів не оптимальний. Full HD в наш час — замало, проте відмовлятися від 60 fps у динамічній грі від першої особи — блюзнірство. Тому велику частину часу грав я саме так. Частота і справді завжди залишалася стабільною, але м’якість картинки і відсутність чіткості заважали по-справжньому милуватися графікою. І нехай Dying Light 2: Stay Human це об’єктивно красива гра, вона не вражає. Неякісні текстури, розмиті написи, слабка лицьова анімація – тут немає нічого, чого ми не бачили роками раніше. І може я б говорив щось інше, якби тут була найкраща оптимізація, але, на жаль, Techland так і не змогла досягти хорошого результату. Міг би я придертися і до великої кількості багів, але я грав до патчу першого дня, який обіцяв все виправити. Виправив чи ні – розкажіть ви.
Читайте також: Огляд Call of Duty: Vanguard – Уроки історії по-голлівудськи
Вердикт
Ідеальних ігор не буває, і Dying Light 2: Stay Human вийшла дуже нерівною. Незручна історія, невдала оптимізація і проблеми з прогресією заслуговують на критику, але так само варто хвалити і видатну систему паркуру, в’язку атмосферу і масу відмінних нововведень. Дії гравця дійсно впливають на світ, але все залежить від того, чи подобаються вам такі ігри, чи готові ви до такої боївки і чи мотивує вас такий сценарій. Одне безумовно: шанувальники першої частини будуть задоволені.