Є щось таке в Final Fantasy VII Remake, що чіпляє гравця з перших хвилин. Може, дивовижна графіка. Може, усвідомлення того, що знову доторкнувся до нетлінної класики. Мало які відеоігри останнім часом змогли вразити мене своїм візуалом, і так вже вийшло, що вдалося це релізу двадцятирічної давності. Ну майже.
Ремейк, та не зовсім, та й не всього
Справа в тому, що так просто описати Final Fantasy VII Remake складно. З одного боку, так, як на це вказує і сама назва, це ремейк легендарної сьомої «Останньої фантазії», колись ставшою культовою класикою на оригінальній PlayStation. З іншого, з цього ж моменту починається якщо не брехня видавця Square Enix, то ухиляння: справа в тому, що це ремейк тільки частини оригіналу – справжнє завершення історії буде випущено в майбутньому. До того ж це не просто частина – це маленька частина, близько 15% першоджерела! Виходить, нам пропонують викласти повну суму за неповну гру, та ще й не дуже нову. Так чому ж я почав цю рецензію із захоплених слів?
Так, я розумію тих, хто незлюбив Square Enix за її рішення особливо не анонсувати масштаби своєї новинки. Упевнений, що багато фанатів, які пам’ятають це творіння Тоцуя Номури, Кадзусіге Нодзіми, Йосінорі Кітасе і інших здивуються, побачивши слова «далі буде» замість повноцінного фіналу. Але, якщо вірити розробникам, у них була причина так діяти, і ця причина – не жадібність. Так захопившись вдосконаленням свого дітища, вони й не помітили, як воно розрослося до страхітливих розмірів. Як людина, яка часом пише занадто довгі тексти, я їх розумію.
Читайте також: Огляд Final Fantasy XV: Royal Edition – JRPG на піку форми
Як зізнався сам продюсер Кітасе, якщо відтворювати кожен піксель оригіналу, то доведеться змиритися з тим, що гра вийде непристойно велика. Ось і було вирішено взяти за основу перші шість годин оригінальної кампанії і перетворити їх в повноцінну гру, яка займе у вас годин 50. Звучить дивно і нетрадиційно – особливо після практично ідентичного ремейка (втім, і там не обійшлося без вирізання контенту) Resident Evil 3. Втім, єдині, хто буде незадоволений цим рішенням, це ті самі фанати, які на зубок знають всі сюжетні перипетії «справжньої» FFVII.
Незважаючи на те, що перед нами – ремейк, особливо вдаватися в порівняння немає сенсу. Final Fantasy VII, яка вражала в кінці дев’яностих своїми заставками і амбіціями, постаріла набагато сильніше, ніж її піксельна попередниця. Зараз мало хто ризикне спробувати цю архаїчну класику, чию велич стає все складніше розгледіти з кожним роком. Тож не дивно, що від неї мало що залишилося тепер: взявши за основу історію, персонажів і сеттинг, Square Enix (не без допомоги CyberConnect2) створила гру не тільки нову, але й відверто сучасну. Залишилися в минулому не тільки незграбні модельки героїв, а й такі основоположні елементи, як покрокова бойова система. Тому я постараюся більше не робити порівняння: так ми далеко не підемо. Тож забудемо про 1997 рік і повернемося в 2020.
Пригоди бравих екотерористів
Я знаю, що багато хто взагалі лякаються цих слів – Final Fantasy. Скільки там вже частин було, скільки героїв треба знати! Насправді, лякатися не варто – навіть якщо з «Фантазією» ви знайомі тільки завдяки тому фільму 2001 року. Епізоди ці мало пов’язані однин з одним, а герої всі нові. Так і Final Fantasy VII Remake – для того, щоб зрозуміти, як влаштований тутешній світ, вистачить просто в неї грати. Оригінал на PS1 і справді був не на жарт заплутаний і мудрований, але в ремейку ця проблема переважно вирішена. Нам поступово, неспішно розповідають, як все влаштовано в Мідгарі, і можна навіть з вікіпедією не звірятися. Хотів би я сказати те ж про Kingdom Hearts III.
У головній ролі – Клауд Страйф, пишноволосий найманець з комічно великим мечем. Жартами про компенсації постараємося не зловживати. Приєднавшись до групи екотерористів «Лавина» з надією заробити, він починає поступово перейматися її харизматичними бійцями. Спостерігати за тим, як буркотливий інтроверт поступово відкривається до нових відносин і дружби – одне задоволення, тим більше що тепер замість пластикових осіб з перебільшеними емоціями можна споглядати дивовижно опрацьовані моделі з прекрасною лицьовою анімацією. Кожна репліка озвучена, кожну емоцію видно. Завдяки цьому закохатися в протагоністів і їх історії стало набагато легше.
Читайте також: Огляд Resident Evil 3 – Найбільш несвоєчасна новинка?
Сюжет в Final Fantasy VII Remake, звичайно, не новий, але поданий він зовсім інакше. Нам розповідають на новий лад стару історію того, як екотерористи «Лавини» оголошують війну електроенергетичній компанії «Шінра», яка взяла під свій контроль увесь світ. Їх мета – підривати реактори компанії для того, щоб повністю її знеструмити. У минулому нехитрий, тепер цей сюжет здається набагато більш неоднозначним. З перших же хвилин нам показують не просто ефектні вибухи, але і катастрофічні наслідки дій героїв. Ціла нова секція існує тільки для того, щоб показати, як «добрі наміри» все одно можуть призводити до трагедій. І таких ось вливань контенту тут чимало, благо проектом займаються все ті ж люди.
Сам я дуже рідко переймаюся сюжетом у відеоіграх, які найчастіше виступають фоном для геймплея. Існують поодинокі винятки у формі всіх творінь Naughty Dog і трилогії Mass Effect. У випадку з Final Fantasy VII Remake історія здалася мені цікавою, але набагато більше мене цікавили персонажі, може і архетипічні, але від того не менш чарівні.
Крім нових елементів історії з’явилися й інші новинки на зразок сайд-квестів. По правді, можна було обійтися і без них – світ тут навіть частково не відкритий, як в Final Fantasy XV, і квести ніяк не допомагають його досліджувати. Але найчастіше я все ж був радий нововведеням, які осучаснюють Final Fantasy VII і роблять її більш доступною навіть для новачків.
Не та «фіналка», яку ви пам’ятаєте
Я постійно кажу, що порівнювати нічого не треба, і тут же порівнюю. І ніяк інакше. Ну що зробити. Як можна здогадатися, візуально відеогра взагалі не схожа на оригінал (про це – в наступному розділі), але зазнали змін і інші, основні елементи. Історія обросла новими деталями, з’явилися квести. Навіть боївка, начебто фундаментальна особливість FFVII, не уникла реформ – тепер замість класичної покрокової системи все відбувається в режимі реального часу.
Як своєрідний компроміс було вирішено залишити систему Active Time Battle (ATB). Велика частина битв проходить традиційно для екшенів від третьої особи, але в будь-який момент можна зробити паузу і роздати вказівки героям. Так використовується магія і предмети інвентарю.
Я ніколи не був величезним шанувальником японських традиційних боёвок в JRPG, але тут я взагалі ні до чого не можу причепитися. Завдяки цій інновації кожен бій в Final Fantasy VII Remake виходить яскравим і епічним – і дуже цікавим. Це чудова суміш старого і нового, і відмінний компроміс. Так, затяті фанати скажуть, що це богохульство – позбавлятися від того, що було, але особисто я радий, що розробники йдуть в ногу з часом і не бояться ризикувати. Все-таки фан-сервіс фан-сервісу не рівня.
Навички можна призначити на швидкі клавіші, якщо не хочеться кожен раз залазити в тактичне меню.
Боївка досить глибока, але вона ніколи не перевантажує гравця непотрібною інформацією. Все, що потрібно знати, відразу відображається на екрані – до інтерфейсу немає ніяких нарікань. Навігація теж зручна: натисканням курка на контролері мінікарту в правому верхньому кутку завжди можна замінити на більш мінімалістичний компас – чи можна взагалі все прибрати. На екрані ніякого сміття немає – ніщо не заважає насолоджуватися видами Мідгара. Навіть екрани екіпіровки і апгрейда, традиційно перевантажені, здалися мені в міру лаконічними.
Читайте також: Огляд Persona 5 Royal – Досконалості немає межі
Небачена краса і оманливі цифри
Незважаючи на статус класики, Final Fantasy VII Remake – це абсолютно нова гра. Це ні в якому разі не ремастер, а саме ремейк, що зводить на фундаменті оригіналу щось абсолютно нове. Клауд впізнаваний, але в одних його очах більше деталей, ніж у всій моделі часів PS1. Коли вперше включаєш новинку, вона приголомшує заставкою, яка показує світ Мідгара у всій його красі. Думаєш, ну ось знову, вкотре, красива заставка надасть ведмежу послугу самій грі, страшненькій на тлі якісного CGI. І коли ця «заставка» безшовно перейшла в гру, я був неабияк здивований. Багато красивих релізів вийшло останнім часом (Resident Evil 3, DOOM Eternal), але жоден з них не здивував мене так, як FFVII.
Навіть не знаю, чому так. Напевно, це асоціації з класикою, плюс чудова оптимізація і лицьова анімація. На даний момент новинка вийшла тільки на консолях PlayStation. Використовуючи динамічну здатність, на Pro вона видає роздільну здатність від 2880×1620 до 2133×1200, а на базових моделях вона рідко коли втрачає 1920×1080. Японці нарешті освоїли Unreal Engine 4, і Final Fantasy VII Remake можна назвати однією з найбільш оптимізованих ігор на консолі. Кадрова частота тут настільки стабільна, що очі обманюються, приймаючи 30 FPS за 60. Ніколи такого зі мною не було! Якщо у вас все ще базові моделі, не бійтеся – навіть оригінальна PS4 справляється з FFVII без проблем.
Підіб’ємо проміжні підсумки: всі принади Unreal Engine 4 поєднуються з відмінною оптимізацією і передовою лицьовою анімацією. Final Fantasy VII все ще об’єднує в собі реалізм з певною мультяшністю – в той час як персонажі найчастіше виглядають, як справжні люди, без властивої серії стилізації теж не обійшлося. Тому рухи героїв і їх міміка все одно можуть здатися часом надмірними, але це зовсім не ріже очі. Головне, що тепер і без слів можна зрозуміти, що головний герой відчуває – звичайно, на PS1 таке було немислимо.
Слід зазначити, втім, що не все ідеально. Якщо перші дві години хочеться охати і ахати від того, як смачно все виглядає, то згодом враження будуть спокійніші. Справа і в тому, що перший розділ навмисно зроблений максимально красивим, і в тому, що поступово візуал «зрівнюється». То там, то тут можна помітити відстаючі текстурки, що не встигають за ходом дії, та й загалом звикаєш і перестаєш дивуватися через те, що сеттинг майже не змінюється.
Читайте також: Огляд Animal Crossing: New Horizons – Ліки від депресивної реальності
Якщо вже я тут скаржуся, хотілося б відзначити і середній звук. Нічого особливого ви тут не почуєте, причому навіть з системою 7.1 часом голоси губляться. Але це не страшно, добре що музика грає завжди відмінна (Hip Hop de Chocobo намертво врізалася мені в пам’ять), а персонажі озвучені хорошими акторами. Особливо запам’ятовуються «Нік Ф’юрі» з Marvel Ultimate Alliance 3: The Black Order – Джон Ерік Бентлі, Еріка Ліндбек з Persona 5: Royal, яка озвучувала Джессі, і, звичайно, великий Джон Ді Маджо, якого ми чули скрізь – від Gears of War до Футурами. Тут він взяв за себе роль лиходія Хайдеггера.
Не скажу, що роботу актори виконали дивовижну, але і чіплятися не буду. Я був би радий, якби характерні для аніме перебільшені кряхтіння (навіть не пробуйте підрахувати, скільки разів персонажі видавали своє улюблене «Huh?») куди-небудь зникли, але в іншому все відмінно. Ну а діалоги – це вже інша розмова. Вони варіюються від серйозних і пафосних до милих і навіть чарівно застарілих – чого тільки вартий «Psych!», таке улюблене у Джессі.
До речі, щодо діалогів… як ви бачите по скриншотам, російської мови не завезли. Я сам завжди граю на англійській, але для рецензії пробую дві версії. Тут, на жаль, вибору не надається – англійська (і японська для пуристів) і все тут. Правда, нещодавно в мережу просочилося цікаве відео з локалізацією деяких моментів, так що хто знає. Додавання перекладу вже після консольного релізу – це дуже нетрадиційно, але хто знає. Втім, я б особливо на це не розраховував. Звичайно, нашому гравцеві перекладу бракує, все-таки говорять тут багато, хоча складною мову я б не назвав. Любителі JRPG, які не звикли до локалізацій, без проблем все зрозуміють.