Ігри про їжачка Соніка були і залишаються для мене головною загадкою індустрії. Як так виходить, що навіть після десятка посередніх релізів у жанрі, який вже давно перестав вважатися мейнстрімом, люди все ще купують ці ігри? Чому Сонік такий популярний, і чому Sega не дасть шанс якийсь інший своєї франшизі? Сьогодні ми не відповімо на ці питання, але постараємося поглянути на ремастер Sonic Colours – на думку багатьох, однієї з кращих тривимірних ігор про надшвидкого їжака.
Sonic Colours: Ultimate представляє з себе всю ту ж гру 2010 року з Wii, але з поліпшеною графікою і деякими маловажливими доповненнями. Суть залишається та ж: Сонік протистоїть професору Еґману і його армії роботизованих помічників. Суть гри теж традиційна: потрібно пробігти від початку рівня до кінця, іноді змінюючи перспективу (від двомірної до тривимірної і навпаки) і використовуючи спеціальні вміння. Це окремий сорт платформера, у якого немає ніяких альтернатив. І або ви розумієте, як це працює, або страждаєте від кожного рівня.
Мені багато разів говорили, що Sonic Colours – це один з кращих представників франшизи за останні 10 років. Якщо свого часу Супер Маріо безболісно пережив перехід у тривимірну площину, то ось його вічний візаві страждав. Ігор про нього вийшло безліч, але за останні 20 років лише одиниці отримали визнання критиків. Особисто я вважаю найкращою такою грою Sonic Generations, але і в Colours є, що оцінити: барвисті яскраві світи, винахідливі механіки, драйвова музика. Але навіть в свої найкращі моменти вона залишалася просто «грою про Соніка». Це не шедевр і не одкровення. І ремастер не вдихне життя у стагнуючу франшизу. Але про все по порядку.
Colours хороша тоді, коли не підносить ніяких сюрпризів. Любителі традиційного геймплея серії напевно оцінять рівні, які тут є; здебільшого вони не поступаються кращим у серії… до тих пір, поки ми не опиняємося у двомірній площини. Ні, я знаю, що це богохульство лаятися на традиційні аспекти серії, але в Colours так вже вийшло, що саме 2D-секції найбільш нудні. Справа в тому, що вони нерідко змушують Соніка зупинятися і займатися платформінгом… і кожен, хто грав у ці ігри, знає, що «платформінг» і «Сонік» – поняття не дуже сумісні. Скільки років вже минуло, а наш їжак так і не навчився нормально стрибати. Рух, який Nintendo довела до розуму ще у вісімдесятих, так і не дається Sonic Team, в результаті чого наш герой нерідко застряє в банальніших місцях. Дуже часто гра хоче, щоб ми натиснули на якусь кнопку і підняли платформу, але навіть ця найпростіша дія займає невиправдано багато часу. І коли ваш «платформер» не може зробити стрибки по платформах приємними, значить щось пішло не так. Але фанати зараз накинуться на мене, що так було завжди. Може бути.
Читайте також: Огляд Team Sonic Racing – Командна скука
Не всі двомірні сегменти невдалі, і багато з них радують тим самим відчуттям швидкості, яке і перетворило Соніка на феномен. Навіть, незважаючи на свій вік, Colours продовжує моментами вражати. Іншими словами, коли Соник швидкий, все відмінно. Коли він сповільнюється, відразу хочеться зайнятися чимось іншим. Знову ж таки, нічого дивного: буквально кожна провальна гра франшизи виділяється, перш за все, неспішністю геймплея.
З власного досвіду скажу, що Colours, як і інші частини нескінченної серії, вимагають неабиякого терпіння. Перші рівні м’які, але невдовзі щонайменша помилка буде призводити до смерті їжака і рестарту всього рівня. Пара таких помилок, і повертатися вже не хочеться. На щастя, ремастер тут дещо зробив кращим: у Sonic Colours: Ultimate починати все з нуля не потрібно, оскільки гра завжди повертає вас до останньої точки збереження. Це здорово, але не чекайте інших великих поліпшень: ультимативна версія, чи ні, а Sonic Colours залишається грою з Wii з усіма супутніми недоліками. Це просто ремастер – не ремейк. Про це можна на якусь мить забути завдяки новій музиці і широкоекранному зображенню.
Для 11-річної гри Sonic Colours: Ultimate, і справді, непогано виглядає. Не так добре, як сучасні релізи, але все одно відмінно – особливо у русі. Слава богу, гальмування не спостерігається – в усякому разі, на PS5. Я чув багато негативу про версію для Switch.
Читайте також: Огляд Ghost of Tsushima: Director’s Cut – Найкрасивіша гра минулого року покращала
Іронія в тому, що окремо намальовані заставки могли виглядати круто в 2011, але в 2021, після ремастеру всієї гри, вони стали її найслабшим місцем. Їх якість залишає бажати кращого, а сюжет… ну, це Сонік. Ви самі все розумієте. Nintendo давно зрозуміла, що іграм не потрібні сюжетні заставки для того, щоб радувати, але з якоїсь причини Sega завжди намагалася озвучити своїх персонажів і наділити максимальною кількістю несмішних реплік. До речі, гра повністю перекладена російською мовою.
Серед інших новинок можна виділити можливість змінити зовнішність Соніка і режим Rival Rush, що дозволяє поганяти з Металевим Соніком. Нічого особливо цікавого, якщо чесно. Очевидно, що особливих ідей у розробників не було. Незважаючи на пару поліпшень, це все та ж гра. А вже добре це, чи ні, вирішувати вам. Я все ще раджу новачкам спробувати Generations в першу чергу. Версія на PS3 мильнувата за сучасними мірками, але грати в неї дуже навіть можна.
Читайте також: Огляд Road 96 – Інтерактивне роуд-муві, де сценарій пишете ви
Sonic Colours: Ultimate – це типовий ремастер, який від простого порту відокремлює всього пара нововведень. Оригінал виглядає гіршим і більш гальмівним, але змінити на краще відверто посередню гру вдалося тільки до певної міри. Фанати оцінять, хоча навіть вони сподівалися на щось більше на тридцятиріччя серії.
Leave a Reply