 показують деталі сонячної поверхні великим планом.){kind=link}
Нові зображення, зроблені за допомогою Сонячного телескопа Даніеля К. Іноуе (DKIST), розкривають деталі сонячних плям та комірок і показують рух плазми в сонячній атмосфері з високою роздільною здатністю. Якщо взяти до уваги відстані, то одна сонячна конвекційна комірка в середньому трохи менша, ніж штат Техас. Ці зображення допоможуть дослідникам краще аналізувати сонячну поверхню, щоб зрозуміти процеси, які на ній відбуваються.
Часто більші за всю нашу планету, сонячні плями – це, як правило, короткочасні плями, де магнітні поля надзвичайно потужні, і вони здаються темнішими за навколишні регіони. Вони також пов’язані з найсильнішими спалахами на Сонці: коли лінії магнітного поля заплутуються, розриваються і знову з’єднуються, вони вивільняють неймовірні сплески енергії у вигляді викидів корональної маси та сонячних спалахів.
Активність сонячних плям прив’язана до циклів тривалістю приблизно 11 років, протягом яких вона зростає до піка під час сонячного максимуму і падає майже до нуля під час мінімуму. Зараз ми перебуваємо на шляху до сонячного максимуму, який очікується у 2025 році, після чого активність знову почне спадати.
Невідомо, що керує циклами сонячної активності або що створює сонячні плями. Але ця інформація має велике значення для нас на Землі, оскільки викиди корональної маси здатні викликати масивні хмари заряджених частинок, які вдаряються в магнітне поле Землі та можуть спричинити низку порушень.
Нові зображення Сонячного телескопа демонструють кілька тонких структур, пов’язаних із сонячними плямами. Наприклад, тіні або так звані сонячні пори, що утворюються, коли не виконуються умови для формування півтіні.
Коли Сонце спокійне, воно може виглядати досить безликим на зображеннях, зроблених у видимій частині спектра. Однак навіть на спокійному Сонці багато чого відбувається. Конвективні комірки (або гранули) надають сонячній поверхні текстури, схожої на попкорн. Гаряча плазма підіймається з центру комірки, потім рухається до країв, а потім знову опускається вниз, коли охолоджується. Ці комірки приголомшливо величезні – до 1600 км в поперечнику.
Над фотосферою знаходиться сонячна атмосфера, або хромосфера. Іноді вона населена тонкими, темними, схожими на мазок пензля нитками плазми, відомими як спікули. Вони схожі на волосся, але їхній діаметр зазвичай коливається від 200 до 450 км. Вчені не знають, як вони генеруються, але це досить надійний індикатор напрямків сонячного магнітного поля.
Зображення з телескопа, як сподіваються вчені, допоможуть розгадати деякі з давніх таємниць цих захоплюючих сонячних явищ. Своєю чергою, це може допомогти в розумінні масштабніших явищ, наприклад, внутрішньої динаміки Сонця і того, що керує сонячними циклами.
Телескоп вже дає результати. На початку цього року вчені описали перші в історії спостереження сонячних атмосферних хвиль у сонячній плямі. “Не існує жодного іншого об’єкта, подібного до Сонячного телескопа Іноуе, – заявили науковці. – Зараз він є наріжним каменем нашої місії з поглиблення наших знань про Сонце, надаючи дослідницькій спільноті передові можливості для спостережень. Це змінює правила гри”.
Читайте також: