Завдяки щасливому випадку команда під керівництвом голландського аспіранта Мартіна Оея виявила радіогалактику довжиною не менше 16 млн світлових років. Пара плазмових шлейфів є найбільшою структурою, створеною галактикою, відомою на сьогоднішні. Знахідка спростовує деякі давні гіпотези про зростання радіогалактик.
У центрах багатьох галактик криються надмасивні чорні діри, які уповільнюють народження нових зірок і тим самим сильно впливають на життєвий цикл галактик в цілому. Іноді це призводить до бурхливих подій: чорна діра може створити два реактивні потоки, які викидають будівельний матеріал для нових зірок із галактики майже зі швидкістю світла. У цьому бурхливому процесі зоряний пил нагрівається настільки, що розчиняється у плазмі та світиться у радіовипромінюванні. Міжнародна група дослідників тепер збирає це світло за допомогою загальноєвропейського телескопа LOFAR, епіцентр якого знаходиться в болотистому голландському «радіотемному» заповіднику, де ваш смартфон навмисно втрачає сигнал.
Зображення двох плазмових шлейфів є особливим, тому що ніколи раніше вчені не бачили такої великої структури, створеної однією галактикою. Це відкриття показує, що сфера впливу деяких галактик тягнеться далеко від їхнього безпосереднього оточення. Наскільки далеко? Це важко визначити. Астрономічні знімки робляться з одного погляду (с Землі), і тому вони не відображають глибини. В результаті вчені можуть виміряти лише частину довжини радіогалактики: це низька оцінка загальної довжини. Але навіть ця нижня межа, що становить понад 16 млн світлових років, є гігантською, її можна порівняти зі 100 Чумацькими Шляхами, розташованими в ряд.
Оскільки Земля не займає особливого місця у Всесвіті, ймовірність того, що така велика галактична структура опиниться на нашому задньому дворі, була невелика. І справді: радіогігант знаходиться на відстані 3 млрд світлових років від нас. Попри цю дивовижну відстань, гігант здається на небі таким же величезним, як Місяць, що говорить про те, що структура повинна мати рекордну довжину. Той факт, що радіоочі телескопа LOFAR побачили гіганта тільки зараз, пояснюється тим, що його шлейфи відносно слабкі. Після того, як вчені проаналізували отриманні зображення, вони побачили тонкі візерунки та несподівано помітили гіганта.
Дослідники назвали гігантську структуру Alcyoneus, на честь сина Ураноса, грецького стародавнього бога неба. Шлейфи Alcyoneus, можливо, розкривають інформацію про невловимі нитки космічного павутиння. Оскільки Alcyoneus, як і Чумацький Шлях, знаходиться у нитці, його шлейфи стикаються з зустрічним вітром, рухаючись у просторі. Це непомітно змінює напрямок та форму шлейфів. Шлейфи Alcyoneus настільки великі та розріджені, що довкілля може відносно легко їх формувати.
Космічна павутина зберігає свою форму, тому що сила гравітації компенсується тепловим тиском середовища в нитках та скупченнях. В останні два десятиліття стало ясно, що зоряний пил, що світиться, який струменеві потоки викидають з галактик, підтримує тепло в павутині. Таким чином, центральні чорні діри в галактиках сприяють підтримці великомасштабної структури нашого Всесвіту. Це особливо примітно, тому що чорні діри дуже малі в порівнянні з нитками та скупченнями.
Що дало Alcyoneus його рекордну довжину, поки що залишається загадкою. Спочатку вчені думали про виключно масивну чорну діру, велику кількість зоряного пилу або надзвичайно потужні струменеві потоки. Дивно, але за всіма цими параметрами Alcyoneus, схоже, не дотягує до середнього рівня, у порівнянні зі своїми меншими сестрами та братами. У найближчому майбутньому команда досліджуватиме, чи може оточення радіогалактик пояснити зростання гігантів.
Читайте також:
Leave a Reply