Наша Сонячна система знаходиться всередині бульбашки перегрітого газу, відомого як локальний гарячий міхур (Local Hot Bubble (LHB)). Вчені давно замислювалися над його походженням. Щоб краще вивчити цей регіон, дослідники Інституту позаземної фізики Макса Планка (Max Planck Institute for Extraterrestrial Physics (MPE)) використовували дані телескопу eROSITA All-Sky Survey.
Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Google News онлайн або через застосунок.
І вони помітили захоплюючу особливість в межах LHB: міжзоряний тунель у напрямку сузір’я Центавра. Цей тунель може з’єднувати нашу локальну бульбашку з сусідніми супербульбашками, утворюючи величезну мережу гарячого газу. «Родзинкою цієї роботи є відкриття нового міжзоряного тунелю в напрямку сузір’я Центавра, який потенційно може з’єднати нашу LHB з сусідньою надбульбашкою», – зазначають автори в прес-релізі.
Наша Сонячна система розташована всередині величезної порожнини завширшки 1000 світлових років – локальної гарячої бульбашки. Ця ідея була вперше представлена близько 50 років тому. Ця бульбашка є рідкісною областю міжзоряного простору, набагато менш щільною, ніж навколишнє середовище. Щобільше, гаряча бульбашка заповнена розрідженим газом, що випромінює м’яке рентгенівське випромінювання при температурі в мільйони градусів. Астрономи проаналізували дані з рентгенівського телескопа eROSITA, щоб скласти карту структури та властивостей LHB з безпрецедентною деталізацією. Вчені вважають, що вибухи наднових протягом мільйонів років вирізали цю порожнину.
Згідно з прес-релізом, дані eROSITA виявили великомасштабну різницю температур всередині бульбашки. Це свідчить про те, що минулі вибухи наднових могли нагріти і розширити бульбашку, створивши складне і динамічне середовище.
«Чого ми не знали, так це про існування міжзоряного тунелю в напрямку Центавра, який вирізає прогалину в холоднішому міжзоряному середовищі (МЗС). Цей регіон виділяється різким рельєфом завдяки значно покращеній чутливості eROSITA і зовсім іншій стратегії зйомки порівняно з ROSAT», – сказав Майкл Фрейберг, автор дослідження, який був учасником проєкту ROSAT. Хоча тунель є інтригуючим, нинішнє його розуміння є обмеженим. Крім того, спостереження тунелю ускладнюються наявністю іншої величезної структури, розташованої над центром галактики.
Хоча LHB дійсно неймовірно гарячий, досягаючи температури близько 999726,8℃, його низька щільність не дозволяє йому суттєво нагрівати об’єкти всередині нього. Це пояснюється тим, що атоми в LHB розкидані на величезних відстанях, що робить зіткнення між частинками відносно рідкісними. Попри низьку густину, екстремальна температура газу змушує його випромінювати рентгенівське випромінювання.
Як повідомляє Science Alert, саме це рентгенівське випромінювання і виявили астрономи, що призвело до відкриття LHB кілька десятиліть тому. Однією з головних проблем у вивченні LHB є перешкоди з боку земної атмосфери. Геокорона, дифузне гало водневого газу, що простягається далеко за межі земної поверхні, може взаємодіяти з сонячним вітром, виробляючи м’яке рентгенівське випромінювання. Це рентгенівське випромінювання може імітувати сигнал від LHB, що ускладнює його виділення та вивчення.
Щоб подолати цей виклик, астрономам потрібно спостерігати рентгенівське небо з достатньо далекої відстані, щоб уникнути впливу геокорони. Положення телескопа eROSITA в космосі виявляється вигідним у цьому випадку.
eROSITA розташований на відстані 1,5 млн км від Землі. З цієї позиції телескоп може надати чіткіше, точніше зображення LHB та інших небесних джерел рентгенівського випромінювання. Подальші спостереження можуть дати більше інформації про LHB.
Якщо вам цікаві статті та новини про авіацію та космічну техніку — запрошуємо вас на наш новий проєкт AERONAUT.media.
Читайте також: