Майже сто років для класифікації галактик астрономи користуються так званою класифікацією Габбла. Вона не ідеальна, але загалом відображає уявлення земної науки про основні форми галактичних структур. Однак ця діаграма не показує головного – еволюційного зв’язку між тими чи іншими формами галактик. Заповнити цю прогалину допоможе спостереження австралійського вченого, який повідомив, що відкрив основні фази еволюційного розвитку галактик.
Згідно з діаграмою Габбла, галактики діляться на три великі категорії: без спіралеподібних рукавів, зі спіралями і з перемичками. Окремо можна виділити лінзоподібні галактики S0 з явною сферичною центральною частиною і диском із зірок і речовини. Можна припустити, що еволюція і гравітація рухають сферичні галактики до лінзоподібних і, потім, до спіральних із перемичкою або без неї. Професор Алістер Грем зі Swinburne Astronomy Online показав, що послідовність переходу з однієї форми в іншу може бути зовсім іншою, про що він підготував статтю для журналу Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
У своєму дослідженні професор Грем проаналізував оптичні зображення 100 прилеглих галактик, отримані за допомогою космічного телескопа Габбл, та інфрачервоні зображення цих же галактик, отримані за допомогою космічного телескопа Спітцер. Порівнюючи їхню зоряну масу і масу центральної чорної діри, він виявив два типи лінзоподібних галактик – бідні на пил старі галактики і багаті на пил галактики – і в кожних із них свій еволюційний шлях.
На основі зроблених спостережень і, зокрема, вивчення галактик, що зливаються (окремий привіт галактиці Андромеда, яка перебуває на зустрічному курсі з Чумацьким Шляхом), вчений дійшов висновку, що злиття двох спіральних галактик породжує багаті на пил лінзоподібні галактики. Це до певної міри зворотний відлік на послідовності Габбла. Утворені в такий спосіб багаті пилом лінзоподібні галактики мають більші центральні області (сфероїди) і більші чорні діри в центрі, ніж спіральні галактики, зі злиття яких вони виникли.
Бідні пилом лінзоподібні галактики розвиваються по-іншому. Вони повільно накопичують газ і речовину з навколишнього простору, і це може гравітаційно обурювати їхній диск, спричиняючи утворення спіральних рукавів, що, підживлюючи зореутворення, в кінцевому підсумку змінює їхню структуру та форму (на зображенні нижче це показано під час переходу від жовто-помаранчевих кружечків до блакитних зі спіралями).
Такою могла бути наша галактика мільярди років тому – бідним глухим утворенням без спіральної структури, доки не увібрала в себе речовину і низку карликових галактик, і не стала чудовим спіралеподібним будинком для Землі і не тільки. Але ось зустріч з Андромедою через 4-6 млрд років може пройти бурхливо, хоча вчені впевнені, що ми об’єднаємося з нею загалом без наслідків для більшості зоряного населення кожної з цих галактик.
Подальше злиття пилових лінзоподібних галактик веде до втрати ними дисків і перетворення на галактику еліптичної форми, а не навпаки, як заведено вважати. Еліптична галактика швидко втратить холодні газ і пил і перетвориться на сферичну.
“Виживає найсильніший, – сказав учений, – що в кінцевому підсумку означає панування сфероїдів над дисками”. І додав: “Тепер астрономія має нову анатомічну послідовність і, зрештою, еволюційну послідовність, в якій видно, що видоутворення галактик відбувається внаслідок неминучого “одруження” галактик, запропонованого гравітацією”.
Читайте також:
Leave a Reply