Астрономи виявили величезну радіобульбашку в галактиці NGC 4217, що розташована на відстані 61,6 млн світлових років від Землі. Це відкриття розкриває нові аспекти зореутворення і динаміки галактик.
Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Google News онлайн або через застосунок.
Міжнародна команда астрономів провела детальні радіоспостереження галактики NGC 4217, що призвело до виявлення великої радіобульбашки в її гало. Це відкриття дає змогу краще зрозуміти процеси, що відбуваються в зореутворювальних регіонах галактики.
Галактика NGC 4217, розташована на відстані близько 61,6 млн світлових років від нашої планети, являє собою спіральну галактику з активними зореутворювальними процесами. Раніше проведені дослідження вже виявили наявність безлічі пилових структур у цій галактиці, а також радіогало, що простягається на 16 000 світлових років від диска зореутворення.
Нещодавня робота під керівництвом астронома Фолькера Хейзена з Гамбурзького університету використовувала передові радіотелескопи для глибшого вивчення NGC 4217 у радіодіапазоні. Вчені представили нові дані, які вони поєднали з архівними спостереженнями, щоб отримати повніше уявлення про структуру галактики.
У результаті спостережень команда виявила значне розширення радіоконтинууму в північно-західній частині гало NGC 4217. Це розширення включає в себе новий компонент, який раніше не був зафіксований. На отриманих зображеннях цей компонент проявляється у вигляді яскравої бульбашки, яка простягається на 65 000 світлових років від диска зореутворення.
Випромінювання всередині радіобульбашки посилюється вздовж її стінок, тоді як у центрі спостерігається невелике заглиблення. Особливо помітний північно-східний край міхура, де, вочевидь, присутня оболонка. Масштаби висоти радіобульбашки становлять 19 200 світлових років на частоті 144 МГц і 9 400 світлових років на частоті 3 ГГц, що значно більше, ніж у типових радіобульбашок в інших галактиках.
Астрономи також виміряли напруженість магнітного поля всередині міхура, яка склала близько 11 мкГс. Уздовж краю міхура швидкість вітру збільшується з 300 до 600 км/с, що відповідає швидкості тікання NGC 4217. Це відкриття припускає, що радіобульбашка могла утворитися завдяки приблизно 10% кінетичної енергії, що виділяється під час вибухів наднових за останні 35 000 років. Щоправда, вчені зазначають, що значна частина цієї енергії може бути втрачена у вигляді випромінювання, що ускладнює повне розуміння механізму утворення бульбашки.
Якщо вам цікаві статті та новини про авіацію та космічну техніку — запрошуємо вас на наш новий проєкт AERONAUT.media.
Читайте також:
Leave a Reply