З’явилося нове дослідження, де вчені представили пояснення великого ядра Меркурія. Це не пов’язано із зіткненнями під час формування Сонячної системи.
Нове дослідження спростовує гіпотезу про те, чому у Меркурія велике ядро в порівнянні з мантією (шар між ядром і корою планети). Протягом десятиліть вчені вважали, що в результаті зіткнень з іншими тілами під час формування нашої Сонячної системи, більша частина кам’янистої мантії Меркурія зруйнувалася, а всередині залишилося велике, щільне, металеве ядро. Але нове дослідження показує, що зіткнення не винні – винен сонячний магнетизм.
Вільям Макдоноу, професор геології Мерілендського університету, і Такаші Йошізакі з Університету Тохоку розробили модель, яка показує, що щільність, маса і вміст заліза в ядрі кам’янистої планети залежать від її відстані до магнітного поля Сонця. Стаття з описом відкриття з’явилася в журналі Progress in Earth and Planetary Science.
«Чотири планети нашої Сонячної системи – Меркурій, Венера, Земля і Марс – складаються з різних пропорцій металу і каменю, – зазначив Макдоноу. – Існує тенденція, за якою вміст металу в ядрі зменшується в міру віддалення планет від Сонця. Наша стаття пояснює, як це сталося, показуючи, що розподіл сировинних матеріалів в ранній Сонячної системи контролювався магнітним полем Сонця».
Теж цікаво:
Нова модель Макдоноу показує, що під час раннього формування Сонячної системи, коли молоде Сонце було оточене вируючою хмарою пилу і газу, зерна заліза були притягнуті до центру магнітним полем Сонця. Коли зі згустків цього пилу і газу почали формуватися планети, розташовані ближче до Сонця, вони включали у свої ядра більше заліза, ніж ті, що знаходилися далі.
Дослідники виявили, що щільність і частка заліза в ядрі кам’янистої планети корелює з силою магнітного поля навколо Сонця під час формування планети. У новому дослідженні вони припускають, що магнетизм повинен враховуватися в майбутніх спробах описати склад кам’янистих планет, в тому числі за межами нашої Сонячної системи.
Склад ядра планети важливий для її потенційної можливості підтримувати життя. На Землі, наприклад, розплавлене залізне ядро створює магнітосферу, яка захищає планету від викликаючих рак космічних променів. В ядрі також міститься велика частина фосфору – це важлива поживна речовина для підтримки життя на основі вуглецю.
Використовуючи існуючі моделі формування планет, Макдоноу визначив швидкість, з якою газ і пил втягувалися в центр нашої Сонячної системи під час її формування. Він врахував магнітне поле, яке повинно було генеруватися Сонцем при його появі, і розрахував, як це магнітне поле буде втягувати залізо через хмару пилу і газу.
Читайте також:
Leave a Reply