Інститут перспективних концепцій NASA (Institute for Advanced Concepts) відомий тим, що підтримує незвичайні ідеї щодо астрономії та освоєння космосу. З моменту свого відтворення у 2011 році інститут підтримав багато проєктів у рамках своєї трьохетапної програми.
Однак на сьогодні лише три проєкти отримали фінансування у рамках третьої фази. Один із них щойно опублікував технічну статтю, яка описує місію зі створення телескопа, який зможе ефективно спостерігати біосигнатури на найближчих екзопланетах, використовуючи гравітаційну лінзу нашого власного Сонця. Відмінною рисою фази III є фінансування у розмірі $2 млн, яке в цьому випадку дісталося JPL. Команда об’єдналася з корпорацією The Aerospace для підготовки цього останнього офіційного документу, в якому детально описано концепцію місії та визначено, які технології вже існують, а які вимагають подальшого розвитку.
Замість того, щоб запускати великий корабель, якому знадобиться багато часу, щоб дістатися кудись, запропонована місія запустить кілька невеликих супутників-кубітів, які потім самостійно зберуться в один у 25-річній подорожі до точки сонячної гравітаційної лінзи (SGL).
Ця «точка» насправді є прямою лінією між зіркою, навколо якої обертається екзопланета, і десь між 550-1000 AU (астрономічних одиниць) по інший бік Сонця. Це величезна відстань, набагато більша, ніж жалюгідні 156 AU, які Вояджер-1 подолав за 44 роки. Як же космічний апарат може подолати відстань утричі більшу, витративши при цьому майже вдвічі менше часу? Все просто – він пірне (майже) у Сонце.
Використання гравітаційного підживлення від Сонця – перевірений та вірний метод. Найшвидший з колись створених людиною об’єктів, сонячний зонд Parker, використовував саме такий метод. Однак прискорення до 25 AU на рік – очікувана швидкість, з якою має рухатися ця місія, – не таке просте. І це ще складніше для цілого флоту зондів, ніж для одного.
Перша проблема – матеріальна – сонячні вітрила, які є кращим методом приведення в рух, не дуже добре працюють під впливом інтенсивності Сонця, який буде потрібен для гравітаційної рогатки. Крім того, електроніка системи повинна бути набагато радіаційно стійкішою, ніж існуюча наразі. Однак обидві ці відомі проблеми мають потенційні рішення, над якими ведуться активні дослідження.
Інша, здавалося б, очевидна проблема полягає в тому, як скоординувати проходження кількох супутників через подібний виснажливий гравітаційний маневр і при цьому дати їм можливість з’єднатися, щоб у результаті сформувати повноцінний космічний корабель. Але, на думку авторів статті, у 25-річній подорожі до точки спостереження буде більш ніж достатньо часу для активного об’єднання окремих кубсатів в єдине ціле. Результатом такої єдності може стати найкраще зображення екзопланети, яке людство, швидше за все, не отримає до повноцінної міжзоряної місії.
Питання про те, яка екзопланета буде найкращим кандидатом, стане предметом спекотних дебатів, якщо місія просуватиметься вперед, оскільки на сьогодні понад 50 екзопланет виявили в придатних для життя зонах. Але це, звісно, ще не гарантія.
Місія не отримала ані фінансування, ані жодних вказівок на те, що вона буде здійснена у найближчому майбутньому. Крім того, необхідно розробити безліч технологій, перш ніж така місія стане здійсненною. Але саме так завжди починаються подібні місії, і ця має найбільший потенціал, ніж більшість інших. Якщо пощастить, то в якийсь момент у найближчі кілька десятиліть ми отримаємо чітке зображення потенційно придатної для життя екзопланети. Команда, що стоїть за цим дослідженням, заслуговує на похвалу вже за те, що заклала основу для такої ідеї.
Ви можете допомогти Україні боротися з російськими окупантами. Найкращий спосіб зробити це – пожертвувати кошти Збройним Силам України через Savelife або через офіційну сторінку НБУ.
Читайте також: