Радіоактивний пил глибоко під океанськими хвилями передбачає, що Земля рухається через масивну хмару, яку залишила зірка після вибуху. Протягом останніх 33 тис. років космос засіяв Землю рідкісним ізотопом заліза, таким, як в наднових.
Це не перший випадок, коли ізотоп, відомий як залізо-60, забруднює нашу планету. Але це дійсно сприяє зростаючій кількості доказів того, що таке запилювання триває – ми все ще рухаємося крізь міжзоряну хмара пилу, яка могла виникнути від наднової зірки мільйони років тому.
Залізо-60 було предметом декількох досліджень протягом багатьох років. Його період напіврозпаду становить 2,6 млн років, що означає, що він повністю розпадається через 15 млн років – тому будь-які зразки, знайдені тут, на Землі, повинні бути запозичені звідкись ще, оскільки ніяке залізо-60 не могло вижити після утворення планети 4,6 млрд років тому.
Серед гіпотез – Ядерний фізик Антон Валлнер з Австралійського національного університету раніше датував відкладення на морському дні 6 млн років тому, припускаючи, що в цей час на нашу планету впали уламки наднових. Але наразі є свіжіші докази цього зоряного пилу. Його знайшли в антарктичному снігу, згідно зі свідченнями, він повинен був впасти за останні 20 років. А кілька років тому вчені оголосили, що залізо-60 було виявлено в космосі навколо Землі, виміряне за 17-річний період космічним дослідником Advanced Composition Explorer NASA.
Теж цікаво: Google Earth демонструє зміни на Землі за останні 37 років
У 2020 році Валлнер виявив більше цього матеріалу в п’яти зразках глибоководних відкладень з двох місць, що датуються 33 тис. років тому. І кількості заліза-60 в зразках досить стабільні протягом всього проміжку часу. Але насправді це відкриття ставить більше запитань, ніж дає відповідей.
Річ у тім, Земля зараз рухається через область, звану Місцевою Міжзоряною Хмарою, що складається з газу, пилу і плазми. Якщо ця хмара була створена вибухаючими зірками, то природньо очікувати, що воно обсипає Землю дуже слабким дощем із заліза-60. Це те, що підказало виявлення в Антарктиці, і це те, що Валлнер і його команда намагалися підтвердити, досліджуючи океанічні відкладення.
Але якщо Місцева Міжзоряна Хмара є джерелом заліза-60, повинно було статися різке збільшення, коли Сонячна система увійшла в хмару, що, згідно з даними групи, ймовірно, відбулося протягом останніх 33 тис. років. Принаймні, найстаріший зразок повинен був мати значно нижчі рівні заліза-60, але цього не сталося.
Можливо, Місцева Міжзоряна Хмара і уламки наднової є збігом, а не однією структурою, з уламками, які залишилися в міжзоряному середовищі від наднових, які відбулися мільйони років тому. Дослідники відзначають, що кращий спосіб дізнатися це – пошукати більше заліза-60, яке покриває розрив між 40 тис. років тому і приблизно мільйон років тому.
Читайте також: