Марс наразі вважають безплідною крижаною пустелею, але чи дійсно найближчий сусід Землі колись мав життя? Це питання, яке хвилювало вчених упродовж століть і розпалювало науково-фантастичні фантазії. Після семи місяців в космосі марсохід NASA Perseverance повинен приземлитися на Марсі сьогодні у пошуках доказів.
Чому Марс?
Інші планети або місяці також можуть містити форми життя, тож навіщо вибирати Марс? NASA заявляє, що Марс – це не тільки одне з найдоступніших місць в Сонячній системі і потенційне місце призначення для людей в майбутньому, а й планета, вивчення якої може допомогти нам відповісти на «питання про походження і еволюцію життя».
Марс унікальний для всієї Сонячної системи тим, що це планета земної групи з атмосферою і кліматом, його геологія, як відомо, дуже різноманітна і складна, і схоже, що клімат Марса змінювався протягом всього життя.
Вчені вважають, що 4 мільярди років тому на планеті могло бути життя, але більша частина проміжної історії Марса залишається загадкою. Дослідження Марса – це не пошук марсіанського життя (вчені вважають, що зараз там вже не вижити), а пошук можливих слідів минулих форм життя. Завдання Perseverance – пошук явних ознак того, що мікробне життя могло існувати на Марсі мільярди років тому.
Умови для життя
Для життя потрібна вода. Планета в так званій «зоні життя» навколо зірки – це область, в якій вода потенційно може бути рідкою. Якщо вона знаходиться дуже близько до зірки, вода випарується, а надто далеко вона замерзне. Але однієї води недостатньо.
Теж цікаво:
- Підказки про атмосферу Марса можуть лежати на поверхні Фобоса
- NASA Curiosity Rover святкує 3000 днів перебування на Марсі
Вчені також шукають важливі хімічні інгредієнти, включаючи вуглець, водень, азот, кисень, фосфор і сірку. За словами Мішеля Візо, астробіолога французького космічного агентства CNES, вони також шукають джерело енергії – від Сонця, якщо планета знаходиться досить близько, або від хімічних реакцій.
Марсіанська чарівність
Серйозні наукові дослідження Червоної планети почалися в 17 столітті. У 1609 році італієць Галілео Галілей спостерігав Марс за допомогою примітивного телескопа і при цьому став першою людиною, яка використовувала нову технологію в астрономічних цілях.
Марс – в порівнянні з «пустельним, порожнім» Місяцем – довгий час здавався багатообіцяючим з точки зору можливої населеності мікроорганізмами, писав астрофізик Френсіс Рокар у своєму недавньому есе «Останні новини з Марса». Але ХХ століття принесло невдачі.
У 1960-х роках, коли прискорилася гонка по висадці людини на Місяць, Дайан Хічкок і Джеймс Лавлок проаналізували атмосферу на Марсі в пошуках хімічного дисбалансу, коли гази вступали в реакцію один з одним, що натякало на існування життя. Але, нажаль, ніякої реакції. Десять років по тому посадкові апарати Viking взяли проби атмосфери і грунту, які показали, що планета більше не придатна для життя, і інтерес до Марса згас.
Але у 2000 році вчені зробили відкриття, яке змінило правила гри: вони виявили, що вода колись текла по його поверхні. Це відродило інтерес до дослідження Марса, і вчені почали вивчати поверхню Марса в пошуках рідкої води. Через понад 10 років, в 2011 році, вони дійсно її знайшли. Тепер вчені вважають, що Марс колись був теплим і вологим і, можливо, підтримував мікробне життя.
«Оскільки Сонце не завжди мало однакову масу і однакову енергію, Марс цілком міг перебувати в цій зоні життя на самому початку свого існування», – сказала астрофізик Афіна Кустеніс з обсерваторії Paris-PSL.
Але, якщо життя існувало на Марсі, чому воно зникло?
Дальші кордони
Завжди є інші області для дослідження. Супутник Юпітера Європа, помічений Галілеєм 4 століття тому, може мати океан, прихований під крижаною поверхнею, який, як вважається, містить приблизно у два рази більше води, ніж найбільший океан Землі.
NASA заявляє, що це «може бути самим багатообіцяючим місцем в нашій Сонячній системі для пошуку сучасного безпечного середовища, придатного для будь-якої форми життя за межами Землі». Його приливна енергія може також викликати хімічні реакції між водою і камінням на морському дні, створюючи енергію.
Замерзлий супутник Сатурна Енцелад також вважається багатообіцяючим претендентом. Американський зонд Кассіні, що обертався навколо планети з 2004 по 2017 рік, виявив існування гейзерів водяної пари на Енцеладі. У 2005 році Кассіні виявив гейзери з крижаних часток води і газу, що хлинули з поверхні місяця зі швидкістю приблизно 1290 кілометрів на годину. В результаті вивержень навколо Енцелада утворюється дрібний крижаний пил, який є матеріалом для кілець Сатурна. Наразі ніяких місій на Енцелад не заплановано.
Інший супутник Сатурна – Титан – єдиний супутник у Сонячній системі, який має, як відомо, значну атмосферу – також становить інтерес. Місія Кассіні виявила, що там є хмари, дощ, річки, озера і моря, але вони містять рідкі вуглеводні, такі як метан і етан. NASA, чия місія на Титан Dragonfly почнеться у 2026 році й приземлиться у 2034 році, каже, що Титан може містити «життя, яке ми ще не знаємо».
Читайте також:
Нравится, как на вашем сайте освещают астрономию, всегда читаю с удовольствием. Особенно про Марс
спасибо :)
Чим би дитя не тішилось, лиш би не плакало. Поважні вчені розуміють, та добре знають, що життя матеріального, тобто в тілі, за межами нашої планети немає. Переліт на далекі відстані людське тіло не витримає, та й зрештою немає сенсу літати по всесвіті.Хто має вуха нехай чує, а хто має розум, той зрозуміє.
Як “поважні вчені” можуть “добре знати” про щось подібне, враховуючи неосяжні розміри нескінченного всесвіту? Навіть такий неповажний невчений, як я, розуміє, що його неможливо дослідити повністю :)