Сонце збільшує свою інтенсивність за графіком, продовжуючи наближатися до сонячного максимуму. Днями на Сонці трохи більше ніж за добу відбулося одразу три спалахи X-класу з показниками X1.3, X1.2 та X4.5. Показники не захмарні, але такі спалахи все ж можуть впливати на радіозв’язок та електромережі на Землі, а також становлять ризик для космічних апаратів та астронавтів у космосі.
У NASA створили анімацію, яка показує сонячні спалахи, що вириваються з поверхні Сонця.
Передбачити, коли настане пік активності, нелегко, і час його настання можна підтвердити лише після того, як він відбудеться. Але за існуючими оцінками Центру прогнозування космічної погоди NOAA (SWPC), сонячний максимум, найімовірніше, відбудеться між травнем 2024 і початком 2026 року.
Сонце проходить через цикл високої та низької активності приблизно кожні 11 років, що визначається магнітним полем Сонця і відображається частотою та інтенсивністю сонячних плям та іншої активності на поверхні. SWPC наполегливо працює над тим, щоб краще прогнозувати сонячні цикли та активність.
Сонячні спалахи – це вибухи на Сонці, які вивільняють потужні сплески енергії та випромінювання, що походять від магнітної енергії, пов’язаної з сонячними плямами. Чим більше сонячних плям, тим більший потенціал для спалахів. Вони класифікуються за системою, подібною до шкали Ріхтера для землетрусів, яка поділяє сонячні спалахи за їхньою силою.
Так, згідно зі шкалою, найменш інтенсивні спалахи відносяться до A-класу, далі йдуть B, C, M, а потім X-клас – найінтенсивніша категорія. Кожна літера означає 10-кратне збільшення виходу енергії. Таким чином, X в десять разів більша за M і в 100 разів за C. Показник, що стоїть після літери, надає більше інформації про силу спалаху, тож чим більше число, тим сильнішим є сплеск. Спалахи виглядають як яскраві ділянки на Сонці та можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Зазвичай вчені розпізнають сонячний спалах за фотонами (або світлом), які він випромінює, що мають різну довжину хвилі.
Іноді, але не завжди, сонячні спалахи можуть супроводжуватися корональним викидом маси (CME). Під час цієї події гігантські хмари частинок з Сонця вилітають в космос. Якщо нам пощастить, ці заряджені частинки створять приголомшливе полярне сяйво на Землі і не вплинуть при цьому на електромережі або супутники.
На щастя, такі місії ESA та NASA, як Solar Orbiter, що займається дослідженням сонячної динаміки, чи Parker Solar Probe постійно фіксують дивовижні краєвиди та розкривають нові деталі про Сонце, допомагаючи астрономам дізнатися більше про цей надважливий об’єкт, що живить усю нашу Сонячну систему.
Читайте також: