Перші дослідження стану гібернації на людях можуть бути проведені вже протягом десятиліття, вважають науковці ESA. Такі експерименти прокладуть шлях до довготривалих космічних місій, в яких астронавтів занурюють в захисний сон на тижні або місяці на шляху до далеких пунктів призначення. Все, як у науково-фантастичних фільмах.
Гібернація під час річної подорожі на Марс не лише запобігла б нудьзі в крихітній космічній капсулі, але й заощадила б витрати на місію, адже членам екіпажу, які перебувають у сплячці, не потрібно їсти та пити, і навіть кисню потрібно набагато менше.
Є й інші переваги гібернації. Наприклад, дослідження на тваринах показують, що тіла астронавтів, які перебувають у сплячці, можуть виснажуватися набагато менше, ніж тіла тих, хто не спить в умовах мікрогравітації. Тож після прибуття астронавти будуть у формі та зможуть розпочати дослідження майже одразу після того, як прокинуться.
З усіх цих причин гібернація, також відома як торпор, вже давно стала основним елементом науково-фантастичних фільмів про космос. В них мандрівники долали величезні відстані, перебуваючи без свідомості у високотехнологічних капсулах, поки машини зі ШІ та роботи-андроїди тримають космічні кораблі на постійному курсі.
Попри те, що це науково-фантастичний прийом, введення людей у такий стан може виявитися не такою вже й надуманою ідеєю. Представниця відділу людських і роботизованих досліджень ESA Дженніфер Нго-Ан вважає, що, в залежності від наявності фінансування, перші випробування режиму гібернації на людях можуть відбутися вже в середині 2030-х років.
Перші дослідження вже показали, що можна викликати торпор у тварин, які не впадають у сплячку, наприклад, у щурів, і безпечно повернути їх до життя через кілька днів. Процес запуску сплячки складний і охоплює зменшення впливу денного світла та період інтенсивного годування, за яким слідує суворе голодування.
«Щури отримують препарат, нейромедіатор, і потрапляють у темний простір зі зниженою температурою, – говорить член дослідницької групи ESA з вивчення гібернації Юрген Берейтер-Хан. – Це працює добре, але проблема полягає в тому, що ви повинні застосовувати сигнальну молекулу багаторазово, щоб підтримувати стан. Потрібно підтримувати дуже високий рівень нейромедіатора, а це може мати згубні наслідки в довгостроковій перспективі».
Питання полягає в тому, чи може цей режим бути достатньо безпечним, щоб застосовувати його для астронавтів у крихітних космічних кораблях з мінімальним медичним наглядом та обладнанням. Дженіфер Нго-Ан вважає, що це єдиний спосіб вижити під час тривалих місій.
Втрата кісткової та м’язової маси є великою проблемою для астронавтів. Навіть на МКС космонавти втрачають до 20% своєї м’язової маси за місяць, поступово слабшають і кістки. Вплив мікрогравітації на організм людини нагадує вплив тривалого постільного режиму. Дивно, але постільний режим під час гібернації, схоже, взагалі не призводить до таких наслідків. На відміну від пацієнта, який одужує після тривалої хвороби або медикаментозної коми, тварина, яка прокидається від гібернації, демонструє напрочуд високий рівень фізичної підготовки.
«Як це завжди відбувалося в медицині, ви повинні мати першу людину, яка буде піддана цим умовам, – говорять дослідники. – У певний момент є випадок номер один, коли ви застосовуєте [нову методику], тому що ризики та переваги знаходяться в рівновазі, і більше схиляєтеся до переваг для суб’єкта».
Пацієнти (і астронавти) можуть отримати користь, як вони отримували її від загальних анестетиків протягом десятиліть. Однак дослідники погоджуються, що для того, щоб гібернація могла бути корисною в космічних польотах, вона повинна працювати без складних апаратів життєзабезпечення і постійного моніторингу крапельниць. Тому шлях від пацієнтів до астронавтів може зайняти досить багато часу.
Читайте також: