Людство вже давно мріє вирватись за межі Землі, полетіти на інші планети та, навіть, оселитися і жити там. Однією з найближчих до нас планет є Марс, але чи зможемо ми так легко колонізувати “Червону планету”?
Ще восени минулого року відомий експериментатор і геній сучасності Ілон Маск оголосив, що його компанія має намір відправити першу пілотовану місію на Марс у 2024 році, а до 2050 року на “Червоній планеті” має бути створено перше середовище існування людини у вигляді самодостатнього міста. Простими словами, людство спробує створити колонію поселенців, які будуть першопрохідцями у підкоренні Марсу. Флот з близько тисячі кораблів Starship повинен бути використаний для перевезення людей та матеріалів для будівництва необхідної інфраструктури.
На словах все виглядає дуже просто і реалістично. Сідаємо в кораблі, висаджуємось через декілька місяців на “Червоній планеті” і починаємо її освоєння, готуємо нові бази для майбутніх поколінь, досліджуємо планету, тощо. Однак амбітні плани колонізації Марса буде не так просто здійснити.
Така спроба може бути дуже важкою і небезпечною. І тут мова не лише про технічні аспекти польоту, перебування в анабіозі, висадку на планету, про час, необхідний для побудови навіть самих кораблів, або величезні витрати на всю місію. Річ у тім, що потрібно розуміти, Земля та Марс мають багато спільного, але в той же час набагато більше розбіжностей. Це зовсім різні планети, кожна зі своїми особливостями. Давайте більш детально спробуємо у всьому розібратись.
Читайте також: Космос на вашому комп’ютері. 5 найкращих програм з астрономії
Перше, фундаментальне, питання, яке слід врахувати, коли мова йде про переліт на іншу планету, у даному випадку на Марс, це сама подорож. У нашому випадку з “Червоною планетою” це не є ані простим, ані швидким. На даний час найдальшим об’єктом, на який ступила людина, є наш супутник Місяць. Експедиція до нього коштувала людству багато часу, роботи, потребувала багато нових рішень та технологій, величезних фінансових витрат та, навіть, людських життів. Я розумію, що людство змінилося, технологічний стрибок, який ми здійснили за останні два десятиліття, дійсно вражає. Але чи цього достатньо?
До того ж подорож на Марс буде набагато довшою за часом і відстанню, і це важко буде здійснити без перебування людини в анабіозі. При польоті на Місяць астронавтів не вводили у стан сну. Ця подорож була набагато коротшою і не такою енергозатратною. Також слід враховувати, що “Червона планета” віддалена від Землі приблизно на відстані від 56 до аж 401 млн км. І політ можливий, звичайно, не по прямій лінії прямо в космосі, а по складній траєкторії. Корабель, що прямує на Марс, на практиці переслідуватиме його по орбіті, якою планета обертається навколо Сонця. Тобто, спочатку потрібно вийти на орбіту Марса, а вже потім або перехоплювати його, або наздоганяти, поки що точних розрахунків ніхто не робив. Це означає те, що сама подорож буде дуже довгою.
Звичайно, ніхто не розглядає можливість подорожі, коли Марс знаходиться найдальше від Землі, але, навіть, коли віддалення найменше, це все одно величезна відстань. Звісно, враховуючи те, що Марс одна найближчих до нас планет, щоб туди потрапити потрібно менше енергії на одиницю маси, ніж на будь-яку іншу планету Сонячної системи, крім Венери. Все одно подорож, за умови, що вона розпочнеться в найбільш сприятливий період (у вікні старту), все одно займе близько дев’яти місяців. І це за умови використання перехідного маневра Гомана, тобто зміни кругової орбіти із застосуванням двох двигунів. Це маневр, який на даний час вже використовується в безпілотних місіях на Марс.
Теоретично цей політ можна було б скоротити до шести-семи місяців, але лише за умови, що ми застосовуємо поступове збільшення енергії та витрати палива. Подальше скорочення часу польоту на Марс обмежується наявними на даний час технологіями. Річ у тім, що це вимагає набагато більшого використання енергії на одиницю маси, ніж це можливо з наявними у наш час хімічними ракетними двигунами. Як бачите, проблеми в процесі переміщення на Марс починаються вже в момент виходу на орбіту планети. І це лише вершина айсберга, оскільки приземлення на Марс теж має велику складність.
Як і у випадку з безпілотними місіями, через дуже розріджену атмосферу, а отже, мізерну аеродинамічну стійкість та інші особливості атмосфери “Червоної планети”, рішення з використанням парашутів, подушок, що складаються з надутих танків-аеростатів, або опору у вигляді маневруючих двигунів, у разі місій з людським екіпажем на борту не тільки зазнають невдачі, але і можуть виявитися катастрофічними. Слід пам’ятати, що людський організм набагато делікатніший і чутливіший до перевантажень, ніж електронні та механічні пристрої, які до цього часу були відправлені на Марс. Тому необхідно побудувати систему, яка уповільнить марсіанський десант набагато більш щадним, але не менш ефективним способом, бо на борту будуть люди. Складні, трудомісткі та дорогі місії на Марс – це точно не легка прогулянка, вона може бути дуже привабливою, та все ж вкрай небезпечною.
Подібна ситуація виникне, якщо з якихось причин людям потрібно буде повернутися з Марса. Зрозуміло, що під час перших пілотованих місій на цю планету доведеться це зробити, ніхто не політить на іншу планету відразу з ідеєю постійно жити там. Хоча є й такі пропозиції. Але, оскільки ініціатори Марсіади й досі не домовились щодо того, як це повинно виглядати, та як проходитиме процес колонізації Марса, то такий варіант вірогідний.
Повернення з Червоної планети займе, принаймні, стільки ж часу, скільки знадобиться для польоту до неї. Однак, якщо повернутися з Місяця можна будь-коли, перебування на Марсі повинно тривати, можливо, роки. Причиною цього є його орбіта навколо Сонця. Щоб повернутися відносно швидко, тобто, витративши на подорож знову щонайменше шість місяців, а з використанням сучасних методів, близько дев’яти місяців, потрібно було б чекати, поки трансферне вікно знову відкриється, тобто відстань до Землі буде найменшою. На жаль, чекати деякий час доведеться, тому що марсіанська доба, тобто сол, триває майже стільки ж, як і доба на Землі, а саме 24 години, 39 хвилин і 35,24 секунди, але марсіанський рік, тобто час обертання Марса навколо Сонця, вже триває 668 солів, або 687 земних діб, що становить приблизно 1,88 земних років.
Читайте також: П’ять способів, якими штучний інтелект може допомогти нам в освоєнні космосу
На перший погляд, Марс дуже схожий на Землю. Особливо коли ми рухаємося у сфері загальних питань, можна сміливо стверджувати, що в Сонячній системі вона найкраща після Місяця (а може, і Венери, але тут думки розділилися) місце для життя. На жаль, найкраще не означає ідеальне, тому що Марс, хоча багато в чому схожий на Землю в космічному масштабі, дуже відрізняється умовами на планеті. Подібність між двома планетами існує лише у загальних рисах. Як уже зазначалося, марсіанська доба дуже схожа на земну, а це означає, що людині, яка живе на Марсі, не довелося б суттєво змінювати свій циркадний ритм (різниця становить лише 40 хвилин). Марс також має нахил 25,19 градусів, тоді як кут нахилу Землі становить 23,44 градусів, внаслідок чого він має майже ті самі сезони року, що і наша планета. Однак вони майже вдвічі довші (в середньому в 1,88 рази, оскільки марсіанський рік довший).
Подібність між Землею і Марсом також стосується присутності атмосфери та води, що підтверджено спостереженнями, проведеними NASA Mars Exploration Rover та ESA Mars Express. Однак на цьому вона і закінчуються, адже атмосфера Червоної планети складається переважно з вуглекислого газу (95,32%), тоді як атмосфера Землі в основному складається з азоту (78,084%) та кисню (20,946%). Тож очевидно, що в такій атмосфері неможливо дихати, не одержуючи кисень, необхідний нам для життя. Нам потрібні будуть спеціальні засоби, чи то у формі персональних дихальних апаратів, таких як скафандри, чи інших апаратів, які виробляють кисень.
Тут можна перейти безпосередньо до структур, необхідних для життя на Марсі, адже ми говоримо саме про життя на Марсі, тобто на його поверхні або під ним, а не про життя на орбіті, оскільки це зовсім інша історія.
Марсіанська атмосфера вимагає використання житлових споруд. Тільки на Землі можна вижити (хоча за сучасними мірками досить незручно) без укриття, в умовах же Марсу однозначно потрібні якісь будівлі. Тут знову постає проблема постачання кисню в ці будівлі. Будинки мали б працювати з обладнанням, яке його виготовляє, тому що ніхто, хто буде жити на Марсі, не хотів би проводити решту свого життя в скафандрі або іншому спеціальному костюмі. Вони не завжди зручні і придатні для переміщення навіть по рівній поверхні.
Марсіанське будівництво також мало б бути набагато прогресивнішим, ніж те, що ми наразі використовуємо на Землі. До того ж, нам доведеться турбуватися про вплив атмосфери, що складається в основному з вуглекислого газу. Вплив CO2 на матеріали, які потрібно буде використовувати для будівництва, поки що теж не дуже вивчений. Як себе поведуть такі будівлі під час різних погодних умов Марсу?
Конструкції марсіанських будівель не тільки повинні бути герметичними, як ми вже згадували, через різний склад атмосфери всередині та ззовні, але вони також повинні витримувати різницю тиску через дуже розріджену атмосферу цієї планети. Дуже хороша теплоізоляція також є необхідністю. Марс, за нашими мірками, надзвичайно холодна планета. Рекорд Землі щодо низьких температур, тобто -89,2 градусів Цельсія, який спостерігається в Антарктиді, такий самий, як і повсякденність на “Червоній планеті”. Так, за найбільш сприятливих умов влітку на денній стороні повітря прогрівається до 20 °С, але зимової ночі температура може сягати -125 °С, а на полюсах і -170 °С. Тобто, рекордно низька температура на Землі для Марсу є майже спекою. Бурі там теж звичне явище.
Тобто, атмосфера Марсу має сюрпризи, але це ще не все. Сила тяжіння на Червоній планеті, становить лише близько третини сили тяжіння Землі. Тому, наприклад, 70-кілограмова людина на Марсі важила б приблизно 26 кг (до 40 кг ближче до полюсів). Це, мабуть, було б для неї великою перевагою, наприклад, під час повсякденної діяльності. Але такий перебіг подій має дві сторони. Так, можна сказати, що людина там була б, наприклад, набагато сильнішою, ніж на Землі. Вона могла б легко піднімати предмети, які на нашій планеті вона не змогла б навіть зрушити. На жаль, вплив такої низької гравітації на організм людини в довгостроковій перспективі не до кінця вивчений. Вже зараз відомо, що зменшення сили тяжіння, серед іншого, спричиняє втрату мінеральної щільності кісткової тканини, дистрофію м’язів, зменшення м’язової маси, погіршення зору та серцево-судинну атрофію. Що ще нам загрожує, мабуть, дізнаємось з часом. Чи будуть це позитивні зміни? Чи витримає організм людини такий перебіг подій? Питань більше, ніж відповідей, принаймні поки що.
Наприклад, перед тим, як колонія зможе самовідтворюватися, нам слід бути впевненим, що людський ембріон зможе розвинутися у здорову дорослу людину в умовах марсіанської гравітації та з відповідним радіаційним захистом. Можливо, людській расі на Марсі доведеться якось мутувати, прилаштуватись до навколишнього середовища. Невідомо ще, чи зможе такий вид взагалі вижити там. Оскільки мова йде саме про колонізацію, то це потрібно враховувати. Це набагато більш складне і суперечливе питання. Повертаючись до марсіанських будівель – низька гравітація буде змушувати, принаймні частково, використовувати зони, що генерують рівень тяжіння, подібний до земного. Хоча на даний момент важко сказати, чи буде це, наприклад, центрифуга якогось типу, або зовсім інше рішення.
Читайте також: Не Crew Dragon єдиним: Які кораблі відправляться в космос в найближчі роки
Атмосфера Марса також має й другий, ще більш небезпечний аспект. Через низьку щільність вона практично не захищає від космічних променів або сонячного вітру. На Землі нас захищає від сонячного вітру також магнітосфера, а Марс має набагато більш слабкий шар магнітосфери, ніж наша планета, тому проблема множиться. І це ще не все.
Оскільки Марс не має достатньо сильного магнітного поля, то у поєднанні з уже згаданим тонким шаром атмосфери виникає глобальна проблема – поверхні Марса досягає набагато більше іонізуючого випромінювання, ніж на Землі. Тільки на орбіті Марса, за розрахунками зробленими зондом Mars Odyssey за допомогою приладів MARIE, рівень шкідливого випромінювання приблизно в 2,5 рази вищий, ніж на космічній станції МКС, яка обертається навколо Землі. Це означає, що під впливом цього випромінювання (лише на орбіті) людина всього за три роки зазнає небезпечного наближення до меж безпеки, затверджених НАСА. І це теж важливо пам’ятати. Поки що немає інформації, як з цим думають боротися, і які засоби використовувати.
Вибухи протонів, спричинені сонячними бурями, так звані сонячні спалахи та викиди корональної маси, можуть бути особливо небезпечними не тільки на орбіті Марса, але й для самих колонізаторів, які будуть жити безпосередньо на поверхні. Під час особливо сильних поривів космічного вітру вплив може призвести до летального результату вже через кілька годин.
Тому всі конструкції, які ми використовували б на Марсі, мали б бути не тільки герметичними, витримувати перепади тиску, бути оснащеними пристроями, що генерують кисень, та насосами, що підтримують адекватний тиск усередині, але вони також мали б ефективно захищати людей, що живуть у них, від сонячного вітру та іонізуючого випромінювання. Тобто вони повинні бути дійсно своєрідними закритими мікросередовищами, в яких підтримуються умови, необхідні для життя людини. Крім того, їх також треба було б правильно розмістити. Саме тому потрібно буде заздалегідь ретельно картографувати поверхню Марса, природні укриття, температуру, погоду та сонячне світло.
Вже зараз перед конструкторами та інженерами стоїть ціла низка викликів і проблем. Тим більше, що, мабуть, принаймні перші марсіанські споруди повинні бути побудовані на Землі і вже потім транспортуватися до Червоної планети. Точніше, на Марс мають транспортуватись вже готові частини таких споруд, укриттів, лабораторій, тощо. Таке транспортування породжує додаткові витрати, пов’язані не стільки з самими будівлями, але найбільше з їх відправленням на іншу планету, тобто ми маємо вирішити ще і фінансову сторону цієї величезної проблеми.
Іншим питанням, пов’язаним з атмосферою, магнітосферою та магнітним полем Марса, а точніше з їх практичною відсутністю, є захист електроніки, необхідної для марсіанської місії, а тим більше для колонізації, або, принаймні, спроби заселити планету. Під час попередніх місій використовувалася набагато менш досконала електроніка, ніж та, що є у кожного з нас сьогодні.
Системи, які працювали в зондах, були на технологічному рівні 1990-х років. Але не тому, що робота над однією місією триває багато років і конструкція обладнання настільки старішає за цей час, а тому, що цей тип електроніки може витримувати марсіанські умови (зокрема рівень радіації) набагато краще сучасних, більш досконалих, але також і значно більш чутливих технологій. Вони також набагато краще перевірені та відрегульовані, а отже, можуть гарантувати рівень надійності, необхідний для виконання місії. Але для людського екіпажу обладнання, яке було 20 або 30 років тому, може бути недостатньо зручним навіть для виконання базових задач. До того ж, таке обладнання, безумовно, матиме занадто малу обчислювальну потужність, необхідну для дослідження планети. Не слід забувати, що життя на Марсі не обмежиться лише проживанням там, потрібно ще й проводити дослідницьку роботу, наукові та технологічні експерименти.
Додаткову, хоча і не повністю вивчену загрозу, представляє також сама поверхня Марса. Йдеться про марсіанський пил, частинки якого надзвичайно дрібні, гострі та шорсткі. У поєднанні зі статичною електрикою, яка змушує його прилипати практично до всього, виникає ще одна проблема. Марсіанський пил може бути справжньою проблемою, наприклад, для з’єднань у костюмах. Місячний пил, який, до речі, не такий гострий, як марсіанський, вже призводив до серйозних труднощів місячних місій “Аполлону”. Наприклад, це спричиняло, серед іншого, помилкові показання приладів, засмічення апаратури, проблеми з контролем температури деяких приладів та пошкодження ущільнень. Подеколи прилади зовсім виходили з ладу. На поверхні Місяця тони металобрухту від таких пошкоджених приладів. Їх просто залишили на поверхні супутника, тому що відремонтувати все це уже неможливо.
Повернемось до поверхні Червоної планети. Піщані бурі, присутні на цій планеті, також можуть стати проблемою для підтримки життєдіяльності самих колонізаторів на Марсі. Хоча вони трапляються рідко, але можуть охоплювати навіть всю поверхню Марса. Це може не тільки блокувати надходження сонячного світла, наприклад, до фотоелектричних установок, що може спричинити проблеми з електроживленням, але й, навіть, викликатиме ускладнення зі зв’язком.
Сигнал, надісланий з Марса на Землю, досягає його приблизно через 3,5 хвилини, тому відповідь на питання, задане за найсприятливіших умов, буде отримана за 7 хвилин, і лише тоді, коли планети будуть найближче одна до одної. Коли вони будуть на максимальній відстані одна від одної, процес займе у вісім разів більше часу. Ще гірше буде, коли планети знаходяться на протилежних сторонах Сонця. Тоді спілкування буде взагалі неможливим. Пилові бурі також можуть представляти пряму загрозу, наприклад, техніці, тому що удари піску на Марсі набагато небезпечніші, ніж навіть найсильніші вітри або урагани тут, на Землі.
Читайте також: Україна готується до запуску та орбітальної експлуатації космічного апарата «Січ-2-1»
Якщо ми вже почали говорити про обладнання, необхідне для функціонування на Марсі, саме виникає питання: “А що, якщо таке обладнання зламається?”. Тут ми знову потрапляємо в область широко зрозумілої логістики та постачання. Щоб ефективно функціонувати на Марсі, вам потрібно буде взяти із собою запасні частини до всього, що буде доставлятися на Марс, а обладнання буде досить багато.
А ще потрібно взяти достатні запаси їжі. Навіть на найкоротшу тривалість місії, тобто близько 2 років, на практиці неможливо забрати з Землі запаси їжі та води на такий тривалий період. Це означає ще значне збільшення вартості такої подорожі. Досить порахувати, скільки кожен з нас споживає їжі за один день, помножити на 2 роки і… додати до цього час у дорозі, тобто ще півтора року, адже учасники повинні щось їсти і пити також і під час польоту.
Нарешті, це число потрібно знову помножити ще й на кількість членів екіпажу. На практиці марсіанська місія не може виконуватися поодинці з тієї простої причини, що необхідно виконувати завдання, які вимагають спеціальних знань або навичок. Одна людина не може бути експертом у всьому. Неможливо бути одночасно висококваліфікованим пілотом, астрофізиком, астробіологом, фахівцем з будівництва, тощо. Одна людина не може виконати таку місію також і з психологічних причин. 3,5 роки самотності в космосі та на чужій планеті серйозно вплинули б на психіку навіть найстійкішої людини. Тому запаси, яких було б достатньо для забезпечення успіху марсіанської місії, навіть найкоротшої, не можна просто взяти з собою з Землі.
Якщо їжу та воду не вдасться упакувати в корабель, на якому ми будемо летіти на Марс (і це одне лише створює нам проблеми на даний момент, хоча проект «Starship», який здійснює SpaceX, породжує певні надії на його вирішення), тоді все це колонізатори повинні будуть якимось чином виготовляти на місці. Дивно, але у цьому може допомогти склад марсіанської атмосфери. Хоча це лише припущення, але може спрацювати. Річ у тім, що, як я писав вище, атмосфера Марсу складається в основному з вуглекислого газу, а парціальний тиск на самій поверхні планети, тобто там, де ростуть рослини, у 52 рази більший, ніж на Землі, що дає справжню надію на їх успішне вирощування.
Така сама ситуація і з водою. За загальним визнанням, вона є на Марсі, але поки що виявили лише її присутність. На практиці вода може бути недоступною для учасників марсіанської місії, оскільки затиснута у скелях. Так, сучасні знання та рішення дозволяють відновлювати воду, але її, мабуть, буде недостатньо для проживання на Марсі. Так, треба мати на увазі, що вода повинна знаходитись там у постійному, замкнутому циклі, охоплюючи всі аспекти марсіанського життя. Просто так її бездумно витрачати не буде мати права ніхто, оскільки це загрожувало б самому процесу виживання колонізаторів. Тому єдиним довгостроковим рішенням є ефективний метод отримання води, яка вже є на Марсі, та її відповідне пристосування до потреб колонізаторів та обслуговування техніки.
Подібне ж питання виникає, коли мова йде про паливо. Якщо ми хочемо постійно курсувати між Землею і Марсом, то повинні навчитись добувати необхідне пальне прямо на місці. Це б зекономило кошти на саму місію і підвищило шанси на повернення на Землю у разі необхідності. Та й по Марсу треба якось пересуватись під час освоєння планети та проживання на ній. Транспортування палива з Землі достатньо дороге задоволення. Це, знову ж таки, збільшення вартості всієї місії, оскільки пального потрібно було б взяти приблизно з подвійним запасом. Однак у компанії SpaceX вже є ідеї щодо вирішення цього питання і водночас щодо захисту від космічного випромінювання. Вчені компанії вважають, що рідкий водень може забезпечити чудовий захист. До того ж у сполуці з вуглекислим газом, отриманим з атмосфери Марса, він може також служити паливом для повернення з Червоної планети.
Ці ж можливості треба використовувати також для виробництва та зберігання електроенергії, яка є необхідною для функціонування навіть найпростішої марсіанської колонії, тому що точно неможливо буде зосередитись на одному джерелі, наприклад, на сонячній енергії, оскільки, насамперед, на Марсі значно менше енергії від Сонця. Так фотоелектричні елементи на Землі мають відношення потужності до ваги приблизно 40 Вт/кг, тоді як там це приблизно вдвічі менше, лише близько 17 Вт/кг. По-друге, повернення може затягнутись надовго, наприклад, через вже згадані піщані бурі. На Марсі необхідно було б паралельно використовувати радіоізотопні термоелектричні генератори, марсіанський еквівалент геотермальної енергії Землі, та енергію вітру. Річ у тім, що під час піщаних бур, швидкість вітру збільшується там приблизно до 30 м/с.
Насправді, перелік питань, сумнівів та перешкод, пов’язаних із життям на Марсі, можна було б розглядати ще довго. Їх з кожним новим відкриттям про Марс стає все більше, ніж відповідей. В цьому матеріалі ми, мабуть, лише торкнулися верхівки айсберга. Хороша новина полягає в тому, що вчені з усього світу працюють не лише для того, щоб відповісти на них, а й вирішити конкретні питання. Це має місце, наприклад, у випадку отримання води або вирощування рослин на Марсі. До того ж, перші марсіанські поселенці будуть приречені на веганську дієту, оскільки ми не беремо з собою жодних тварин. Хоча можливо, що питання їжі буде вирішуватися з огляду на досвід астронавтів на МКС. Їжа в тюбиках на деякий час може вирішити цю проблему.
Тераформування Марсу може бути відповіддю на деякі питання, але на даний час це ще тільки на теоретичному рівні. Вчені зараз майже одностайно сходяться на думці, що цей процес треба починати з підвищення температури планети для отримання більш високого атмосферного тиску та рідкої води. Парникові гази, що потрапили б у крижані шапки на полюсах Марса, можуть допомогти, але практика тераформування не була ретельно спланована, і від теорії до практики ще дуже довгий шлях.
Навіть SpaceX, відомий радикальними ідеями, щодо яких у деяких наукових колах є серйозні сумніви, тераформінг називає науково-фантастичними технологіями. Але спробувати можна. Можливо, для того, щоб тераформувати Марс, не потрібно буде спочатку виконувати пілотовані місії, а замінювати їх, наприклад, автономними пристроями, які виконуватимуть це для нас. Люди зможуть вирушити на планету, підготовлену до їх прибуття. Однак це, принаймні на даний час, лише розмиті припущення, хоча, без сумніву, така ідея вже проросла у свідомості принаймні якоїсь кількості людей.
Також цікаво:
Так чи інакше, ідея польоту та подальшої колонізації Марсу вже підкорила серця та розум багатьох науковців, інженерів, дослідників. Робота кипить, експерименти тривають, плани розробляються, освоєння поверхні Червоної планети триває. Нові відкриття відбуваються кожного дня. Хто знає, можливо те, що зараз здається науковою фантастикою, через декілька років стане реальністю. А сам політ на Марс буде звичайним явищем. Треба тільки вірити і не переставати мріяти, експериментувати і крок за кроком йти до мети.
View Comments
Спочатку спробувати треба на Місяці, і подивитись як вийде, а потім думати про Марс.
Вже зараз можна скоротити час польотів до Марсу до 2-3 місяців. Просто для безпілотних кораблів немає особливого сенсу скорочувати час польотів і витрачати більше ресурсів. Міжпланетний космодром цілком можна побудувати на Місяці, де значно менша гравітація і значно легше отримати швидкості необхідні для польотів на Марс за десяток днів. А першою електростанцією напевно буде атомна(якщо не знайдуть запасів вільного водню в значних кількостях).
"Побудувати космодром на Місяці" - щось мені не здається це простим рішенням :)
А космічний корабель тоді теж на Місяці доведеться будувати? Тобто поперше треба ще місце для виробництва кораблів (завод) побудувати? А постачання необхідних матріалів для створення космодрому та караблю з Землі на Місяць налагодити теж потрібно? Чи одразу на Місяці добувати метали та інши необхідні компоненти? Тобто рудники та шахти на Місяці треба відкрити? А поперше провести геологічну розвідку? А обслуговуючий персонал (шахти, заводи, космодром, виробництво кораблів) розмістити на Місяці та забезпечувати його всім необхідним?
Взагалі, я вважаю головною проблемою не технології, а відсутність консолідації людства у вирішенні подібних стратегічних завдань. Ми тут все ще локальними земними війнами зайняті і іншими релігійними і расовими розбірками. Не до Місяця і Марса нам зараз. Є важливіши справи (сарказм).
Чудова стаття, прочитав з великим задоволенням!