Коти та книги. Книги та коти. Це таке ж ідеальне поєднання, як гамбургер і картопелька фрі, як Джо Байден і дозвіл на надання Україні F-16, як я і Кріс Еванс. Можливо, я так романтизую котів через те, що у мене їх не було і немає, але якщо уявити в голові картину сферичного затишку в вакуумі, то десь там точно стирчатиме котячий хвіст.
Коти все роблять краще, і книги в тому числі. Недарма ж їх так часто використовують як помічників, друзів чи просто для атмосфери. Я не те щоб суперзнавець котів в літературі (те, що я читаю, взагалі краще обговорювати з психотерапевтом та показувати на ляльках), але навіть мого бекграунду вистачило на те, щоб сформувати невеличку добірку книг, де коти яскраво себе проявили.
Одразу скажу – добірка максимально суб’єктивна та базується виключно на моїх літературних уподобаннях (принаймні, тих, які я не соромлюся демонструвати людям) та не дуже хорошій пам’яті. Бо я впевнена, що коли цей текст буде опублікований, я згадаю ще 2-3 варіанти. До речі, в коментарях можна не соромитися писати, які ще коти мали б потрапити у цей перелік.
Кожен учень Гоґвортсу може привезти, за бажанням, сову, кицьку або жабу. Як добре, що Герміона обрала собі кота Криволапика (чи він її). Бо саме Криволапик натякав, що Скеберс у Рона, так би мовити, з сюрпризом, саме він вкрав для Сіріуса паролі для входу у Гриффіндорську вежу і допоміг Гаррі та Герміоні пролізти через Войовничу Вербу.
Коротше, красунчик, а не котисько. Хоча він і не зовсім котисько. Матуся Ро казала, що він наполовину кнізл, а магозоолог Ньют Скамандер описував їх як розумних істот, з яких виходять прекрасні хатні майже коти, якщо їм подобається чаклун або відьма.
Інтровертка Ніна Гілл працює у книгарні, обожнює книги та вікторини, її голова сповнена фактів, а життя підпорядковане щоденнику. Якщо вам здається, що це якось сумно, то ні, вона всім задоволена, адже у неї ще є кіт Філ.
Він красивий, ловить черв’яків, щоб жіночці було чим «поласувати» після робочого дня, готовий вислухати та мовчки підтримати і вміє засуджуюче дивитися, що зауважує не лише Ніна. І він точно допоможе своїй людині впоратися зі змінами, які відбуваються у її житті. Навіть якщо сама Ніна їм опирається.
Це темне фентезі, тому навряд чи можна чекати на добрі та світлі історії про котиків. Наприклад, маленький хоробрий Капітан Калюжник взагалі пожертвував собою заради порятунку своєї 10-річної хазяйки Мії, тож його варто згадати, хоча йому приділили небагато «сторінкового часу». А от Пан Добрик – це вже повноцінний персонаж у подобі кота, який насправді ще менше кіт, ніж Криволапик.
В нього є характер, який яскраво проявляється через мову (за це окрема подяка не лише автору, а й перекладачці), він допомагає Мії врятуватися, стримує певні пориви, завжди знаходиться поряд, розмовляє та жартує жартики. А за цими жартиками чи навіть сарказмом ховається його потужна природа.
Чорна кицька Глен з’являється у книзі десь вже ближче до фіналу, але у неї дуже важлива роль. З Елеанор Оліфант, попри назву, все максимально не гаразд, що не дивно в її ситуації, а характерна і навіть трохи норовлива Глен стала для жінки відповідальністю, чудовою компаньйонкою, істотою, яка потребує турботи, психологічною підтримкою і частинкою її умовного «щасливого місця».
І хоча вона, як і кожна кішка, живе начебто як сама по собі, все одно очевидно, наскільки Елеанор допомагає її присутність.
Тут, як не дивно, кіт Боб теж рятує життя людині. Але, на відміну від Елеанор Оліфант, ця людина цілком реальна. «Вуличний кіт на ім’я Боб» – біографічна повість про вуличного музиканта з наркотичною залежністю Джеймса Бовена, який одного дня не зміг пройти повз бездомного кота з раною на лапі. Останні гроші Джеймс витрачає на лікування чотирилапого та різні котячі потреби, і його життя в якомусь сенсі набуває… ммм… сенсу.
Рудий Боб супроводжував Джеймса до місць, де він грав на гітарі, і його присутність залучила ширшу авдиторію. Через можливі проблеми з поліцією Джеймс трохи змінив напрямок своєї роботи, та Боб залишився з ним. Люди почали постити у соцмережах відео цієї парочки і зробили обох знаменитими.
Можливо, без кота Джеймс так і залишився б вуличним музикантом з залежністю, але чого вже про це думати – зараз його життя стало значно кращим, і цим він завдячує Бобу. Ще один героїчний котисько.
Книга починається доволі драматично, але ж ми знаємо, що далі буде кіт, і він точно зробить атмосферу трохи теплішою. Так і вийшло. Коли старшокласник Рінтаро Нацукі був вимушений закривати букіністичний магазин свого діда, до нього прийшов рудий кіт Тигр.
Він вміє розмовляти і просить Рінтаро допомогти йому у важливій місії – врятувати книги від людей, які їх не цінують. А заразом і врятуватися самому. Ну як просить – інколи майже не залишає вибору та приховує деталі. Тож попереду героїв очікують дивні пригоди, багато моралі та ще більше розмов про книжки.
В цьому чудовому науково-фантастичному романі (який, на жаль, не перекладений українською) є подорожі в часі, зради, інтриги, кріогенне замороження і, звісно, кіт. Петроній Арбітр, або ж просто Піт, – це мало не один з головних персонажів, бо він для інженера-робототехніка і пухнастий кіт, і друзяка, якому можна виговоритися, і навіть товариш по чарці (буквально).
У критичний для Деніела момент Піт намагається його врятувати, і ця сцена виглядає так, наче мала бути екранізована. Тож коли Деніел намагається якось виправити помилки минулого та налагодити майбутнє, він не забуває про кота, який завжди був з ним поряд.
Ця казка з елементами жахів розповідає про пригоди Кароліни в «іншому світі», де є інші батьки, на перший погляд добріші, дивні сусідки та різні моторошні істоти. Та і взагалі там у людей ґудзики замість очей, а це ще нікого не робило красивішим. Щоб вибратися з «іншого світу», потрібен помічник або провідник, і цю роль на себе бере чорний кіт Мурлика (хоча він сам каже, що у котів немає імен, бо вони їм не потрібні).
Він приходить на допомогу в ключових моментах, допомагає Кораліні врятуватися, та і загалом виступає у ролі непоганого напарника.
Можливо, ви не читали комікси, де зустрічається Чуї (так, його назвали на честь Чубакки з «Зоряних війн»), але він з’являється у фільмі «Капітан Марвел» під прізвиськом Гуся. Цей руденький красунчик підвищував рівень милоти в кадрі, і навіть суворий Нік Ф’юри перед ним не встояв.
Але усі інші трималися від нього якомога далі, бо знали, що це не просто кіт, а представник раси флеркен, і до нього справді краще з повагою, на Ви та пошепки. В той час, коли Нік нічого від нього не чекав, щупальця Флеркена допомогли здолати кількох ворогів. Також він зберіг Тессеракт, і через нього Ф’юрі носив пов’язку на одному оці. Отак начинка максимально не співпадає з зовнішністю.
Якщо вже є комікс, то чого б не згадати і манґу. Тим паче що є забавна історія котика Чі, який пішов гуляти та загубився. І хоча хлопчик Йохеї його врятував, Чі все одно хоче знайти свій дім. Щоправда, шукати дуже складно, коли на вулиці погані собаки, а в новому будинку тебе відвертає миска з молоком, взуття, яке вимагає, щоб його погризли, папір, який шурхотить, та ще й ігри з м’ячиками.
Але жагу пізнання Чі все одно не втамувати, тож пригод там на 12 томів (в українському перекладі є, здається, 7, але це не точно).
Черч з книги Стівена Кінга «Кладовище домашніх тварин».
Що він тут робить? Бо з цього кота все почалося. Або з людини, яка чомусь вирішила, що ховати кота на старому індіанському кладовищі, особливо коли йому привид чітко каже цього не робити, – це хороша ідея.
P.S. Дякую Дніпровському книжковому клубу за допомогу з фотографіями.
Читайте також:
View Comments
Клас, мій список "обов'язково_до_прочитання" сьогодні поповнився новими іменами)
Дуже дякую)
Але маю додати, що "Кораліна" і "Кіт, який рятував книжки" особисто мені не дуже зайшли, тож тут всю відповідальність з себе знімаю))
а "Кораліна у світі кошмарів" 2009 року - за цією книгою знятий? Бо цей мультфільм мені дуже сподобався)
Так, за нею, але я не дивилася, тож не знаю, наскільки він близький до першоджерела)