Сьогодні розкажемо про смертельно небезпечні міни-“пелюстки” ПФМ-1 і з’ясуємо, як себе поводити, щоб уберегтися від них.
Ніколи не думав, що колись буду писати про протипіхотні міни-пелюстки. Вперше я їх побачив на учбовому полігоні в далекому 1989 році, коли нам розказувати про них і навіть вчили знаходити у густій траві. Ще тоді ми дізналися, що ці міни заборонені військовими конвенціями, зокрема, Женевською, і що за їх використання є міжнародна кримінальна відповідальність. Потайки майор, яких проводив заняття, розказував, що їх масово використовували в Афганістані на початку війни, але потім відмовились від такої практики, бо дуже страшно було бачити малих дітей з відірваною ступнею. Тоді для нас це було наче щось не з цього світу, з далекого світу війни.
І ось тепер, в 2022 році, в моєму рідному Харкові орки скидають касетні бомби з такими мінами, їх “новітній” ІСДМ “Земледелие” розсипає такі міни в місті і навколо міста. Що це, як не геноцид і не злочин перед людством? Ці факти лише доказують безпринципність і підступність рашистів. Вони нелюди, злочинці, терористи. Такі злочини неможливо залишати не покараними.
Сьогодні я більш детально розкажу про ці смертельно небезпечні міні-пастки, невидимих ворогів, які можуть покалічити дітей, дорослих, людей похилого віку. Можуть назавжди залишити людину калікою.
Читайте також: Зброя української перемоги: ПТРК Javelin FGM-148 – нещадний до ворожих танків
Історія розробки міни-пелюстки
Наземні міни стали поширеними в кінці 19 століття і застосовувались під час війни майже усіма розвиненими країнами у 20 столітті. На перших порах міни зазвичай були достатньо потужними, щоб вбити людину або навіть декілька осіб під час детонування. З часом міни ставали дедалі меншими, і зазвичай були призначені лише для поранення особового складу супротивника. Ідея полягала в тому, що якщо солдат був поранений, то про нього мали б піклуватися інші солдати, що повинно було задіяти більше ресурсів, ніж якби солдат був просто вбитий. До того ж, тут додавався ще й фактор страху, наприклад, йти в атаку. Саме пересування піхоти сповільнювалося, бо потрібно було бути більш уважними і обережними при проході через мінні поля.
Починаючи з 50-х років минулого століття Радянський Союз почав розробку невеликих протипіхотних мін, які можна було скидати з літаків. Однією з популярних мін, яку вони розробили, була протипіхотна міна PFM-1. Невелика, виготовлена з пластику, тому її можна було масово виробляти на радянських заводах і використовувати майже в необмеженій кількості. В той час така міна мала багато назв, наприклад, “Зелений папуга”, “Міна-метелик”, “Пелюстка”, але найбільш зловісною була назва “Радянська іграшка смерті”.
Читайте також: Зброя української перемоги: Огляд ПЗРК Starstreak
Де використовувались подібні міни?
Міни-метелики вперше були використані під час ізраїльсько-сирійського конфлікту в 1973 році, але найбільше поширення отримали під час радянської окупації Афганістану. Протягом десятирічної окупації мільйони таких мін використовувалися, наприклад, для мінування гірських перевалів або доріг, створення пасток для ворожих солдатів.
Вони також використовувалися для мінування прикордонних районів для запобігання перетину кордону ворожими бойовиками. Радянські війська покинули Афганістан у 1989 році і в якості «невеликого подарунку» розмістили багато своїх надлишкових мін уздовж стежок і доріг, велика частина з яких знаходяться там ще й до сьогодні. Маленькі бомби уповільненої дії, які чекають, коли людина випадково наступить на неї. Схоже, в Україні після Перемоги теж прийдеться ще довго шукати і знешкоджувати ці страшні “подарунки” асвабадітєлєй, земля їм бетоном!
Читайте також: Зброя української перемоги: ПЗРК FIM-92 Stinger
Як виглядає міна-пелюстка ПФМ-1?
Як зрозуміло з назви, міна схожа на метелика чи папугу, у неї є два «крила», тонке і товсте. Товста частина містить рідку вибухівку, а тонка використовується як стабілізатор при падінні з висоти. Конструкція міни є переважно пластиковою, єдина металічна деталь – це невеликий алюмінієвий запал між двома крилами.
Міни мають, здебільшого, зелений колір, хоча кольори також можуть варіюватися від коричневого до білого, залежно від місцевості, де вони мають використовуватись. Міна має довжину всього 61 мм (2,4 дюйма) і лише 20 мм (0,7 дюйма) у найширшій частині.
Загальна вага міни 75 г (2,6 унції), з них 37 г (1,3 унції) становить сама вибухівка.
Як розкидують такі міни?
При розгортанні міни упаковані в дозатор, який вміщує 34 маленькі міни. У дозаторі є металевий штифт, зачеплений за запал кожної міни, щоб запобігти їх передчасній детонації. Після того, як міни опиняються над запланованим місцем, вони вивільняються з дозатора і «вилітають» на землю, тонке крило допомагає уповільнити її спуск і розсипати міни на більшій площі. Після звільнення фіксуючий штифт витягується, і міни можуть здетонувати протягом 40 хвилин після вивільнення. Це так звані касетні бомби, про які ви точно чули останнім часом.
Звичайно, можуть розірватися не всі міни, велика кількість з них залишається просто лежати на землі неушкодженими, що становить додаткову загрозу не тільки для військових, але й для мирного населення. ПФМ-1 це дуже чутливі протипехотні міни. Річ у тім, що для спрацювання міни достатньо ваги лише 5 кг (11 фунтів), тому вони надзвичайно небезпечні навіть для маленьких дітей. Вони вибухають в результаті деформації пластикової кришки. Достатньо, наприклад, наступити на неї черевиком або кинути в неї камінь. Вибух невеликий, але його достатньо, щоб ампутувати ногу або руку.
Інший варіант цієї міни був розроблений пізніше під назвою ПФМ-1С. Такі міни самознищувалися через 24 години після розгортання. Однак вони не мали такої ефективності, як оригінальна версія, тому що не завжди пересування мінними полями піхоти супротивника відбувалося в цей термін. Але хто знає, чи не залишилась ця версія ще десь на віськових складах орків.
Читайте також: Що означають економічні санкції для космічної програми росії
Жахливі наслідки застосування мін
За приблизними підрахунками, в Афганістані все ще залишається близько мільйона мін, більшість з цих мін саме моделі PFM-1. Відомо, що після радянського вторгнення в 1978 році на мінах підірвались близько 30 000 мирних жителів Афганістану, багато з яких діти. Можна запитати, чому так багато дітей стають жертвами цих мін? Звичайно, тому що діти вважають, що це іграшки.
Зовнішнім виглядом та невеликими розмірами міна нагадує іграшкову пташку чи метелика, що привертає увагу до них саме дітей. Крім того, на відміну від багатьох протипіхотних мін, вони дуже чутливі, тому навіть дитина, яка не так багато важить, може легко підірватись на них.
Ці міни ви могли побачити у фільмі “9 рота”. Нижче кадр з цього фільма.
Ми поки ще не знаємо реального масштабу такого мінування в Україні. Але все одно треба бути обережними, розказувати про них дітям, застерігати їх від підбирання з землі невідомих предметів. Це вбереже їх здоров’я.
Читайте також: Огляд БПЛА Bayraktar TB2: Що за звір такий?
Чи легко знайти та знешкодити міну-пелюстку?
Звичайно, у багатьох з вас постало питання: чому ці міни й досі не заборонені та не знешкоджені? По-перше, це дорого, затратно. По-друге, їх було випущено дуже багато, тому склади ними були завалені. Навіть, в Україні на військових складах вони лежать і досі. Адже, про них могли банально забути, загубити документацію, лежать собі й лежать. А от російські фашисти вирішили, що саме час їх застосувати.
Чи легко знешкоджувати такі міни? Розкажу на прикладі розмінування того ж Афганістану. Вже більше 30 років пройшло з часу виводу радянській військ з території цієї країни, а розмінування триває й досі.
Коли команда з розмінування виїжджає на територію, вона спочатку опитує місцевих жителів, щоб з’ясувати, де може бути мінне поле. Невеликий розмір і мала вага таких мін ускладнює процес їх пошуку Складність також в тому, що міни можуть переміщуватися природними процесами, такими як дощ, танення снігу та осідання землі. Тому мінне поле може зсунутися, і досить швидко, перш ніж місцеві жителі це усвідомлять, що ще більше ускладнює зусилля команд по розмінуванню.
Велика проблема полягає також в тому, що вони зроблені переважно з пластику. Тобто, їх досить важко знайти за допомогою металодетекторів, які зазвичай використовуються для пошуку мін. Для того, щоб знайти міни, оператори повинні значно підвищувати чутливість свого обладнання. Підвищення чутливості створює більше помилкових спрацьовувань, що, у свою чергу, робить процес ще більш трудомістким і дорожчим, ніж пошук металевих мін.
Інша проблема, пов’язана з пластиковими мінами-пелюстками, полягає в тому, що вони не піддаються корозії, тому не руйнуються з часом так легко, як сталеві міни. Особливо в посушливому кліматі Афганістану ці міни, ймовірно, залишаться у функціональному стані до тих пір, поки їх не роззброять і не виведуть з ладу. Нарешті, такі міни часто розповсюджувалися на гірських перевалах і вздовж загальних шляхів, тому вони знаходяться в районах з інтенсивним рухом транспорту. Багато з цих перевалів є єдиним способом пройти через гори, тому місцеві жителі часто ризикують скористатися ними, не зважаючи на небезпеку.
В Україні такі міни окупанти скидають на густонаселені райони, тому ризик травмування теж дуже великий.
Читайте також: Switchblade: Американські безпілотники-камікадзе для захисту України
Сучасні технології пошуку мін
У міру розвитку технологій, для пошуку цих мін використовуються більш швидкі та економічні рішення. Однією з таких технологій є тепловізори. Групи з утилізації мін зараз використовують дрони з тепловізійними камерами, щоб виявити їх місцезнаходження.
Будучи виготовленими переважно з пластику, міни виділяють тепло, тому їх температура відрізняється від температури землі навколо них. Особливо в жарких, переважно, піщаних частинах країни, де пісок швидко вистигає вночі, а пластик довше утримує тепло, що і дозволяє командам з розмінування визначати місце розташування мін. Ця нова технологія працює не скрізь і далека від досконалості, але вона набагато більш швидка і точна, ніж традиційні методи.
Оскільки технології продовжують розвиватися, ймовірно, в майбутньому з’являться ще більш ефективні методи виявлення мін.
Читайте також: Добрий вечір, ми з України: найкращі вітчизняні ігри
Що робити, якщо ви знайшли міну-пелюстку?
У випадку знаходження смертельно небезпечної міни не намагайтеся її самостійно знешкодити. Огородіть місце знахідки, повідомте відповідні служби безпеки, розкажіть про небезпеку своїм сусідам.
Розкажіть про міни дітям, покажіть фотографії, навіть завантажте знімок міни-пелюстки в смартфон своїй дитині, попередьте, щоб вона ні в якому разі не брала подібні предмети в руки, дивилась під ноги під час прогулянки. Чим більше діти знатимуть про них, тим менше ризик, що вони потраплять на міну. Постарайтесь уважно обстежити дитячий майданчик, де грається ваша дитина, на предмет небезпечних предметів. Будьте уважними і обережними! Від ваших дій і уважності залежить ваше здоров’я та здоров’я ваших дітей!
Читайте також: Українська музика, яку треба почути, — наша добірка
Чи навмисно загарбники скидають міни-пелюстки?
Тут може бути тільки однозначна відповідь: так. Вони всіляко хочуть зупинити контрнаступ ЗСУ, тримати їх на відстані, не давати швидко пересуватись та перегруповуватись. Звичайно, це не робить честі військам окупантів, але про яку бойову честь та совість можна говорити, коли вони воюють навіть з мирним населенням. Орки хочуть залякати мирне населення українських міст і сел. Але постійні обстріли з “Градів”, “Смерчів”, крилатими ракетами та авіацією не зломили дух українського народу. Ми даємо достойну відсіч рашистам, тому вони й вдаються до таких підлих та підступних дій.
Але все одно Перемога буде за нами! Бо ми на своїй землі, ми вдома! Слава Україні!
Якщо ви хочете допомогти Україні боротися з російськими окупантами, найкращий спосіб зробити це – пожертвувати кошти Збройним Силам України через Savelife або через офіційну сторінку НБУ.
Читайте також: Зброя української перемоги: ПТРК Стугна-П – танкам орків буде непереливки