Все-таки Nintendo – компанія, абсолютно не схожа ні на яку іншу. І ніщо не доводить це так, як реліз Mario Golf: Super Rush – останнього ексклюзиву, який може стати самою видною грою на Switch цього літа, хочеться вам того, чи ні.
Ідея проста: гравець бере в свої руки віртуальну ключку, вибирає персонажа до вподоби і відправляється битися з друзями або комп’ютерними суперниками. Тут є однокористувацька кампанія, проте створені такі ігри насамперед для спільного проведення часу. З цієї позиції я і буду розглядати Mario Golf: Super Rush, тому що мені просто дуже складно уявити собі людину, яка буде купувати подібний тайтл тільки для себе.
Багато з тих, кого я знаю, з недовірою ставляться до численних спін-оффів з Маріо в головній ролі. Їм здається, що Nintendo ліниво штампує ці ігри для молодшої аудиторії, зовсім не турбуючись про якість. Вони не мають рації: про Nintendo можна говорити що завгодно, але тільки не те, що у компанії немає стандартів. Це довела Mario Tennis Aces, що вийшла в 2018 році, яку ми оцінили досить високо, і такі маленькі шедеври, як Mario Strikers Charged і Clubhouse Games: 51 Worldwide Classics. Mario Golf: Super Rush – це продовження серії, яка існує з 1984 року. Останній реліз відбувся в 2014 році з релізом вельми непоганої Mario Golf: World Tour.
Новинку виділяє… та майже нічого. Це нова частина, але по своїй суті вона повністю повторює попередні – просто графіка стала краще, а покупка стала можливою на єдиній актуальній консолі від «великої Н». Це гольф – як багато тут можна змінити?
Читайте також: Контролери DualSense з новими кольорами: пробуємо, милуємося
Взагалі, дивно, наскільки популярний гольф у світі відеоігор. Я сам спорт бачив всього пару раз і знаю звідти, хіба що, Тайгера Вудса, проте ось у всілякі інтерактивні адаптації я грав чимало. Golf Story, What the Golf? і багато інших примудряються знову і знову взяти за основу стару гру і її змінити на краще. І ось Mario Golf: Super Rush намагається зробити так само – з перемінним успіхом.
Почнемо з хорошого: гра прекрасно балансує на межі відносно реалістичного симулятора і абсолютно відчайдушної аркади. Так, граємо ми за дуже дивних (і улюблених мільйонами) персонажів, багато з яких на людей зовсім не схожі, та й оточують нас часом зовсім неземні пейзажі, однак основи гольфу нікуди не поділися. Берді, раф, пар, боґі, фервей – малозрозумілі для новачка слова всі тут. Але боятися не варто: зрозуміти все можна за пару спарингів, а в меню можна відкопати глосарій.
Сам ігровий процес традиційний: знаходимо прапорець, оцінюємо напрям вітру, кнопкою вибираємо силу удару, а потім коректуємо, в який бік закрутити м’яч. Класика! Але це – в класичному режимі. Найцікавіше – не тут.
Мабуть, найкращим режимом можна назвати бліц-гольф. Тут можна відкласти в сторону неспішну манеру традиційного гольфу і мчати щодуху до мети. Гравець ударяє по м’ячу, а потім відразу біжить до нього в надії випередити суперників, які роблять те ж саме, по ходу штовхаючись і крекчучи. Це дуже драйвовий режим, тим більше що можна не тільки самому «забивати», але й суперникам заважати. Як? Як правило, по карті розкидані корисні предмети (на кшталт бомб, які можна пульнути у напрямку м’яча конкурента), а «заряджені» герої можуть виконати спеціальний удар з різними ефектами. Такого ви по телевізору не побачите.
Читайте також: Огляд Mario Tennis Aces – Вусатий майстер тенісу знову в ділі
Останній, третій, режим – це гольф-сутичка. Здебільшого суть та ж, що і у бліц-гольфі, але тепер потрапити можна у дев’ять лунок, розкиданих на спеціальній карті-арені. Це найбільш сумбурний режим, але, знову ж таки, чогось такого я і чекав від Super Rush.
Залишилося тільки розповісти про сюжетний режим. Так, сюжетний режим у гольфі. Приблизно те ж ми бачили в Mario Tennis Aces, яку теж розробила студія Camelot. Тут у головній ролі – образ Mii, якому належить прийняти участь у пригоді і прокачати свої здібності. Режим… нормальний, але без якихось приголомшливих нововведень або ідей. Я все-таки вважаю, що не він мотивує людей до покупки.
Начебто все непогано? Аркадний драйвовий гольф в компанії друзів локально або по мережі – що може бути краще? (Не відповідайте). Але не все так райдужно, як мені хотілося б. Як людина, яка виросла в компанії Маріо, Піч, Йоші і інших вічних персонажів, я завжди багато чого чекаю навіть від самих непримітних спін-оффів, і Mario Golf: Super Rush мені сподобалася, але… можна краще. Можна більше і амбітніше.
У черговий раз я змушений констатувати, що контенту могло б бути набагато більше. 16 персонажів – це нормально, але хотілося б ще. Приблизно шість локацій для баталій з друзями – відверто мало, особливо якщо враховувати, що всі вони особливою різноманітністю не відрізняються. «Смарагдові луки» – це класика без особливих нововведень, і «Кряжові озера» мало чим від неї відрізняється. Решта карт – це пустеля, ліс і лава, в загальному, традиційні теми для будь-якого платформера. Але винахідливості, властивої тій же Mario Kart, зовсім немає. Так, це гольф, але невже не можна було придумати що-небудь крутіше? Мені хотілося більшої фантазії і більшого божевілля (наприклад, щось у дусі Ribbit King – пам’ятаєте таку?), але отримав я гру, яка ніби боїться зовсім далеко відійти від стандартів спорту. Не знаю, чому – та ж Mario Strikers не боялася йти на ризики, і до сих пір користується любов’ю у гравців. Але у цьому вся Camelot – її ігри адекватні, добротні, але злегка стерильні і рядові. І схожі: куди ж без коментатора-Тоада і обіцянок, що контент підвезуть… потім?
Читайте також: Огляд Clubhouse Games: 51 Worldwide Classics – Вбивця настолок
Графічно гра виглядає нормально. Хороша кадрова частота без будь-яких провисань і яскрава картинка – все дає зрозуміти, що це ексклюзивний реліз на Switch. Але після Ratchet & Clank: Rift Apart очам довелося звикати до низької роздільної здатності, яка падає до 720p, а то і нижче, в режимі розділеного екрану. Падіння не особливо помітно в силу простоти навколишнього світу, але саме це мене і турбує. Відсутність деталей і дрібниць, які можна пропустити і за сотню годин гри, видають в Mario Golf: Super Rush «лавочника», а не гравця основи, якщо дозволите мені використовувати футбольні аналогії. І в цьому криється її головна біда: чи коштує вона саме як основний гравець. Трохи дивно усвідомлювати, що за ті ж 60 доларів можна було купити Super Smash Bros. Ultimate — можливо, найбільший файтинг в історії, що просто ломиться від контенту. Так, нарікати на ціни від Nintendo завжди безглуздо, але я не можу не резюмувати, що Super Rush просто не витягує цей цінник.
Читайте також: Огляд «Маріо і Сонік на Олімпійских іграх 2020 у Токіо»
Вердикт
Я отримав щире задоволення від гри у Mario Golf: Super Rush. Це – чудовий варіант для спільного проведення часу, і останнього тижня на Switch я більше нічого не включав. Але тут немає ані винахідливості, ані навіть рівня деяких інших аналогів від Nintendo, які б мотивували мене грати місяцями безперервно. Немає тут і контенту, який би виправдовував такий цінник. Але я знаю фанатів, і вони, швидше за все, залишаться задоволеними.