Не знаю, як так взагалі вийшло, але на календарі вже 2021 рік, а Cyberpunk 2077, на яку ми чекали так довго, вже давно не нова гра. Так де ж огляд? Матеріали ми зазвичай викладаємо максимально швидко, але на цей раз тексту не було. Так чому ж? Та тому, що зробити якийсь висновок за такою ось грою – завдання, ну дуже складне.
Як би там не було, всі, хто не міг чекати, вже давно випробували (і, можливо, повернули) новинку. Я ж цілий місяць присвятив битві із самим собою і, власне, грою. Грати чи не грати? Закинути або не закинути? Викласти гнівну тираду на адресу CD Projekt RED, чи ні? Тому що все погане, що ви чули про гру – правда. Ухилятися не будемо – в продаж вона поступила абсолютно зламана. Настільки, що весь цей час я відчував себе бета-тестером, але ж грав я вже в пропатчену версію. Моя гра вилітала, глючила, ламалася, і я, немов горезвісні мишки, які плакали і кололися, слухняно запускав її знов. Та чому? Все просто: подобається вона мені…
Крах міфу
Cyberpunk 2077 – це прекрасна ілюстрація того, що геймери нічому не вчаться. Скільки не говорили нам не вірити рекламі, не купуватися на красиві обіцянки розробників (Шон Мюррей що, дарма стільки витерпів?) І, звичайно, не робити попередні замовлення, а ми все одно зробили те, що робимо завжди: сліпо повірили всьому і купили гру ще за рік до її виходу. Я знаю, про що говорю: у мене самого півтора року висіло передзамовлення, яке магазин у підсумку скасував.
Як же так? Чому ми не вчимося? Не думаю, що є сенс довго міркувати на цю тему. Cyberpunk 2077 вийшла, і одне я розумію точно: як би добре не попрацювали розробники, ніщо не зрівняється з обсягом роботи, виконаної маркетологами. Честь їм і хвала – так локшину мені давно не вішали.
Цей вступ я роблю тільки з однією метою: для того, щоб пояснити те, з якого боку я підходжу до цього матеріалу. Як і мільйони інших, я теж виявився обдуреним і розчарованим. І довгий час я хотів сваритися і проклинати поляків. Але зараз я розумію, що багато моїх колег припускаються великої помилки, не роблячи різниці між грою, розробником і видавцем. Так, ми були обмануті – видавцем. Саме він поставив таку високу планку стандарту, що ніяка гра не могла б їй відповідати – особливо якщо її так квапили. Купуючи «Кіберпанк», ви не купуєте той Cyberpunk 2077, який вам продавали. Ви купуєте абсолютно іншу гру, яка мало схожа на те, що рекламували. Навіть зараз я заходжу на офіційний сайт, де мене зустрічають гучні і абсолютно брехливі слогани. Це не революція. Це не гра покоління. Це не новий еталон РПГ, на який будуть рівнятися всі інші. Це просто відеогра. І судити її потрібно у вакуумі, намагаючись не думати про те, що могло б бути. Як би це не було важко.
Дотримуючись завітів Філіпа К. Діка
Одного у польської компанії не відняти – сеттінг відмінний. Залишивши позаду класний, але заїжджений фентезі-світ “Відьмака”, CD Projekt RED спокусилися на жанр відносно незайманий – кіберпанк, який популяризував культовий фільм «Той, що біжить по лезу». Цей фільм, який виділяється чудовим стилем, звуковим супроводом і сюжетом, залишається, можливо, найкращим творінням режисера Рідлі Скотта. Але якщо у нас є еталонний твір кінематографа у цьому стилі, то ось відеоіграм пощастило менше – ще ніхто з великих студій не брався за створення дійсно масштабного твору в цьому дусі. Тому коли анонс Cyberpunk 2077 все ж таки відбувся, це був фурор: нам обіцяли проект небачених масштабів і глибини, який при цьому виглядав би «круто» завдяки безсмертній стилістиці жанру.
Як великий шанувальник і письменника, і режисера, я теж був в захваті від ідеї. Мені подобалися показані дизайни, теми і просто ідея фантастичної гри від студії, відомої чимось зовсім іншим. Але що я отримав у результаті?
Дія Cyberpunk 2077 відбувається в, як можна здогадатися, 2077 році. Місце дії – «вільний» мегаполіс під назвою Найт-Сіті, де корпораціям належить практично все, де уряд і поліція давно куплені, і де на вулицях вирує справжня війна. Головний герой кличе себе просто Ві – він вдає із себе такого собі Шепарда з Mass Effect: є кілька варіантів передісторії, які, начебто (спойлер – не особливо) вплинуть на те, яким персонажем він стане. Його зовнішність можна редагувати, але побачити обличчя свого Ві ви зможете хіба що в дзеркалі. Як бачите, протиріччя починаються вже з редактора персонажа. Але ж ми ще навіть гру не запустили толком!
Відразу попереджаю: навіть не думайте, що Cyberpunk 2077 – це масштабна РПГ, де у кожної дії є наслідки. Як грамотно зазначив засновник нашого сайту Владислав Сурков, набагато логічніше сприймати гру як інтерактивний фільм. Так, фіналів тут кілька, і так, багато ваших дій на щось впливають, але це не той тайтл, який захочеться нескінченно перепроходити. З Ві не можна зліпити фундаментально іншого персонажа. Не важливо, впав він з самого верху на самому початку, або ж піднявся у князі з грязі – його фінал вже визначений. І не важливо, чи вбивав він кожного зустрічного, або ж усіх м’яко присипляв – ніхто не звертає на таке увагу. Фракції? Їх тут багато, але ніякої системи репутації у грі немає. У цьому плані вона не тільки слабкіша багатьох прямих аналогів, а й, здавалося б, більш скромних проектів на кшталт Wasteland 3 від inXile Entertainment. Навіть у іграх від Девіда Кейджа, скільки б у них не було проблем, наслідки своїх дій відчуваєш краще.
Читайте також: Огляд Watch Dogs: Legion – Жартома про серйозне
Це, втім, не означає, що історія не заслуговує на увагу. Зовсім ні! Сеттінг тут дуже цікавий і пропрацьований, благо однойменна настолка з’явилася ще в дев’яностих роках. Завдяки великому обсягу матеріалів по світу «Кіберпанка», розробникам не довелося придумувати все самим, як це робила, наприклад, BioWare, яка розробила Mass Effect або Dragon Age. Але CD Projekt Red завжди так робила.
Практично кожен персонаж і NPC, який вам зустрінеться, чимось та й запам’ятається. Як і годиться, протагоніст тут найменш цікавий, в той час як знайомства, зав’язані під час проходження, вийшли дуже гарні.
Мабуть, це зручний час згадати Кіану Рівза – ну а як без нього? Популярний голлівудський актор свого часу зумів «продати» Cyberpunk 2077 навіть тим людям, які і в ігри то не особливо грають, і він же є центральною фігурою в оповіданні. Поспішаю заспокоїти: його тут багато – це не просто камео, яке зробила, наприклад, співачка Граймс. Персонаж Рівза, рокер і анархіст Джонні Сільверхенд – це один з найбільш суперечливих і цікавих героїв відеоігор останніх років. Протягом мого проходження він зумів викликати як симпатію, так і різку нелюбов. Дуже здорово бачити цього приємного актора в абсолютно невластивій йому ролі.
Крім Джонні тут є безліч інших чудових персонажів: друг Джеккі Уеллс, який і заварив усю цю кашу, чарівна Панам Палмер, гостра на язик Джуді Альварес, похмурий Горо Такемура… вам обов’язково хто-небудь та й сподобається.
Сценарій теж хочеться тільки хвалити: у грі величезна кількість діалогів і історій, і майже завжди вони викликають інтерес. Іноді бувають дивні моменти (наприклад, коли Ві, що живе у величезному мегаполісі з істотним азіатським контингентом, називає локшину «екзотичною їжею»), але в основному я залишився у захваті. Ще трохи, і ми говорили б про справжній шедевр «кіберпанку» на одному рівні з вищезазначеним фільмом і кращими творами літератури. Але…
На жаль, горезвісне «але» спливає майже завжди. Напевно, тому, що Cyberpunk 2077 постійно суперечить собі і обіцянкам маркетологів. І дуже часто такі ось протиріччя дуже псують враження. Навіть світ – здавалося б, те, що зіпсувати просто неможливо з такою великою кількістю матеріалів – виявився злегка здешевленим парою неправильних рішень, які, як мені здається, теж ухвалили рекламщики. Про що я? Здається, це перший раз, коли я нарікаю на… пасхалки.
Я думаю, ви і самі бачили пару-трійку прикладів у Мережі. І саме тому, що ви їх бачили, я вважаю, що це все справа рук маркетологів. Ну добре, з’явився Хідео Кодзіма – де він тільки не з’являвся, не всі і дізнаються. Ну добре, зробили пряме відсилання на «Офіс», яке помітять, може, тільки фанати. Але нерідко вплив сторонніх представників поп-культури виявлялося таке велике, що починало здаватися, що залипаєш у пародію, а не повноцінну (і серйозну!) гру. Найгірше (якщо ви чутливі до спойлерів, то не дочитуйте цей абзац) було тоді, коли по суті GLaDOS (так, та сама з Portal) стала відігравати суттєву роль в одній з найбільш пам’ятних місій гри. Пасхалка, яку легко пропустити – це завжди добре, але коли вона настільки очевидна і недоречна, страждає весь світ.
Пластиковий світ і лоботомовані NPC
Тут я хочу знову звернутися до офіційного сайту. Заходимо на нього, і що ми бачимо? «Дослідіть величезний світ Найт-Сіті, який виглядає яскравіше, складніше і глибше всього, що ви бачили раніше». Чи не перша фраза на сторінці, а мені вже хочеться заперечити. Хороший сеттінг? Хороший. Але «складний» або «глибокий» – не ті слова, якими я б його описав. Швидше, «пластиковий» і «порожній». І дуже, дуже плоский.
Примітка: відразу зазначу, що огляд робився на PlayStation 5. Консолі більш ніж потужній і здатній витягнути подібний проект. Але, оскільки розробник (на відміну від Ubisoft, EA, Activision і інших) не знайшов часу і сили зробити спеціальну версію для нових консолей, мені доводилося задовольнятися посередньою. Але робити нічого не залишається: вина за це лежить на розробниках, і тільки на них.
Розробники будь-якої гри з великим і продуманим відкритим світом прагнуть до того, щоб в їх творенні хотілося «жити», і щоб створювалася ілюзія того, що поринаєш у всесвіт живий і справжній – яким би фантастичним він не був. Cyberpunk 2077 теж постійно рекламувалася в цьому ключі: найбільш пропрацьована, найглибша… але насправді все не так. Я впевнений, що з самого початку сеттінг замислювався таким, але зміна пріоритетів і банальний брак часу призвели до того, що від початкових ідей майже нічого не залишилося. Найт-Сіті – це фон. Не більше. Гарний, яскравий фон.
Обіцяли можливість купувати і продавати квартири – цього немає. Думали про систему громадського транспорту – її немає. Кастомізація житла відсутня. Присутність злочинних фракцій ніяк не відзначається. Ну а NPC… таких тупих NPC я в своєму житті ще не зустрічав. Я не перебільшую: в останні роки інтерес до розвитку ШІ в іграх впав до нуля, але якась імітація розумової діяльності за допомогою своєчасних анімацій була присутня завжди. Часом цього достатньо для того, щоб місто у грі справляло відчуття справжнього. Найкращий приклад – це Red Dead Redemption 2. Найгірший ми обговорюємо просто зараз.
Тупі тут всі – вороги, союзники, прості пішоходи. При цьому розробники вже поспішили заявити, що це «баг», і що ШІ… з’явиться з патчем? Але як можна випустити гру, де якимось чином повністю зник будь-який ШІ, я не уявляю.
Читайте також: Огляд Marvel’s Spider-Man: Miles Morales – Повернення (іншого) Людини-павука
На занурення впливає не тільки фактор тупості NPC, але й їх кількість. Більшість трейлерів демонстрували місто, що кишить життям, з набитими вулицями і переповненими дорогами, однак побачити такий Найт-Сіті зможуть тільки власники потужних ПК. А іншим нещасним доведеться жити в абсолютно мертвому місті, де на дорозі не можна побачити більше п’яти машин за раз, де взагалі немає мотоциклів і майже немає людей. Я розумію, що це такий легкий спосіб зняти навантаження зі старих приставок, але чому це доводиться терпіти власникам новеньких PS5, я не знаю.
А чи потрібен тут взагалі відкритий світ, враховуючи відносну лінійність сюжету? Складно сказати. Найчастіше він виступає не більше ніж декорацією. Та й особливого сенсу колесити по ньому немає – найчастіше гравці будуть використовувати систему швидкого переміщення і не заморочуватися власною машиною. Тому що водіння в Cyberpunk 2077 – це ще одна малоприємна розмова…
Неочікуваний шутер
Cyberpunk 2077 – це РПГ з видом від першої особи. Тут є безліч класичних елементів, властивих жанру: перевантажений інвентар, велике древо умінь, можливість розвинути персонажа відповідно до власного стилю гри. Як це часто буває у розробників, які звикли працювати з ПК, інтерфейс гри залишає бажати кращого: розібратися, що де, не так вже й легко, а управляти всім цим ділом за допомогою контролера дуже незручно. Але до всього звикаєш, і по закінченню 10 годин я перестав скаржитися і почав потихеньку розуміти, як тут все працює. Спочатку я робив персонажа багатостороннього, але зараз я розумію, що це ні до чого – краще відразу розібратися, ким ви хочете стати, і рости у цьому напрямку. Тому що дійсно круті вміння та здібності, завдяки яким грати стає набагато веселіше, відкриваються тільки у самому кінці.
Я вирішив стати хакером, які віддають перевагу стелсу, і цей білд здався мені одним з найбільш цікавих. Можливість «зламувати» ворогів, завантажуючи до них в імпланти віруси, дозволяє швидко заражати цілі бази – ближче до кінця я міг вбивати з десяток NPC, жодного разу не використовуючи якусь зброю. Правда, можливостей побути власне хакером (нетраннером) не так вже й багато – здібностей якось мало, і мало які з них реально винахідливі. Далеко не завжди гра витримує порівняння навіть з Watch Dogs Legion — іноді мені хотілося більшої інтерактивності світу, і довгий час я за звичкою намагався зламати машини і кого-небудь задавити. Не вийшло: всі зломи пасивні, і ви ніяк ні у що «вселитися» не зможете. Прикро.
Як би не хотілося уникнути боївки, це неможливо: зброю доведеться діставати. Один гравець якось описав Cyberpunk 2077, як «цікаву варіацію на тему Far Cry», і стало навіть якось прикро бачити у цих словах частку істини. Тому що «Кіберпанк» – це у першу чергу шутер. Так, можна використовувати зброю ближнього бою або навіть спеціальні клинки, але я б цього не радив. Але не все погано: не дивлячись на те, що більшість критиків негативно відгукувалися про тутешній gunplay, у мене не знайшлося взагалі ніяких претензій. Так, треба звикнути, але ось мені тут подобається все. Гармати бувають цікаві і в міру різноманітні, і навіть примітивні місії (яких тут більшість), де треба зачищати ворожі табори, мені зовсім не набридають.
Проходження основної сюжетної лінії займе у вас годин 30. Проходження всіх можливих місій і завдань відніме у вас вже набагато більше часу, так що контенту тут вистачає. Але при всьому цьому розмаїтті мене не покидало відчуття, що я граю у прототип, а не основну гру. Це почуття вилилося у своєрідну внутрішню боротьбу, коли Cyberpunk 2077 мені начебто і подобалася, але в той же час я не міг не думати про те, що було б, якби її не квапили. Тут і там видно зачатки більш масштабних і амбітних ідей, які, тим не менш, так ні у що не проросли.
Втім, я завжди слідував заповітам Сатору Івати. Легендарний японець говорив, що ігри повинні бути веселощами. І попри всі непоодинокі проблеми, одного я у Cyberpunk 2077 відняти не можу – вона до біса весела. Вона затягла мене з головою, та так, що я досить швидко перестав лаятися і тільки й думав, як би швидше в неї повернутися. По суті, єдиною перешкодою для мене стали постійні і повсюдні баги. На моїй пам’яті не було жодної іншої гри, яка б вилітала так часто, і яка б виходила в настільки сирому стані. Так, я пройшов Cyberpunk 2077, і так, я отримав від цього величезне задоволення, але це не скасовує того факту, що потрібно ще як мінімум півроку на те, щоб розробники привели її в пристойний вигляд – особливо на консолях. Поки я грав, я натикався на безліч багів, які не тільки не давали грати, але і скасовували мій прогрес за останні півгодини. Єдине, що рятувало – це щедрі збереження, які гра робить сама. По суті, більшу частину проблем вирішує швидке перезавантаження. Але не завжди. Часом мені доводилося відмотувати величезну кількість часу тільки для того, щоб перестав глючити інтерфейс.
Читайте також: Огляд Ghost of Tsushima – Жорстокість і поезія самурайської Японії
Багів багато, і описувати їх усі немає сенсу. Просто скажу, що трапитися може все. Раз – і ваша зброя перестає працювати. Два – і половину екрану тепер займає картинка зброї, яку ви могли взяти собі в інший локації. А буває, що вороги або відмовляються в якийсь момент з вами битися, або не віддають важливий предмет, без якого не можна завершити місію. Так в самому фіналі один з антагоністів забрався на якийсь балкон і помер прямо там, і як би я не хотів, поговорити з ним наостанок у мене не виходило. Я знаю і тих, кому пощастило не стикатися ні з чим серйозним, але такий високий ризик зіпсувати собі враження того не варто – краще почекайте, поки CD Projekt Red завершить роботу.
Користувачів з PS5 поспішаю заспокоїти – у гру можна грати і отримувати задоволення. Головне – відключіть усі графічні прикрашалки в налаштуваннях і скасуйте HDR, який у цій грі абсолютно потворний. Завдяки кадровій частоті у 60 fps грати було приємно, та й візуально особливих претензій у мене немає – завдяки грамотному використанню світла і класному арту Cyberpunk 2077 виглядає добре майже скрізь. Головна біда на цій платформі – погана дальність промальовування і (про що ми вже говорили) відсутність трафіку і людей.
Наостанок відзначу звуковий супровід. Довго говорити тут нема чого: він класний. Актори озвучення (мова йде про оригінальних англомовних акторів) впоралися зі своєю роботою на ура; насправді, найменш емоційною виявилася саме запрошена зірка Кіану Рівз, який у властивій собі спокійній манері озвучував діалоги без особливого ентузіазму. Але впоралися всі. Ще краще музика: композитор Марцін Пшибилович, Пол Леонард-Морган і Пьотр Адамчик подарували нам один з кращих саундтреків року. Додатково до цього тут маса відмінної ліцензованої музики.
Гра, звичайно, повністю перекладена російською мовою, але я рекомендую або грати в оригіналі, або з російськими субтитрами, благо переклад робився без цензури, зі справжньою лайкою. Але оригінальних акторів просто не перебити, тим більше що в російській версії гри можна почути якусь нездорову кількість непрофесійних ютуберів.
Вердикт
Cyberpunk 2077 – це, за іронією, ультимативний приклад того, як корпорація, що надто розрослася, здатна потопити навіть непотоплюваний корабель. А ще це – найяскравіший відеоігровий оксюморон на моїй пам’яті. Це одна з кращих ігор – і одне з головних розчарувань. У неї хочеться грати нескінченно – і лаяти. Її хочеться радити – і просити відкласти. Я дуже радий, що зміг пограти в цей напівміфічний проект, але я ніколи не перестану вважати, що через дії видавця нас позбавили справжнього шедевра і випустили його жалюгідну подобу. А що могло б бути, ми, можливо, не дізнаємося ніколи. Але одне точно: у будь-якому випадку нудьгувати не доведеться.