«Відьмак» нині – світова франшиза з швидкозростаючою армією шанувальників. У когось Геральт асоціюється з книгами Анджея Сапковського, у когось – з трилогією відеоігор від CD Projekt RED, а у когось тепер – з новим серіалом від Netflix. І якщо ви відносите себе до справжніх фанатів цієї серії, то ви напевно знаєте все про «Кревну ворожнечу». Якщо ж ні, то я з радістю це виправлю.
Зізнаюся, до недавнього релізу на Nintendo Switch я практично нічого не знав про «Кревну ворожнечу». Реліз на ПК не викликав у мене інтересу, а версія для PS4 або Xbox One здавалася злегка незграбною на великому екрані телевізора. Але коли з’явилися новини про неминучий реліз на Switch, стало цікаво, тому що все вказувало на те, що це – ідеальна платформа для традиційної ізометричної гри без важкої графіки. Якщо я рекомендував третього «Відьмака» тільки тим, хто готовий пожертвувати візуальним рядом заради цікавої історії, то у випадку з Thronebreaker: The Witcher Tales ніякі компроміси не знадобилися.
Реліз «Кревної ворожнечі» взагалі відразу повернув інтерес до цієї РПГ. Багато в чому тому, що тепер на неї звернули увагу люди, далекі від ПК-гейминга. І відразу почали лунати запитання: «А що це?» І правда, скріншоти толком не дають зрозуміти, що це за звір такий. Але насправді все просто: це класична РПГ з діалогами, сюжетними рішеннями і картковою грою «гвинт» – тієї самої, в яку можна було різатися все в тому ж третьому «Відьмаку» та окремих «Гвинт: Відьмак. Карткова гра »- пам’ятаєте таку? Іншими словами, це сюжетний режим «Гвинт» для одного ігрока – для тих, хто, як і я, не дуже зацікавлений в мережевих азартних баталіях.
Читайте також: Огляд Journey to the Savage Planet – Космічна сатира від творців Far Cry
Гвинт, але не той
Ідея – класна. Я відношу себе до великих шанувальників «того самого» Гвинту, що доволі дивно – зазвичай я ніколи не цікавлюся картами в відеоіграх. Але гвинт поєднував в собі стратегію, лаконічність і азартність, яку я більше ніде не зустрічав. Так що так, було цікаво побачити, що з себе представлятиме еволюціонована версія Гвинт. І ось в 2018, паралельно з «Гвинт: Відьмак. Карткова гра» на світ з’явилася «Кревна ворожнеча: Відьмак. Історії ». Нарешті реальна причина повернутися в світ Гвинту!
Скажу відразу: я думав, що досить швидко згадаю всі основи гри – у мене, в кінці кінців, навіть є реальна колода будинку. Але тут мене чекав сюрприз: якщо ви тільки що грали в вищезгаданий порт, це абсолютно не допоможе вам освоїтися в «кровній ворожнечі». Тому що гвинт тут … мало чим нагадує ту гру.
Якісь правила залишилися незмінними: ми все ще вибираємо ряд, на який розкладати карти (тільки рядів тепер два), і все так же намагаємося набрати більшу кількість очок в двох раундах. Але вся стратегія, яка працювала в «Дикому полюванні», кудись випарувалася. Все настільки по-іншому, що створюється враження, ніби цю гру зробив інший розробник без ліцензії!
Втім, інший – не означає поганий. Розуміння первісної версії все одно допомагає освоїтися набагато швидше, і багато «гачків», на які підсаджували гравців, нікуди не поділися. Як і Геральт в «Дикому полюванні», ми колекціонуємо рідкісні карти із зображенням героїв гри. Як і раніше, ми складаємо свою ідеальну колоду і намагаємося думати на кілька ходів вперед. Але якщо «той самий гвинт» здавався мені менш швидким і більш … зрозумілим, то ця версія здається прямо-таки перевантаженою деталями.
Часом здається, що карти живуть своїм життям, реагуючи на будь-який рух гравця. «Чому ця карта посилилися?», «Чому у мене згорів цілий загін?» – такі запитання неминучі для всіх, хто вже не відточив майстерність в Gwent: The Witcher Card Game. І все, що я можу порадити – це грати далі і вчитися на своїх помилках. Поступово все встає на свої місця, і починаєш по-справжньому розуміти, як все працює.
Читайте також: Огляд «Відьмак 3: Дике Полювання» для Nintendo Switch – Титанічний порт, котрий доводить, що немає нічого неможливого
Є й інші, менш спірні зміни: в порівнянні з оригінальною версією карти в «Кревній ворожнечі» виглядають незрівнянно. Ціла армія художників і аніматорів працювала над тим, щоб кожна карта запам’ятовувалася і мала свій характер. Арт тут і правда – чудовий, особливо рідкісні карти і карти героїв, які не тільки анімовані, але і супроводжуються звуковими ефектами.
Не можна не згадати, що крім традиційних боїв, які займають максимум три раунди, у «Ворожнечі» є безліч битв-головоломок. Одні тривають тільки один раунд, і, як правило, ставлять перед гравцем завдання складніше, ніж просто «перемогти суперника». Іноді треба побити одну конкретну карту, іноді – стерти цілий загін суперника за один хід. Головоломки вимагають дуже хорошого розуміння правил Гвинту і можуть стати справжнім випробуванням.
Читайте також: Огляд Dr Kawashima’s Brain Training for Nintendo Switch – Які ігри, йди математику вчи!
А Геральт де?
Незважаючи на згадку «Відьмака» в назві, в центрі оповідання знаходиться зовсім не Геральт, а королева Ліріі і Рівії Мева. Мева – непоступлива жінка, яка користується повагою своїх підлеглих. Дія сюжету відбувається до першого відеоігрового «Відьмака», але одночасно з деякими подіями з книг.
Незважаючи на те, що без карткової гри не було б і «Кревної ворожнечі», головне тут все ж не бої, а наратив. Одного погляду на карту світу досить, щоб зрозуміти, що це не ледачий спін-офф, на який насадив сюжет в останню секунду. Ні, все тут підтверджує те, що ми і так знаємо: студія CD Projekt RED ніколи не працює впівсили. У той час як у багатьох інших шанованих представників індустрії (я дивлюся на тебе, Activision Blizzard) стандарти невблаганно падають, польська студія тримає марку.
Відноситься це до всіх аспектів презентації. Наприклад, я зовсім не очікував повну озвучку кожної репліки, але вона є, причому зроблена на найвищому рівні! Точно так же радує і музика, і взагалі оформлення. «Кревна ворожнеча» чудово виглядає на екрані Switch (хоча на Lite текст і елементи UI можуть здатися дрібнуватими) і працює без нарікань. Я не помітив ні подторможування, ні «мила», якого «Дикому полюванню» уникнути не вдалося. Картинка дуже чітка і соковита. Єдине, що злегка засмутило – відсутність підтримки тачскрін. Здається, що в картковій грі воно було б доречно. Втім, у мене немає ніяких претензій до управління – все дуже логічно.
Читайте також: Огляд Soccer, Tactics & Glory – Гідний (і дуже дорогий) конкурент Football Manager?
Можна посперечатися з тим, що Мева – не такий цікавий персонаж, як Геральт. Як класичний суворий, але справедливий монарх, вона вдає із себе позитивного персонажа без будь-яких очевидних вад. Цікавіше стає тоді, коли ми починаємо приймати рішення за неї. Нам обіцяли РПГ, і РПГ ми отримали: складна політична ситуація на континенті змушує Меву приймати складні рішення, які гра називає «меншим з двох зол». І не всі рішення так само прості, як «допомогти або не допомогти ельфам, яких лінчують жителі міста». Іноді, наприклад, доводиться вибирати спосіб покарання винних, і ваше рішення позначиться на подальшому розвитку сюжету, а також на стані ваших військ. Занадто жорстока (або, навпаки, милосердна) поведінка може засмутити солдат, що, в свою чергу, відгукнеться під час карткового бою.
У «Кревній ворожнечі» багато таких ось нюансів, яких не чекаєш від «скромних» спін-оффов. Нагадую, що все це розмаїття продається за смішною за мірками Nintendo ціною. Порівняємо лише з Soccer, Tactics & Glory, за яку видавець заломив більш ніж вдвічи дорожче! Демократичний цінник, особливо в eShop, відомому неадекватним ціноутворенням – це ще одна заслуга CD Projekt.
Вердикт
«Кревна ворожнеча: Відьмак. Історії»- це дуже приємний подарунок всім власникам Nintendo Switch. За смішні за мірками Nintendo гроші ми отримуємо повноцінну РПГ з цікавим сюжетом і нетривіальною бойовою системою. Зараз, після виходу серіалу, відмінний час для того, щоб знову поринути в світ Сапковського і подивитися на його події з нового ракурсу.