Коли я думав над тим, як би назвати цей огляд, я перебрав у голові багато заголовків. Шедевр? Ідеал? Досконалість? Слова гучні, і, взагалі-то, недоречні в силу того, що досконалість – це недосяжний ідеал. Насправді, про це згадуєш тільки тоді, коли сідаєш за писанину і пускаєшся у відчайдушні пошуки кудись зниклої об’єктивності. Бо яка там об’єктивність, коли ми повертаємося до Super Mario 3D World – мабуть, мого найулюбленішого платформера.
Але для початку – передісторія. Super Mario 3D World – це зовсім не нова гра, початковий реліз якої відбувся на видатній, але трагічно недооціненій консолі Wii U у 2013 році. Сьогодні ж ми розглядаємо її порт на Nintendo Switch, що включає в себе не тільки поліпшення у технічній частині, а й абсолютно новий окремий режим під назвою Bowser’s Fury. Поїхали!
У світі Nintendo завжди буде вестися запекла бесіда на тему того, що можна назвати ідеальною грою. Претендентів багато: одна з непоодиноких представниць серії The Legend of Zelda, що-небудь з Metroid, або ж більш свіжа Donkey Kong Country: Tropical Freeze. Ну і куди ж без Супер Маріо – протагоніста, без якого не існувало б таких шедеврів, як Super Mario 64, Super Mario Galaxy або Odyssey. Кожна з цих ігор трішки видозмінила весь жанр і справила незабутнє враження як на гравців, так і на розробників.
Незважаючи на те, що свого часу Super Mario 3D World заробляла одні дев’ятки та десятки від критиків, її чомусь не включають у списки найкращих. До неї ставляться з недоречною зневагою – як до, можливо, і самої консолі, на якій вона вийшла. І тут на сцену виходжу я – людина, яка не боїться заявити, що саме цей тайтл і є найкращим представником серії і еталоном платформера, до якого розробники прагнули з найпершої восьмибітної частини на Famicom, такої знайомої на пострадянському просторі власникам паленої «Денді».
Читайте також: Огляд Super Mario 3D All-Stars – Маріо багато не буває
Чому я так вважаю? Super Mario 3D World – це, взагалі-то, збірка кращих хітів. Вона вбирає в себе все те, за що ми полюбили попередні частини, позбавляючись при цьому від зайвого «жиру». Карта світу – чи «хаб» – схожа на щось з двомірних частин, але дозволяє пересуватися по ній вільно (рівно так само виглядає хаб у Sackboy: A Big Adventure). Сама ж гра сегментована на кілька світів, в яких можна знайти рівні, міні-ігри, босів, і т.д. Але суть – вкрай проста: починаючи рівень в точці А, нам треба дістатися до точки Б, тобто до прапорця. Прямо як в двомірних іграх. Точно так само тут є таймер, що відраховує час до геймоверу.
Взагалі, запозичень у 2D дуже багато. Навіть камера фіксована, завдяки чому здається, що це і не тривимірна гра зовсім. Однак саме такий ось формат дозволив розробникам придумати справді неймовірні випробування, знову і знову граючи з перспективою і вигадуючи все більш бузувірські випробування. Але жодного разу вони не переступили межу, зробивши гру занадто складною, недоступною або, не дай бог, нудною.
Мабуть, найкраще запозичення у двомірних ігор – кооперативний режим. Проходити можна з одним, двома або навіть трьома друзями, і всі рівні створені так, щоб вмістилися всі. Я, втім, раджу обмежитися одним соратником, оскільки коли грає ціла компанія, всерйоз сприймати те, що відбувається, стає складніше, а на екрані твориться якийсь хаос. До речі, вперше з’явився онлайн-мультиплеєр, однак я тестував гру ще до її офіційного виходу, і нікого знайти не зміг. Сподіваюся, що онлайн працюватиме краще, ніж в Super Mario Maker 2.
Незважаючи на те, що я з диким захопленням відгукувався про Super Mario Odyssey, саме Super Mario 3D World я вважаю найкращою представницею серії. Саме тут розробники довели до досконалості стару формулу і подарували нам те, що можна назвати тільки найкращим платформером в історії. Ви, втім, маєте право зі мною не погодитися.
Читайте також: Огляд Sackboy: A Big Adventure – Ідеальна гра для компанії
Оскільки ми розглядаємо порт, треба б поговорити про те, що змінилося. Скажу відразу: майже нічого. Втім, якби мені хтось сказав, що Super Mario 3D World виходить завтра, і це абсолютно нова гра, я б повірив, оскільки візуально вона виглядає анітрохи не гірше за аналоги, що виходили на платформі в останні роки. І спробуйте сказати, що я перебільшую!
На Switch трохи зросла роздільна здатність (від 720p до 1080p), а ось кадрова частота залишилася тією ж – 60 fps. У портативному режимі вона, як і зазвичай, не перевищує 720p, але там більшого й не треба. Серед інших змін – швидкість пересування, несподівано. Тепер Маріо навіть ходить швидко, а бігає – і того швидше. Дрібниця, але вона додає динаміки. А в іншому це практично та ж гра без будь-яких змін. Вирізати довелося тільки навороти Wii U – там, де раніше було потрібно використання тачскріну, використовується гіроскоп контролера. Знайшлося і застосування печаткам – якщо раніше вони створювалися спеціально для соціальної мережі Miiverse (RIP), то тепер їх можна ліпити на рівні у фоторежимі. А, так, з’явився фоторежим! Приблизно такий же, як в Super Mario Odyssey, але з печатками.
І ось на цьому місці можна було б ставити крапку, якби не Bowser’s Fury – власне, головна причина, по якій порт захочуть купити навіть ті, хто пройшов оригінал на 100%. Це абсолютно новий режим, який існує окремо. Та й не режим це зовсім, а окрема гра.
Як людина, яка скептично відноситься до портів з Wii U за повну ціну, я з підозрою поглядав і на Bowser’s Fury, яка здавалася збоку не більше ніж роздутим аддоном. Але як виявилося, Bowser’s Fury – це повноцінна, хоч і коротка, гра, що являє собою такий собі ремікс елементів 3D World і Odyssey. По суті, вона схожа на проміжну частину між цими двома тайтлами, оскільки тут все ще використовується схема управління з основної гри, але з’явилася повна свобода пересування (і управління камерою).
За структурою Bowser’s Fury зовсім інша: опинившись у новому «котячому» світі, Маріо натикається на старого ворога Баузера молодшого, який залишився без батька – власне, сам Баузер злегка збожеволів, перетворившись на подобу Годзілли. Мабуть, такої моторошної його версії ми ще не бачили – навіть якщо я точно знаю, що він мені нічого не зробить, відчуття побоювання залишається, дякуючи дизайнерам. Допомагає і приголомшлива музика, яка грає на тлі, і незрівнянний візуальний ряд: я можу без всякого сумніву стверджувати, що це ось невелике доповнення знущається над залізом Switch так, як не знущалася ніяка інша гра від Nintendo – ну, не рахуючи Hyrule Warriors: Age of Calamity. Ефект дощу, відображення у воді, величезні масштаби, безшовність світу – це дійсно вражає. Я думаю, не випадково Bowser’s Fury не триває довго – консоль банально не потягне щось більше. У всякому разі, нинішня її ревізія.
Мабуть, головне підтвердження моїх слів – абсолютно різна робота гри у портативному і телевізійному режимах. Якщо грати на телевізорі, то роздільна здатність рідко перевищує 720p, а ось кадрова частота – 60 fps, як годиться. Але якщо витягнути консоль з док-станції, то частота впаде до 30! Несподівана відсутність паритету дивує, все-таки це гра власної студії. Але очевидно, що Switch більше не може.
Як би там не було, Bowser’s Fury виглядає чудово. Але радує не тільки графіка: сам ігровий процес, знову ж таки, відрізняється від основної гри, але бере від неї все найкраще. Тепер Маріо потрібно не за прапорцями бігати, а збирати «котофеї» – по суті, місяці з Odyssey. Певна кількість активує котомаяки (ну, у грі все заслуговує приставки кото-), що відлякують Баузера своїм світлом.
Читайте також: Огляд Paper Mario: The Origami King – РПГ без елементів РПГ
У Bowser’s Fury цікава структура: час від часу Баузер прокидається і починає атакувати нашого героя, якому залишається тільки втікати – з таким монстром нічого не зробиш. Тільки зібравши достатню кількість «котофеїв» (котофей?), Маріо може сам трансформуватися в мехагодзіллу гігантського лева, здатного відмутузити навіть антагоніста, який значно додав у розмірах. Звучить бредово – як, і взагалі-то, велика частина ігор серії, зате грається – казково. Мені навіть складно передати словами, як це надихає повернутися у світ Маріо і знову насолодитися рівнями, вивіреними до пікселя. Винахідливість творців цих ігор дійсно не знає меж, а стандарт якості творів від Nindendo здатний присоромити навіть тих, хто до того вважав себе перфекціоністом.
До речі, Bowser’s Fury теж підтримує спільне проходження – правда, грати разом можуть не більше двох осіб. Другий управляє Баузером молодшим – сином антагоніста, який відчайдушно хоче повернути збожеволілого таточка до норми. Пересувається Баузер молодший зовсім інакше – завдяки своїй клоунській машині він парить у повітрі, що дозволяє йому без зусиль забиратися в такі місця, куди навіть Маріо не поткнеться. Оскільки померти він не може, його можна використовувати і в якості танка, і як пилосос для збирання монеток і всіляких корисних предметів. Якщо вам немає з ким грати, Баузером управляє ШІ, причому ступінь «допомоги» можна налаштувати окремо.
А критика ж де, критика? І справді, тон публікації виходить захопленим. Ну, а що робити? Видання вміщує дві чудові ігри, до яких чіплятися просто не хочеться. Так, ціна за збірку все ще зависока, хоча додавання Bowser’s Fury робить цей порт найкращим за весь час існування консолі. Втім, я залишаюся при думці, що його варто було б випустити окремо, а не змушувати купувати заново гру тих, хто вже пограв в Super Mario 3D World і, можливо, не мають ніякого бажання повертатися (хоча варто було б!).
Вердикт
Super Mario 3D World + Bowser’s Fury – це збірка, що включає в себе дві видатні гри. Якщо ви не грали ще в оригінал на Wii U, то у вас просто немає причин не купити її зараз же. А якщо грали – у вас є серйозна причина повернутися.
