Світовий рекорд швидкості інтернету був повністю побитий, оскільки японські інженери продемонстрували швидкість передачі даних 319 терабіт в секунду (Тб/с) по оптоволоконному кабелю. Рекорд був встановлений на волокні, протяжністю понад 3000 км, сумісному з існуючою кабельною інфраструктурою.
Важко переоцінити, наскільки неймовірно висока ця швидкість передачі. Це майже вдвічі більше попереднього рекорду 178 Тб/с, встановленого менш як рік тому, і в сім разів швидше за попередній рекорд – 44,2 Тб/с експериментальним фотонним чипом. NASA обходиться «всього» 400 Гбіт/с, і це абсолютно руйнує швидкості, доступні наразі споживачам: найшвидші домашні інтернет-з’єднання досягають максимальної швидкості 10 Гбіт/с в деяких частинах Японії, Нової Зеландії та США.
Прорив був досягнутий з використанням існуючої оптоволоконної інфраструктури з додаванням найпередовіших технологій. По-перше, вони використовують чотири «сердечника» – скляні трубки всередині волокон, по яких передаються дані, – а не стандартне одиночне ядро. Сигнали поділяються на кілька довжин хвиль, що передаються одночасно, з використанням методу, званого мультиплексуванням з поділом по довжині хвилі (WDM). Для передачі більшої кількості даних додається рідко використовуваний третій «діапазон», а відстань збільшується з використанням різних технологій оптичного посилення.
Система починається з гребінчатого лазера, який генерує 552 канали на різних довжинах хвиль. Потім це світло проходить через модуляцію подвійної поляризації, затримуючи деякі довжини хвиль для створення різних послідовностей сигналів. Кожна з цих сигнальних послідовностей потім подається в один з чотирьох каналів оптичного волокна.
Дані проходять приблизно 70 км по оптоволокну, перш ніж зустрінуться з оптичними підсилювачами, щоб сигнал залишався сильним на великих відстанях. Тут він проходить через два нових типи волоконних підсилювачів, один з яких легований ербієм, а інший – тулієм, перш ніж пройти загальний процес, званий раманівським посиленням. Потім послідовності сигналів прямують в новий сегмент оптичного волокна, і повторення цього процесу дозволило команді передати дані на відстань 3001 км.
Важливо відзначити, що чотирижильне оптичне волокно має точно такий же діаметр, як і стандартне одножильне волокно, з урахуванням захисної оболонки. Це означає, що ця технологія повинна бути відносно простою для впровадження в існуючу оптоволоконну інфраструктуру.
Читайте також:
- Вихідний код Інтернету виставили на аукціон як NFT
- SpaceX забезпечить інтернетом Starlink пасажирів комерційних авіаліній