Можливість залишитися непоміченими у Всесвіті вже не входить у наші сценарії. Нове дослідження, нещодавно опубліковане Королівським астрономічним товариством, показує, що сучасні радари Землі давно сигналізують у космос, віддаючи наше місцезнаходження кожному, хто вміє слухати.
Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Google News онлайн або через застосунок.
Одне з найгостріших питань у спільноті SETI полягає в тому, чи варто навмисне передавати сигнали в космос, намагаючись встановити контакт, чи краще зберігати мовчання – раптом по той бік приймачем виявиться не доброзичлива цивілізація, а щось на кшталт галактичної інженерної компанії, якій потрібно “розчистити” Землю для нового проєкту. Але, здається, ми “мовчали” лише на словах. За фактом – мовчазними ми не були вже понад 70 років.
Під керівництвом Раміро Саїде з Манчестерського університету команда вчених змоделювала сигнали від радарів цивільної авіації (зокрема з аеропортів Хітроу, Гатвік і імені Кеннеді) та військових установок, щоб оцінити, як вони виглядають із шести зірок, розташованих найближче до нас: Barnard Star, HD 48948, HD 40307, AU Microscopii, HD 216520 та LHS 475.
Висновок досить прямолінійний: наші радарні системи – потужне джерело сигналів, які вільно поширюються в міжзоряному просторі. Земля, образно кажучи, “волає” в ефір із часів початку Холодної війни. Потужність цивільних радарів перевищує 2×10¹⁶ Вт, а військові генератори додають ще 1×10¹⁴ Вт спрямованого випромінювання. У результаті ми залишаємо за собою виразний, штучний радіовідбиток, який важко не помітити.
Ці безперервні витоки від систем контролю повітряного простору й оборонної інфраструктури роблять нас помітними будь-якій цивілізації в межах 200 світлових років, якщо в них є хоча б обладнання на рівні Грін-Бенкського телескопа у США. А якщо врахувати попередні дослідження із застосуванням більших інструментів, таких як нині неіснуюча обсерваторія Аресібо, радіус виявлення нашої присутності зростає до понад 60 тисяч світлових років.
До 20 років минулого століття людство дійсно залишалося невидимим у радіоспектрі – тодішні передавачі були надто слабкі, щоб подолати атмосферу й дістатися до зірок. Але поява мікрохвильових радарів і широкомовного телебачення в кінці 1930 змінила ситуацію. Створення американської системи раннього попередження DEW Line у Північній півкулі перетворило Землю на гігантський маяк, який світить на всі боки.
“Ми з’ясували, що ці військові сигнали можуть виглядати набагато потужнішими – у сотні разів – із певних точок огляду у Всесвіті”, – пояснює Саїде. “Це означає, що потужні радіолокаційні випромінювання, навіть якщо вони не спрямовані спеціально у космос, є надійним індикатором розумного життя – або принаймні наявності технологій, пов’язаних з керуванням повітряним рухом чи обороною”.
Тож тепер мова йде не про те, чи слід нам відправляти повідомлення в космос – ми вже це робимо мимоволі десятиліттями. Справжнє питання полягає в іншому: чи є хтось, хто це чує? І якщо є – як він це сприйме? Як дивну техногенну цікавинку? Як запрошення до мирного контакту й технологічного обміну? Чи як координати мішені для далекої армії завойовників?
Хто знає. Все вирішить час. А поки що – не завадить приготувати запас консервів.
Читайте також:
- Представлено «найпотужніші» сонячні панелі на 60 кВт для майбутньої космічної станції NASA
- Майбутнє телескопів Габбл і Вебб: чи вплине бюджет Трампа на знакові місії NASA