Сполучені Штати ухвалили рішення надати Україні касетні боєприпаси, які допоможуть ЗСУ звільнювати території від російських загарбників.
Слід відразу зауважити, що касетні боєприпаси є досить суперечливою та широко забороненою зброєю, використання якої може завдавати невибіркової шкоди цивільному населенню, особливо дітям, навіть протягом тривалого часу після закінчення бойових дій. Але ця зброя може допомогти українським збройним силам вести контрнаступальні дії.
Наше керівництво вже давно просить ці касетні боєприпаси, адже вони дозволять нашим ЗСУ ефективно вражати укріплені позиції росіян та подолати нестачу живої сили та артилерії. Давайте більш детально познайомимось з американськими касетними боєприпасами.
Читайте також: Все про 155 мм гаубицю M777 і керований снаряд M982 Excalibur
Касетні боєприпаси містять контейнери, які відкриваються в повітрі і розкидають велику кількість розривних суббоєприпасів або “дрібнокаліберних бомб” на великій території. Залежно від моделі, кількість суббоєприпасів може становити від декількох десятків до більш ніж 600. Касетні боєприпаси можуть скидатися з літаків або доставлятися до цілі за допомогою артилерії чи ракет.
Більшість суббоєприпасів призначені для вибуху під час удару. Переважна більшість їх є вільнопадаючими, тобто не наводяться на ціль кожен окремо.
Касетні боєприпаси були вперше застосовані під час Другої світової війни, а значна частина наявних запасів касетних боєприпасів була накопичена за часів “холодної війни”. Їхнє основне призначення – знищувати численні військові цілі, розкидані на великій території, наприклад, танкові чи піхотні з’єднання.
Читайте також: “Нептуни” влучили у крейсер “Москва”: Все про ці ПКР
Відомо, що Сполучені Штати надішлють Україні 155-міліметрові артилерійські снаряди, заряджені розривними боєприпасами, які називаються покращеними звичайними боєприпасами подвійного призначення, або DPICM. Снаряди призначені для розриву в повітрі та розкидання боєприпасів над місцевістю для атаки як на бронетехніку, так і проти піхоти.
Зазначу, що на озброєні військових США є два основних 155-міліметрових снаряди DPICM. Це касетні снаряди M483, які містять 88 гранатоподібних боєприпасів, і M864 великої дальності, які містять 72 гранатоподібні боєприпаси. Поки що невідомо, яка саме версія розглядається для поставок ЗСУ.
В обох снарядах використовуються однакові типи гранат DPICM, які інколи вибухають не відразу після приземлення через фактори навколишнього середовища, такі як рослинність або на м’який ґрунт. Гранати не мають здатності до самознищення, і часто залишаються небезпечними навіть протягом десятиліть після застосування, і здатні вибухнути, якщо з ними поводитися неправильно, оскільки запали гранат особливо чутливі.
Читайте також: Зброя української перемоги: Iris-T SLM – сучасна ППО з Німеччини
DPICM — це артилерійська або ракетна боєголовка класу “земля-земля”, яка випускає від десятків до сотень менших суббоєприпасів, в яких можуть використовуватися кумулятивні протитанкові заряди та осколкові для протипіхотної боротьби. Різновид снарядів класу “повітря-поверхня” відомий як «касетна бомба». Один боєприпас може знищити кілька цілей одночасно, що робить його більш ефективним, ніж будь-який звичайний снаряд або бомба.
DPICM — це загальна категорія, яка включає різні типи артилерійських снарядів і ракет, оснащених кількома типами суббоєприпасів, що мають приблизно однакове функціонування та призначення. Основна частина виробництва набоїв з DPICM припала на період між 1970-ми та 1990-ми роками. Це снаряди для 105-мм, 155-мм і 203-мм гаубиць, а також 227-мм артилерійські ракети, які можна запускати з реактивних систем залпового вогню М270 (РСЗВ) і М142 та високомобільних артилерійських ракетних систем (HIMARS).
DPICM розвинувся з попередньої серії касетних боєприпасів Improved Conventional Munition (ICM). “Подвійне призначення” суббоєприпасів DPICM, які армія США називає “гранатами”, полягає в тому, що вони розроблені, щоб бути ефективними і проти бронетехніки, і проти більш м’яких цілей, таких як неброньована техніка та піхотні підрозділи.
Розробка снарядів DPICM розпочалася наприкінці 1950-х роках. Перший снаряд, 105-мм M444, надійшов на озброєння армії США у 1961 році. Його суббоєприпаси являли собою прості протипіхотні гранати (ICM). Виробництво M444 закінчилося на початку 1990-х років.
Першим справжнім DPICM був 155-мм касетний боєприпас M483, виготовлений у 1970-х роках. До 1975 року використовувалася покращена версія M483A1. Снаряд ніс 88 гранатоподібних боєприпасів подвійного призначення M42/M46. Його наступник, 155-міліметровий снаряд M864, надійшов у виробництво в 1987 році і відрізнявся базовою начинкою, що збільшує дальність дії снаряда. Хоча він, як і раніше, несе ті ж гранати M42/M46. Базовий механізм продування скорочує кількість суббоєприпасів до 72. У 2003 році в бюджеті були заплановані роботи з модернізації гранат M42/M46 системою самознищення, щоб зменшити проблему з суббоєприпасами, що “не вибухнули”, які є небезпечними при розмінуванні, а також для мирного населення.
Робота над 105-мм снарядами на основі суббоєприпасів M80 розпочалася наприкінці 1990-х років Кінцевим результатом стали два снаряди: M915, призначений для використання з легкою буксованою гаубицею M119A1, і M916, розроблений для гаубиць M101 / M102.
Суббоєприпаси DPICM були розроблені з кількох причин:
Читайте також: Зброя української перемоги: ракети ATACMS для HIMARS та MLRS
Давайте більш детально розглянемо один з таких боєприпасів – 155-мм касетний снаряд М864. Це снаряд DPICM подвійного призначення, який використовує технологію базового горіння для збільшення дальності. Снаряд здатний доставляти 24 гранати М46 і 48 гранат подвійного призначення М42 на відстань до 29 кілометрів.
Це базово-катапультний снаряд, який несе 72 гранати ДП (48 гранат М42 і 24 гранати М46). Гранати забезпечують подвійну здатність снаряда. Однак третій спосіб використання може бути досягнутий шляхом заміни оригінального заряду на точковий заряд, який використовується в фугасних снарядах. Після пострілу порох запалює базовий пальник, який викидає гарячий газ і збільшує дальність польоту снаряда. У заданий час польоту гранати викидаються, і під час падіння вони підриваються в повітрі. Також вони можуть підриватись під час удару об землю
155-мм суббоєприпас M864 — це далекобійний вантажний снаряд, який здатний доставляти корисне навантаження із 72 гранат M42/46 на відстань 28,4 км і забезпечує збільшення зони охоплення на 200% в порівнянні з M483A1.
Снаряд M864 — це боєприпас з окремим заряджанням, з кованим сталевим обтічним корпусом з низьким опором зі сплаву стандарту 1340 або 4190 і сталевою заглушкою. Ковзна металева стрічка приводу оточує задню частину корпусу.
Хоча існує кілька типів суббоєприпасів DPICM, усі вони сконструйовані за однаковим принципом: кумулятивний заряд, призначений для ураження броні, оточений кожухом, спеціально сконструйованим для розлітання смертоносних осколків у всіх напрямках. Суббоєприпаси в М864, які за розміром і вагою схожі на звичайну ручну гранату, є некерованими, але кожна з них має у верхній частині шматок тканини, схожий на китицю, який стабілізує гранату під час падіння. Артилерійські снаряди та інші боєприпаси, наповнені DPICM, зазвичай викидають суббоєприпаси із задньої частини снаряда або боєголовки після того, як вони досягають заданої точки своєї траєкторії.
Читайте також: Зброя української перемоги: система ППО MIM-23 Hawk
Конвенція про касетні боєприпаси (CCM) 2008 року забороняє використання, виробництво, передачу та накопичення касетних боєприпасів і вимагає знищення запасів такої зброї, а також очищення територій, забруднених залишками та гранатами, та надання допомоги постраждалим. Водночас слід зауважити, що конвенцію про касетні боєприпаси не підписали і не ратифікували США, росія та Україна.
Зброя була заборонена з поважної причини: неточні касетні боєприпаси забруднюють великі території та створюють безпосередню загрозу для мирного населення. Так, касетні боєприпаси загрожують цивільному населенню, бо вражають широку площу, не відрізняючи військових від мирних жителів. Окрім того, не всі мініснаряди вибухають одразу під час удару: близько 2,35% суббоєприпасів можуть залишатися на землі та становити небезпеку для цивільних протягом місяців, років або навіть десятиліть після конфлікту. Деякі мініснаряди приваблюють дітей, бо мають яскравий колір чи цікаву форму. Снаряди через невеликі розміри можуть не помітити фермери, які обробляють поля.
Також цікаво: Зброя української перемоги: 155-мм керований артилерійський снаряд Vulcano
Контрнаступ України поки що йде повільно через щільну російську оборону, яка включає мінні поля та особливо широкі лінії окопів. Траншеї можуть бути дуже стійкими до непрямого вогню, такого як традиційні артилерійські снаряди з унітарними боєголовками. Вогонь прямою наводкою, наприклад, з гармат і танкових гармат, ще менш ефективний. Може знадобитися значна кількість унітарних осколково-фугасних артилерійських снарядів, щоб уразити їх зверху. Навіть тоді ефективність снарядів може бути обмежена проти укріплених позицій ворога. Касетні боєприпаси артилерійських снарядів і ракет мають здатність накривати набагато більшу площу і робити це швидше і меншою кількістю снарядів, крім того, суббоєприпаси можуть впасти прямо в траншеї, що призведе до руйнівних наслідків.
Для України касетні боєприпаси можуть вирішити дві головні проблеми. По-перше, задовольнити потреби українських військових щодо збільшення боєприпасів для артилерії та ракетних систем, наданих Заходом, а по-друге, касетні боєприпаси дозволять Україні позбутися значної переваги росії в артилерії.
Для українських Збройних сил існує низка очевидних потенційних випадків використання боєприпасів, заряджених DPICM, які можуть бути дуже корисними. Україна вже має на озброєнні M142 HIMARS (тут слід помріяти про касетні високоточні ракети M30 до HIMARS) та варіанти і похідні M270, а також 155-мм та 105-мм гаубиці стандарту НАТО, які можуть стріляти різними типами DIPCM. Також є приклади того, що виготовлені в США 203-мм осколково-фугасні артилерійські снаряди в Україні використовувалися як боєприпаси для гаубиць 2С7 “Піон” радянського виробництва.
На жаль, за кількістю артилерійських стволів перевага досі зберігається за російською армією, тому ЗСУ не має іншого виходу, окрім як брати не кількістю, а якістю. Якістю як самої артилерії, так і снарядів до неї. Адже, щоб артилерія могла виконувати свої функції якісно та безперебійно, її потрібно забезпечити якісним боєкомплектом у достатній кількості.
Ось тут на перший план і виходять американські касетні боєприпаси. Вони дозволяють точно та ефективно знищувати бронетехніку та особовий склад окупантів на великій площі. Тому ми щиро вдячні нашим західним партнерам за підтримку та поставки сучасних зразків зброї.
Ми віримо в наших захисників. Загарбникам нікуди не втекти від розплати. Смерть ворогам! Слава ЗСУ! Слава Україні!
Читайте також:
View Comments
Eh bien il était temps! Les usa et mr biden auraient dû livrer ces obus bien avant ! Vaut mieux tard que jamais mais quand même on sent que les dirigeants de l'ouest sont un peu rouillés... toujours en retard à l'allumage... dommage pour les ukrainiens. Slava Ukraini ! Et merci pour cet éclairage ! E.
Merci pour votre soutien ! Vive la France !