Знову настав цей час. Здається, нещодавно відбувся реліз чергової гри про 2D-ігри Маріо, хоча насправді дуже давно — аж у 2012 році. Що, знову стрибати? Знову платформи? Знову гриби? І так, і ні. Якимось дивом Super Mario Bros. Wonder вражає і дивує так, немов ми раніше платформера не бачили. Якимось дивом вона вона змушує тьмяніти на її тлі всіх інших представників жанру. І справді Wonder.
Давно — дуже давно — серія Super Mario виявилася розділеною на дві нерівні частини. Перша — двовимірна, а друга — тривимірна. З середини дев’яностих заведено сприймати цю франшизу, як щось одночасно дуже прогресивне та хвилююче, і як нестерпну нудьгу, що знов і знов експлуатувала одну й ту саму ідею. Поки тривимірний Маріо радував справжніми шедеврами (чого тільки варті Super Mario Odyssey і Super Mario 3D World), двовимірний… був хороший, але навряд чи претендував на нагороди. Усі ці ігри мали однаковий вигляд і мало чим дивували… поки не відбувся реліз Super Mario Bros. Wonder, яка змінила все. Якщо ви колись були фанатом “того самого” Маріо, але потім перегоріли або, не дай боже, “переросли” його, я раджу дати вусатому водопровіднику ще один шанс.
Я, звісно, дещо упереджений: я ніколи не пропускаю нових частин найлегендарнішої відеоігрової серії в історії, яка зазвичай не розчаровує. Але навіть я не чекав такого сильного редизайну та такого повернення до форми. Можна з упевненістю говорити, що таким гарним спрайтовий Маріо не був з часів Super Mario World 1990-го року. Але чим же він так здивував?
Читайте також: Огляд Pikmin 1 і 2 — Прекрасні ігри, передбачувані ремастери
На перший погляд може здатися, що все як завжди. Наш герой біжить зліва направо, стрибає платформами і наприкінці застрибує на флагшток. Формула залишається незмінною, але… все інше змінилося. По-перше, візуальний ряд абсолютно інший: тоді як персонажі та світ ті самі, їхні анімація та зовнішній вигляд нові порівняно з New Super Mario Bros. U і попередніми її частинами, включно з Mario Maker. Усі герої виразні та рухаються по-різному; у кожного є власна реакція на різні моменти ігрового процесу. Це дрібниці, які можна не помітити, але що довше граєш, то більше помічаєш ці мазки, які складаються в картину. По-іншому – яскравіше, бадьоріше – звучить музика, та й самі персонажі теж (на жаль, великий Чарльз Мартіне, з яким мені пощастило зустрітися торік, офіційно свою посаду залишив, а його місце зайняв новий актор).
З інших новинок не можна не виділити нові здібності, і особливо нового слона-Маріо, який і ворогами може жонглювати, і водою квіточки поливати. До речі, про квіточки…
Традиційно, діалоги — не та частина двомірних Маріо, про які ми говоримо. Просто тому що їх практично немає. Як і, загалом-то, сюжету. Останній тільки номінально присутній і тут (до речі, принцесу не викрали — вона тепер сама лупцює ворогів), а ось реплік — причому озвучених! — стало непристойно багато. Ні, не новий актор Маріо заговорив, а квіти, що населяють Квіткове королівство. Навіщо? Та просто так. Квіти живуть собі на кожному рівні й завжди можуть щось сказати. Часто — якусь безглузду фразу. Іноді вони підкажуть, як знайти секрет. Іноді вони тут для комедійного ефекту. Я не знаю, кому в Nintendo на думку спала ідея озвучити традиційно декоративний елемент, але я з подивом виявив, що мене балакуча флора не дратує.
Читайте також: Огляд The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — Досконалість досягнута?
Але повернемося до наших баран… слонів. Самі рівні теж поводяться не так, як раніше, завдяки диво-насінню — захованим предметам, які вмить трансформують світ у наркотичний сон. Я ніяк не очікував від Маріо ЛСД-галюцинацій (ех, і про гриби не пожартуєш — королівство не те), але я радий, що Nintendo вирішила так от ризикнути. Складно — майже неможливо — на папері розповісти, що таке трапляється з рівнями і персонажами після того, як герої приймуть підозрілу речовину, але одне точно — нудно не буде. То зміниться ракурс камери, то жанр гри, то самі персонажі раптом перетворяться на пальми або щось гірше. Непередбачуваність — те, що виділяє Super Mario Bros. Wonder на тлі всіх інших гучних релізів осені. Я сам не вірю, що найбільш начебто передбачувана і традиційна серія раптом подарувала гру, де ніколи не знаєш, що буде далі. Це — тріумф креативних умів із Nintendo, які вдихнули життя в найприїдливішу серію нашого часу.
Чи варто говорити, що управління — ідеальне? Мабуть, ні. Воно набагато менш важке, ніж у New Super Mario Bros. U, а самі герої набагато різкіші. Як і там, я раджу грати удвох, утрьох або вчотирьох, тому що ця гра по-справжньому розкривається в хорошій компанії. Робити це ви можете навіть по мережі. Тут кілька режимів: можна грати з друзями, а можна самому, але в супроводі інших гравців, чиї обриси видно завжди. У світі Маріо самотності не буває. Щоправда, це не означає, що все ідеально. Особисто я так і не зміг звикнути до нової системи динамічної зміни лідера (тобто головного гравця), через яку померлий (а також той, хто заліз нижче на флагшток) автоматично позбавляється корони. Якщо рівень складності кожен може підлаштувати під себе, вибираючи персонажа, то тут свободи немає ніякої. Я звик бути гравцем номер один, оскільки саме за мною встигала камера. Тепер же я раз у раз змушений стежити за тим, хто перехопив корону, що часто призводило до казусів. Можу тільки уявити “радість” батьків, які виявили нову систему. Цікава ідея, але я не впевнений, що дуже доречна в такій хаотичній грі.
2023 рік багатьма сприймається як останній рік Nintendo Switch. Зовсім уже не нова консоль не може позмагатися зі своїми надпотужними колегами, кажуть усі, хоча в це складно повірити з такими дивовижними релізами, як Tears of the Kingdom. Super Mario Bros. Wonder стала ще одним технологічним тріумфом: скажіть мені, що це перший ексклюзив нового “Свіча”, і я вам повірив би, так добре вона виглядає і, головне, працює. 1080p? Будь ласка. 60 fps? Теж. Це видимий нуль провисів кадрової частоти і настільки чітке зображення, наскільки здатний видавати Switch. Не вистачає тільки HDR. Усім би платформам так витончено “вмирати”.
Здається, всі наші претензії до попередньої частини були почуті. Я давав високі оцінки New Super Mario Bros. U, але навіть я маю визнати, що Super Mario Bros. Wonder — це новий стандарт. Це не просто “еталонний платформер”, як я писав у 2019 році, а черговий приклад того, як генератори ідей з Nintendo здатні нескінченно штампувати нові частини стародавніх франшиз, ніколи не стикаючись із дефіцитом ідей. Їх тут вистачить на десяток інді-платформерів. Чи є, до чого причепитися? Безумовно. Але це не скасовує того факту, що це абсолютно видатний представник жанру і просто стовідсотковий претендент на звання гри року.
Leave a Reply