Міжзоряні об’єкти на кшталт 3I ATLAS звучать як елемент космічної фантастики, але це реальність, яка періодично проходить крізь наше внутрішнє Сонячне середовище. Першим зафіксованим гостем став Оумуамуа у 2017 році, за ним у 2019 році пролетіла комета 2I Борисов, а тепер поруч із Сонцем рухається 3I ATLAS.
Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Google News онлайн або через застосунок.
За всю історію Сонячної системи таких мандрівників були, ймовірно, мільярди, і цілком можливо, що деякі з них давали поштовх давнім ударам по Землі, сліди яких ми бачимо у вигляді стародавніх кратерів, наприклад структури Вредефорт (Vredefort impact structure).
Колись Сонячна система була значно хаотичнішою, ніж зараз, наповнена зіткненнями та уламками. Зараз більшість кам’янистого матеріалу давно ввійшла до складу планет, але це не стосується міжзоряних тіл – їх кількість у просторі не зменшується і причин вважати, що їх меншає, просто немає. А це означає, що вони становлять певний ризик зіткнення із Землею.
Нове дослідження під назвою Розподіл міжзоряних об’єктів, що можуть зіткнутися із Землею (The Distribution of Earth-Impacting Interstellar Objects) намагається оцінити цей ризик. Автори, серед яких Даррил Селігман з Університету штату Мічиган, моделюють орбіти, швидкості та напрямки можливих ударних міжзоряних тіл. Їхня робота не визначає кількість таких об’єктів – просто тому, що немає жодних надійних даних про їх реальну чисельність. Дослідження показує лише те, як вони мали б розподілятися у просторі відносно Землі.
У моделі вчені припускають, що більшість таких тіл викинута з планетних систем червоних карликів типу М, адже ці зорі найчисельніші у Чумацькому Шляху. Це припущення доволі умовне, оскільки реальні кінематичні характеристики міжзоряних тіл невідомі. Далі дослідники створили синтетичну популяцію приблизно 10 млрд міжзоряних тіл і відібрали з неї 10 тисяч, які за траєкторією могли б вдарити по Землі.
Симуляції показують, що такі об’єкти частіше надходять із двох напрямків з боку сонячного апексу, тобто напряму руху Сонця в галактиці, і з площини галактики, де сконцентрована більшість зір. Ці потоки дають вищу ймовірність перетину із Землею. Однак траєкторії потенційних ударників виявились парадоксально повільнішими. Повільніші гіперболічні об’єкти легше піддаються впливу гравітації Сонця і частіше змінюють орбіту на таку, що може перетнути земну.
Пора року також має значення. Найшвидші об’єкти частіше з’являються навесні, коли Земля рухається у напрямку апекса. Взимку ж кількість потенційних ударників більша, бо тоді планета рухається у протилежний бік, назустріч більшій кількості повільних міжзоряних тіл. Щодо географії ризику, то найбільше шансів отримати удар мають низькі широти поблизу екватора, а також трохи підвищений ризик у північній півкулі, де проживає більшість людства.
Автори наголошують, що їхні висновки стосуються лише моделей, де міжзоряні об’єкти мають кінематику систем зір типу М. Інші параметри могли б змістити результат, але загальна логіка залишилась би подібною.
Робота не оцінює, як часто такі об’єкти справді повинні врізатися у Землю – це просто неможливо встановити за наявних даних. Проте їхній аналіз допоможе у майбутніх спостереженнях, які проводитиме обсерваторія Віри Рубін. Її огляд неба має шанс вперше надати великі масиви реальних даних щодо міжзоряних об’єктів і підтвердити або спростувати подібні прогнози.
Ми тільки починаємо відкривати для себе ці мандрівні уламки з інших зоряних систем. І тепер маємо хоча б уявлення, звідки очікувати їх прибуття, коли вони найймовірніше наближатимуться і які частини Землі піддаються вищому ризику.
Читайте також:
- Нові дослідження свідчать, що Тея і Земля були «космічними сусідами»
- 1 Гбіт/с: Amazon представила флагманську супутникову антену Leo Ultra