Австралійські дослідники з університету Кертіна розкрили історію зразка місячного ґрунту, який місія «Аполлон-17» доставила на Землю півстоліття тому.
Вчені з Австралії вивчили зразки ґрунту з Місяця і датували його методом уран-свинцевої геохронології. Виявилося, що зразку, який американські астронавти взяли з Моря Ясності (кратера на поверхні Місяця) ще 50 років тому, майже 4,2 млрд років. Наскільки це давно? За попередніми оцінками, речовина сформувалася приблизно через 350 млн років після народження Сонячної системи. Автори дослідження підкреслюють, що настільки древній місячний ґрунт – надзвичайно цінний зразок для дослідження молодого Місяця і еволюції планет.
У роботі взяли участь вчені з Великобританії, Канади, Швеції та Австралії. Мета дослідників – визначити вік і географічне походження зразка. Однак команда експертів домоглася набагато більшого. Результати проекту допомогли уточнити знання про процеси на атомному рівні в мінералах, які за свою історію піддалися екстремальній ударній дії. Зразки, які астронавти забрали з Місяця 50 років тому пережили по два зіткнення об поверхню під час формування кратера.
Теж цікаво:
- SpaceX доставить на Місяць модуль української компанії Firefly Aerospace
- Місії на Місяць під загрозою через сонячні бурі?
«Дослідження також дає нове уявлення про процеси атомного масштабу, які відбуваються в мінералах, які постраждали від екстремальних ударних явищ. Аналітична робота, проведена в лабораторії атомних зондів Curtin’s Geoscience Atom Probe Facility, вивчила розподіл атомів в зразку і виявила, що у нього було не одне, а два удари. При другому ударі зразок був доставлений до місця його останнього спочинку, де він був зібраний космонавтами», – кажуть дослідники. «Це також прекрасна демонстрація необхідності більшої кількості космічних місій, спрямованих на повернення зразків на Землю, з огляду на те, що наукова віддача величезна».
Дослідницьку групу очолювала доктор Ана Чернок з Відкритого університету (Велика Британія), а також брали участь Портсмутський університет (Великобританія), Королівський музей Онтаріо, Університет Торонто і Університет Шербрука (Канада), а також Шведський музей природної історії (Швеція).
Читайте також: