Вчені припускають, що вперше стали свідками поглинання планети сонцеподібною зіркою. Фактично ця подія натякає на майбутнє, яке спіткає Землю приблизно через 5 млрд років, коли вмираюче Сонце почне розбухати та поглинати планети навколо.
Аналізуючи незліченну кількість зірок на різних етапах їхньої еволюції, астрофізики виявили, що коли наше Сонце і схожі зірки наближаються до кінця свого життя, в них вичерпується основне джерело палива – водень. Це призводить до того, що ядра стискаються, а зовнішні оболонки розширюються та охолоджуються. Під час цієї фази “червоного гіганта” зірки можуть розширюватися від 100 до 1000 разів у порівнянні зі своїм початковим діаметром і як результат поглинати планети, що знаходяться поряд.
“Ми знаємо, що це має відбуватися з усіма планетами, які обертаються на відстанях, менших за відстань до Землі, але було складно надати докази цього”, – говорять вчені. Протягом десятиліть науковці виявляли докази того, що зірки поглинають планети, перед поглинанням або після нього. Проте до цього часу вони ніколи не заставали зірку безпосередньо в процесі поглинання.
“Чесно кажучи, для мене стало несподіванкою те, що ми знайшли це, – повідомив провідний автор дослідження, астрофізик Кішалай Де. – Поглинання планет було фундаментальним прогнозом у нашому розумінні зірок і планет, але їхня частота була дуже невизначеною. Тому виявлення потенційно рідкісної події вперше – це завжди захоплююче”.
У новому дослідженні вчені вивчали сплеск випромінювання під назвою ZTF SLRN-2020, який відбувся у 2020 році в диску Чумацького Шляху на відстані близько 12 тис. світлових років від нас, поблизу сузір’я Аквіла. Його зафіксувала Паломарська обсерваторія. Під час цієї події зірка протягом тижня стала яскравішою у 100 разів. Щоб дізнатися більше, науковці проаналізували спектр світла від яскравого спалаху. “Тоді я здивувався, побачивши, що на відміну від наднової, яка має навколо себе гарячий газ, це джерело було переважно оточене холодним газом”, – заявив Кішалай Де.
Холодний газ від таких спалахів часто є результатом злиття зірок, і коли вчені проаналізували дані тієї ж зірки, зібрані обсерваторією Кека на Гаваях, вони виявили молекули, які можуть існувати лише при дуже низьких температурах. Через рік команда проаналізувала дані тієї ж зірки, зібрані за допомогою інфрачервоної камери в Паломарській обсерваторії, і виявила, що короткий спалах видимого світла від зірки супроводжувався надзвичайно яскравими сигналами ближнього інфрачервоного світла, які повільно згасали протягом шести місяців.
Потім вчені вивчили дані, зібрані інфрачервоним космічним телескопом NASA NEOWISE. Згідно з ними, загальна кількість енергії, яку зірка випустила з моменту свого початкового спалаху, була напрочуд малою – приблизно в тисячну частку від величини будь-якого злиття зірок, що спостерігалося раніше. “Це означає, що те, що об’єдналося із зіркою, має бути в 1000 разів меншим за будь-яку іншу зірку, яку ми бачили, – заявив астрофізик. – І це щасливий збіг, що маса Юпітера становить приблизно одну тисячну маси Сонця. Саме тоді ми зрозуміли – це була планета, яка врізалася у свою зірку”.
Астрономи підрахували, що в результаті події було викинуто водню, який приблизно в 33 рази перевищує масу Землі, а також близько 0,33 земних мас пилу. З цього вони припускають, що зірка була приблизно в 0,8-1,5 раза масивніша за наше Сонце, а поглинута планета була приблизно в 1-10 разів масивніша за Юпітер.
Тепер, коли вчені знають, як виглядає поглинання планети, “ми можемо шукати подібні події в майбутньому, тим більше, що інфрачервоні дослідження стануть поширенішими в наступному десятилітті”. Тим паче що з цією подією у науковців виник цілий ряд нових запитань.
Читайте також:
- Швидкі радіосплески далеких зірок отримали нове пояснення
- Чорні діри можуть поглинати невидиму матерію, яка уповільнює рух зірок