Вчені дослідили потужний сонячний спалах, який зачепив Землю, Місяць і Марс

Вчені провели дослідження надпотужного сонячного спалаху, який одночасно відчули кілька тіл Сонячної системи – тоді інструменти на Землі, Місяці та Марсі зафіксували сильну сонячну активність, хоча планети перебували на протилежних сторонах Сонця в той час. Спалах стався 2021 року, і його вивчення може допомогти нам краще зрозуміти сонячну активність і оцінити її потенційний вплив на космічні дослідження.

Те, що Сонце викидає в космос радіацію і частинки, не є новиною, та й корональні викиди маси (CME) не є рідкісними чи особливо тривожними. На Землі атмосфера захищає нас від небезпечного випромінювання Сонця. А от поза атмосферою – інша справа. Космос вважається небезпечним радіаційним середовищем, і астронавти, які проводять у ньому час, можуть мати підвищений ризик захворювань, спричинених радіацією.

Доза радіації від особливо потужного коронального викиду маси може призвести до серйозних наслідків – це десь від 700 мілігрей. Тож космічні агентства, які наразі планують пілотовані місії на Місяць і Марс, де немає атмосфери, достатньої для захисту від сонячної радіації, мають це враховувати. Саме тому розуміння того, наскільки потужним може бути CME і як далеко він може досягти, є важливою інформацією.

28 жовтня 2021 року вчені отримали шалену кількість даних щодо цього – на Сонці стався настільки потужний викид, що його було виявлено навіть на поверхні Землі. Це надзвичайно рідкісне явище, як і можливість його виміряти. Орбітальний зонд ESA ExoMars Trace Gas Orbiter, марсохід NASA Curiosity, місячний апарат Китайського національного космічного управління Chang’e-4, орбітальний розвідувальний апарат NASA Lunar Reconnaissance Orbiter, орбітальний супутник Eu:CROPIS Німецького аерокосмічного центру, а також наземні нейтронні монітори на Землі – всі ці прилади зафіксували випромінювання радіації.

Земля і Марс у той час перебували по різні боки Сонця, розділені відстанню близько 250 млн км, а Марс, звісно, знаходиться далі від Сонця, ніж Земля. Таким чином, виявлення цієї події дозволило вченим вивчити, як поширюється матеріал від CME і які наслідки він має в різних точках внутрішньої Сонячної системи.

На Землі орбітальна доза радіації становила б близько 10 мілігрей, але на поверхні вона була б незначною. На Місяці було зареєстровано орбітальне вимірювання в 31 мілігрей, а поверхневе – в 17 мілігрей. Тим часом на Марсі орбітальне вимірювання становило 9 мілігрей, а на поверхні – 0,3 мілігрей.

“Наші розрахунки минулих подій підвищення рівня радіації на поверхні показують, що в середньому одна подія кожні 5,5 років могла перевищити безпечний рівень дози на Місяці, якби не було забезпечено радіаційного захисту, – каже астроном Цзіннань Го з Китайського університету науки і технологій. – Розуміння цих подій має вирішальне значення для майбутніх пілотованих місій на поверхню Місяця”.

Хороша новина полягає в тому, що коли відбувається викид, ми, як правило, маємо невелике завчасне попередження. Після нього частинкам потрібен певний час, щоб дістатися Землі та полетіти далі. Це триває приблизно від 15-18 годин до кількох днів. Знання того, як поширюються викиди та наскільки потужно, допоможе дослідникам космосу краще підготуватися до того, щоб, так би мовити, задраїти люки максимально щільно, коли наближається сонячна буря.

Читайте також:

• Вчені вперше побачили блакитне сяйво під час керованого термоядерного синтезу
• Вчені отримали перші тестові знімки з космічного телескопа Euclid