Ти живеш в улюбленій країні, в улюбленому місті, займаєшся улюбленою справою. І тут у сусідньому рейху з бункера вилазить на світ верховне хуйло і заявляє, що тебе треба негайно денацифікувати. Кремлівський карлик наказує – і на твою країну обрушуються масовані ракетні удари, а кордони перетинають сили вторгнення – колони орків на танках і всілякій бойовій техніці. Вороги розраховують захопити Україну в найкоротший термін. І, власне, ніхто з авторитетних військових експертів не вірить, що твоя країна протримається під тиском “другої армії світу” довше 96 годин.
Вся країна миттєво згуртувалася для відсічі агресії. Наразі минуло вже більше місяця з початку війни. Україна дивує та надихає своєю героїчною боротьбою все прогресивне людство. Україна не здається, плани окупантів на бліцкриг остаточно провалені, це вже зрозуміло навіть ворогам. Причини ми зараз не обговорюватимемо, але я збираюся найближчим часом написати статтю про те, як увесь світ недооцінив Україну і переоцінив сили Росії. Якщо коротко, вся справа в Українському Народові. І, звичайно, у найкращій частині цього народу – Збройних Силах України, за підтримки сил Територіальної Оборони, СБУ, МВС та Національної Гвардії. Наші військові та силовики продовжують демонструвати дива сучасного бойового мистецтва, через що масований наступ ворога захлинувся, а наші захисники починають контратакувати і навіть подекуди звільняють раніше захоплені населені пункти.
За цей місяць життя мільйонів українців перевернулося з ніг на голову, причому кілька разів. Частково чи повністю стерті з лиця землі цілі міста та села, значно зруйнована інфраструктура, заморожені успішні бізнеси, мільйони біженців переміщені всередині країни чи виїхали за її межі. І найстрашніше та непоправне – тисячі загиблих громадян. Росія проводить політику геноциду щодо громадян України. Звичайно, війна так чи інакше торкнулася всіх, і наш сайт не є винятком.
Сьогодні я розповім, як ми справляємося з нелегкою ситуацією, як перебудувалися для роботи в режимі воєнного часу, що відбувається з колективом сайту, як ми долаємо організаційні та фінансові труднощі, як у міру своїх сил беремо участь в інформаційному та реальному опорі і, звичайно, підтримуємо економіку та допомагаємо Збройним Силам України.
Насамперед, для розуміння наступних розділів, я опишу головну особливість сайту – останні кілька років ми ведемо свою діяльність як міжнародний багатомовний блог (або портал, як завгодно, я не дуже сильний у подібних класифікаціях). Взагалі, структурно у нас не один сайт, а цілих чотири – український, англійський, польський і російський. Я розташував ці мови в порядку зменшення пріоритету активності роботи редакції на даний час.
Але так було не завжди. У 2012 році на старті у нас була лише російська мова, ми позиціонувалися як нішевий колективний блог для IT-гіків та ентузіастів мобільних технологій, де засновники з України, Росії та Канади публікували свій унікальний авторський контент. Крім того, ми пропонували будь-якому нашому читачеві з тодішньої СНД стати автором – через інструмент публікації гостьових постів “Пісочниця“. За кілька років ми стали “широко відомим у вузьких колах” технологічним сайтом, поступово нарощували аудиторію, і до 2014 року проект остаточно сформувався з точки зору тематики та розділів як спеціалізований сайт з оглядами гаджетів, аудіопристроїв, ПК та комплектуючих, відеоігор, софту.
У 2015 році ми запустили українську версію, до речі – одними з перших серед сайтів з технічними оглядами. Восени 2016 року стартувала англійська версія Root Nation. І нарешті, на початку 2021 року – польська. У період 2014-2022 років наша тематика безперервно розширювалася, ми стали писати про фільми та серіали, “розумний” дім, Інтернет Речей, “розумну” побутову техніку, дрони, електротранспорт та інші прояви високих технологій у житті сучасної людини. Протягом останнього календарного року ми почали активно висвітлювати космічну тематику.
Найчастіше контент, який публікується на сайті, перетинається – синхронно локалізується кількома мовами, але подекуди він є унікальним для кожної мовної версії. Наприклад, регіональні українські чи польські новини немає сенсу робити російською чи англійською. А ось огляди та найкращі статті найчастіше виходять усіма чотирма мовами.
До речі, звичайним відвідувачам Root Nation сам факт багатомовності може видатися не таким очевидним. Тому що все залежить від мови браузера. Якщо він збігається з однією з мов сайту, то при переході на https://root-nation.com/ вас автоматично перенаправить на домашню сторінку відповідної мовної версії сайту. А якщо такої не існує – ви потрапите на головну за умовчанням – зараз це англійський сайт. Ну а далі – ви, звичайно, можете перемикати мови з основного меню.
Найголовніше, що сталося з сайтом після початку війни – різка зміна тематики з технічно-розважальної на військово-економічну і навіть політичну. Це, здебільшого, усвідомлені зміни, хоча до такого перепрофілювання ми ніколи не прагнули. Але умови, що змінилися, диктують свої правила. Зрозуміло, що гаджети та нові технології зараз мало кому цікаві, якщо вони не допомагають країні, яка воює, виживати і перемагати ворогів. Ми просто не могли залишатися за бортом поточних трендів. Тож почали писати про те, що реально хвилює нас, як громадян України, та цікавить усіх наших читачів.
Наш основний розділ зараз і наша головна робота – пости, пов’язані з Україною, реаліями війни, боротьбою українців з фашистським російським рейхом на всіх фронтах, будь-якими аспектами гуманітарної допомоги, взаємодопомоги та волонтерства, інформування про нові державні послуги та сервіси, які буквально щодня з’являються у воюючій країні, що стрімко змінюється. Звичайно, насамперед, ми створюємо контент для громадян України українською мовою.
Також ми висвітлюємо відеомарафон “Техноблогери на підтримку України”, в якому найпопулярніші українські технологічні YouTube-блогери висловлюють своє ставлення до поточної політичної ситуації у зв’язку зі вторгненням росії в Україну. Ви можете переглянути ці відео ТУТ.
Раптом ми відкрили для себе зовсім нову нішу – імпровізовані аналітичні огляди високотехнологічної зброї, яка використовується зараз Збройними Силами України для захисту незалежності та територіальної цілісності нашої країни. Звичайно, наш автор Юрій Світлик використовує лише дані з відкритих джерел, доповнюючи їх численними фото та відео практичного застосування цих типів озброєння в Україні. Жодної секретної інформації в статтях немає, але докладно ознайомитися з темою на одній сторінці ці пости дозволяють. З останніх оглядів, наприклад, легендарний безпілотник Bayraktar, загадковий дрон Switchblabe, переносні протитанкові ракетні комплекси Javelin, Стугна, зенітно-ракетні – Stinger, Starstreak, Piorun. Ми спробували, і виявилося, що ця тема також цікава широкому колу наших читачів з усього світу. Тому ці статті ми публікуємо всіма мовами.
Але, в той же час, новини та статті, пов’язані з Україною, цікавлять зараз людей в усьому світі, без перебільшення, тому ми дублюємо найголовніші пости польською і російською мовами. Крім того, створюємо багато унікального контенту англійською, щоб показати реалії української війни широкій міжнародній аудиторії.
Читайте також: Добрий вечір, ми з України: найкращі вітчизняні ігри
Ми завжди працювали без офісу, використовуючи всі переваги віддаленої роботи задовго до ковіда. Восени 2014 року ми намагалися знімати офіс у Києві, але тривало це недовго – буквально 3-4 місяці. Я остаточно переконався, що якщо у людини є мотивація брати участь у проекті – вона робитиме це з будь-якого місця. А якщо бажання працювати немає – жодний офіс не допоможе. Загалом, оренда офісу – просто зайва стаття бюджету та краще пустити ці кошти на винагороду авторам. Не скажу, що це твердження справедливе для будь-якого бізнесу, навпаки – є багато сегментів, де без фізичного місця роботи не обійтися, особливо якщо співробітники працюють за фіксовану зарплату. Але саме для нашого сайту офіс виявився непотрібним бізнес-атрибутом, тому після однієї невдалої спроби ми вирішили остаточно відмовитися від цієї ідеї.
Крім того, наша команда завжди мала широку географію. Спочатку, коли ми наголошували на користувацькому контенті, для нас писали автори, буквально, з усього світу. Згодом у нас сформувалася команда здебільшого з України, але все одно, вона об’єднувала мешканців різних регіонів – Київ, Дніпро, Харків, Маріуполь, Кривий Ріг, Одеса, Львів. А віднедавна – ще й польський Люблін.
Відповідно, офіс у нас віртуальний – кілька чатів, хмарні файли та папки, адмінка сайту. Час від часу до війни ми зустрічалися частиною команди в реальному житті – на презентаціях, виставках та інших профільних заходах, але не всі, деяких членів нашої команди я взагалі не бачив наживо жодного разу в житті, проте я відчуваю, що це цілком близькі мені люди, колеги. Ми стежимо один за одним і в особистому житті – через соцмережі, спілкуємося в чатах на різні теми, ділимося думками і враженнями про будь-які події. Дійсно, сучасні технології зближують. Я можу точно сказати, що зараз в нашій команді немає випадкових людей, всі знаходяться на своєму місці, виконуючи свою частину спільного завдання.
Загалом, виявилося, що ми вже були готові до роботи з будь-якого місця в будь-який час. Головне – наявність ноутбука або ПК та інтернет-підключення. І за умов воєнного часу ця модель спільної роботи показала себе з найкращого боку.
Звичайно, війна вплинула на наше життя. Здебільшого, ми всі залишилися у своїх містах. У перші дні бігали в укриття, пізніше переважно звикли до повітряних тривог і дисципліна в цьому плані злегка впала. Але не завжди і не скрізь, наприклад, наш головний редактор Євген з дружиною Іриною (яка теж працює редактором на нашому сайті) і донькою живе в Дніпрі у відносній близькості до об’єктів військової та цивільної інфраструктури, які можуть зазнати ракетних обстрілів. Тому нехтувати повітряними тривогами вони не можуть і постійно ховаються у підвалі при оголошенні небезпеки обстрілу.
Залишитися вдома вдалося не всім. Декілька авторів та редакторів переїхали на західну Україну. Закордон не поїхав ніхто. Розповім про кілька типових випадків.
Війна вигнала нашого Юрія Юрійовича з улюбленого Харкова. В армію його не взяли, як і до ТерОборони. Сім’ю він відправив на захід у перші дні війни, а сам залишився вдома, незважаючи на обстріли. Але за тиждень стало зрозуміло, що облога Харкова затягується, а сидіти у квартирі, коли над твоїм будинком пролітають снаряди та ракети, а гради падають у сусідніх дворах, немає сенсу. Тому врешті-решт він поїхав на Закарпаття, звідки сам родом. І пише звідти круті аналітичні та оглядові статті на військово-політичну тематику.
Наш редактор новин Юлія сиділа в Маріуполі до останнього, не виїжджала, хоча така нагода була протягом деякого часу від початку вторгнення. Говорила: “Та ми вже звикли до обстрілів, коли починає гупати, просто виходимо у коридор і продовжуємо працювати”. Пізніше я дуже пошкодував, що не вмовив її виїхати з міста, доки була можливість. Зв’язок із Юлею зник 2 березня. Протягом трьох тижнів ми нічого не знали про її долю. Дуже страшно. Потім вона вийшла на зв’язок з Маріуполя, буквально на хвилину, і це стало великим полегшенням. Ми відчули неабияку радість, коли після кількох тижнів дізналися, що людина жива. Але після цього зв’язок зник ще на тиждень. На щастя, кілька днів тому Юля зателефонувала вже не з зони бойових дій. Як вони з чоловіком вибралися з пекла, яке влаштували орки у Маріуполі – окрема історія, яку вона, можливо, сама розповість коли-небудь.
Зараз Юля знаходиться у Кривому Розі і навіть приступила до роботи – буквально за кілька днів. Воістину, ми всі захоплюємося витримкою і силою волі цієї тендітної на вигляд дівчини. Я її питав, чи вона готова до роботи, може краще трохи відпочити. Вона відповіла, що для неї буде краще чимось займатися. Адже якщо не відволікатись на роботу, то подумки починаєш повертатися в усе це жахіття.
Дещо докладніше я можу розповісти про свій особистий досвід, ну просто тому, що писати про інших я можу тільки те, про що вони розповідають, а про себе я знаю абсолютно все.
Я вирішив залишитися у Києві. Хоча майже щоранку протягом кількох тижнів дружина намагалася мене схилити до того, що настав час евакуюватися. Машина з повним баком бензину так і стоїть у гаражі й досі. Безпосередньо після нападу ми всі були дещо шоковані та намагалися зрозуміти, що відбувається. Не те щоб війна почалася несподівано особисто для мене. Навпаки, події останніх кількох місяців (скупчення армії РФ біля кордонів і шантаж Європи, НАТО і України, який не досяг цілі) схиляли мене до того, що вторгнення відбудеться обов’язково. Путін не міг піти просто так. Але в перший день ми ще намагалися оцінити загальне становище та рівень небезпеки перебування у Києві.
Опишу хронологію подій. 24 лютого я чомусь прокинувся о 4-й ранку, наче відчув, що станеться щось страшне. Поліз у твіттер і побачив повідомлення, що “хуйло просто зараз оголошує Україні війну”. Відкрив ютуб, знайшов пряму трансляцію Росія 24 і прослухав весь цей потік шизофренічного марення у прямому ефірі. Відразу після його завершення за вікном стала чутно канонаду. Я розбудив сина та дружину, повідомив, що почалася війна. Вони почали швидко одягатися і збирати найнеобхідніше в рюкзаки, щоб у разі чого бути готовими швидко залишити квартиру.
Після цього ми зустрілися з іншими родичами і вирушили до найближчого укриття, де, в основному, займалися тим, що стежили за розвитком подій за допомогою смартфонів. Іноді після відбою тривоги ми виходили з укриття і йшли додому, а потім знову поверталися до бомбосховища.
Звичайно, з першого дня вторгнення я був впевненим у перемозі України. Ось мій пост у Facebook, написаний за 5 годин після початку війни.
На другий день я вже не міг тупо витріщатися на екран смартфона. То був ранок, коли на Оболонь почали прориватися ворожі ДРГ. Я вирішив, що треба терміново йти у військкомат. Ми в цей час були в укритті. Гупало знатно. Я вийшов надвір, щоб розвідати обстановку і зустрів там сусіда та його знайомого, який мені розповів, що нашого районного військкомату вже немає, нібито він бачив, як приїхав російський танк та розстріляв будівлю. Потім підійшла якась жіночка і розповіла, що наш найближчий ТРЦ над станцією метро рознесли вщент.
Пізніше виявилось, що це все неправда. У страха очі великі. Саме на таку паніку розраховували російські окупанти. Але за кілька годин всі ДРГ, які намагалися прорватися в центр, були вже знищені. Техніка окупантів була захоплена територіальною обороною за допомогою бабусь, пацанчиків з району та кількох шматків асфальту (це не жарт), а пізніше передана ЗСУ.
Але на той момент я ще не знав усіх подробиць. Знайшов в інтернеті телефон військкомату та зателефонував. Пояснив, що я у третій хвилі мобілізації, але хочу добровільно записатися до ЗСУ прямо зараз. Мені відповіли, що у цьому немає потреби, мене викличуть, коли знадобиться, і порадили звернутися до опорного пункту Територіальної Оборони нашого району. Я побіг додому, швидко зібрав у рюкзак все, що мені здавалося необхідним у цій ситуації, і попрямував пішки до вказаної точки (3,5 км). А коли прийшов на місце, то трохи ошелешив від півкілометрової черги охочих вступити у тероборону.
Виявляється, я прибув запізно. Багато хто тут з самого ранку і тим, хто прийшов раніше, вже роздали зброю, сформували з них підрозділи і відправили на точки. Ось що відбувалося у черзі кількома годинами раніше:
Якщо що, фразі “без документів” з цього відео – краще не вірте, це вже якесь бравурне перебільшення. Паспорт та військовий квиток перевіряли та записували всі дані до бази. Хоча, можливо, з ранку, коли була критична небезпека прориву ДРГ на вулицях Оболоні, спрощена процедура отримання зброї була ще більше спрощеною, точно не можу сказати.
До речі, подібна картина спостерігалася у перші дні по всій Україні. Просто величезна кількість бажаючих захищати свою країну, не чекаючи мобілізації. Наприклад, ось відео із Запоріжжя:
Загалом, простояв я в черзі десь близько 4 годин, познайомився з людьми різного віку та національностей (реально, там навіть китаєць місцевий був), люди говорили українською і багато хто російською (російськомовність анітрохи не заважає бажанню вбивати окупантів). Скажу так, це спілкування стало для мене реальною антистресовою терапією, за півтора дня тривожної невизначеності я остаточно заспокоївся і надихнувся. Стало зрозуміло, що з такими мужиками країна надійно захищена, і ми нікому не дозволимо безкарно зазіхати на нашу Неньку Україну.
Вже вечоріло, ми просунулися до мети на кілька сотень метрів, хоча хвіст за нами наростав ще швидше, і загалом це була вже майже кілометрова черга. Ми всі вже встигли побрататися з сусідами, бо припускали, що потрапимо до одного підрозділу, а отже, треба встигнути узнати одне одного краще. Але тут з будівлі приймального пункту вийшов полковник і почав кричати, щоб ми розходилися, бо автомати скінчилися, а коли привезуть нові – невідомо. І взагалі, у місцевій ТрО вже й так перебір особового складу, тому прийнято рішення брати людей лише з бойовим досвідом та тих, хто хоче підписати контракт на 3 роки. Після цього ми, трохи розчаровані, але натхненні, почали розходитися по домівках.
Більше вступити в ТрО я не намагався, тому що зрозумів, що бажаючих просто занадто багато і серед них є більш підготовлені до бойових дій люди, тому я вирішив, що займуся тим, що в мене виходить найкраще – боротьбою на інформаційному полі та зароблянням грошей, які так потрібні сім’ї, колективу та економіці України. Тим більше, що протягом всіх цих днів, незважаючи на війну, на пошту продовжували надходити комерційні запити. Адже, світ навколо продовжував жити колишнім життям і, напевно, багато клієнтів навіть і не підозрювали нічого про нашу війну в той момент. Власне, в результаті ми перебудували життєдіяльність сайту відповідно до нових умов і продовжили роботу редакції. Звичайно, бізнес-складова також зазнала серйозних змін. Саме про це я й розповім далі.
Читайте також: Чи використовує російська розвідка соцмережі, щоб дізнатися про розташування ЗСУ?
Я думаю, не варто пояснювати вам те, що доходи контентних проектів, подібних до нашого, у воєнний час наближаються до нуля, а з урахуванням хоч і невеликих, але все ж таки наявних витрат на підтримання працездатності сайтів, вони стають збитковими. Це не дивно – трафік падає, ринок гаджетів, який нас годує – скорочується, рекламодавці масово йдуть з нього. А на забезпеченні редакційних бюджетів можна взагалі поставити хрест під час війни. Крім того, багато чоловіків і жінок просто йдуть до лав ЗСУ або Територіальної Оборони, волонтерів, і їм уже не до створення контенту. Я знаю, що багато проектів заморожують свою роботу або навіть закриваються. Напевно, єдина стаття доходу, яка може хоч якось забезпечуватись у воєнний час – це підписки та донати. Але у зв’язку із загальним падінням доходів і тим, що українці зараз вважають за краще більше донатити армії, ніж контентним проектам, ці джерела також значно скорочуються.
Все що я описав вище – стосується типових проблем українських сайтів, які орієнтовані лише на українську аудиторію (частково на Росію та країни колишнього СНД) та публікують контент українською та російською мовами. Але у випадку нашого сайту я навіть відчуваю певну гордість за те, що нам вдалося створити економічну модель, яка залежить від ситуації всередині країни лише частково, і в цілому має підвищений запас міцності за рахунок диверсифікації трафіку.
Так, наші доходи також впали, до того ж, дуже значно. Більш ніж на 50% за приблизними підрахунками – нічого дивного. Але за рахунок англійського та частково польського розділів нам поки що вдається цілком впевнено триматися на плаву, ні в кого не просити допомоги і навіть допомагати іншим. Крім того, варто розуміти, що воєнний стан скоротив не лише доходи, а й витрати. Адже, ну що потрібно людині під час війни? Запити стали набагато скромнішими порівняно з мирним часом – це продукти першої необхідності, житло, тепло, мінімальний одяг, зв’язок. Ніяких серйозних покупок здійснювати не хочеться, навіть якби були можливості, люди намагаються витрачати по мінімуму, тому що незрозуміло, коли це все скінчиться.
Тому сайт продовжує працювати і заробляти. Доходів вистачає на те, щоб забезпечувати основні бізнес-витрати, мінімально підтримувати колектив і, звичайно, регулярно донатити армії та займатися волонтерством та благодійністю. Небагато, але ми хоча б не перебуваємо на утриманні у держави, і навіть навпаки – у поточній ситуації ми маємо можливість заробляти тверду валюту, заводити її в країну, платити податки та вливати кошти в загальну економіку України. Так, обороти скромні, але якщо кожна структура, яка може продовжувати роботу під час війни, діятиме подібним чином, то економіка вистоїть. Загалом – ми свій посильний внесок вносимо, я вважаю.
Пам’ятаєте, я описував мовні розділи сайту в порядку зменшення пріоритетності. З точки зору зменшення прибутковості зараз ситуація дещо відрізняється: англійський, польський, український і російський. Причому, якщо у разі українського сегмента прибутковість впала значно, зі зрозумілих причин, але все ще тримається на якомусь мінімальному рівні “біля дна”, то у випадку з російським трафіком, незважаючи на його наявність – там абсолютний нуль за банерною рекламою, а прямі замовлення з РФ ми не приймаємо зі зрозумілих причин. Хоча вони час від часу надходять, але ми відправляємо “колег” у напрямку за російським військовим кораблем.
Наочний приклад – графіки прибутковості банерної реклами в мережі Google Adsense – ТОП-5 по країнах. Для порівняння – умовно мирний лютий та воєнний березень 2022 року. Як бачите, частка Росії просто випарувалася.
Звичайно, до війни російський трафік приносив деякі доходи. Але ця частка була незначною у загальному обороті. Головним чином, це були пасивні доходи від банерних мереж. А в іншому з політичних причин, ми планомірно з 2014 року намагалися знизити свою залежність від російських грошей. В основному з цією метою свого часу був запущений англійський розділ, а згодом і польський. І ось зараз цей підхід себе виправдовує. Головний дохід ми зараз отримуємо з трафіку, який не пов’язаний з РФ та Україною. І звичайно – виконуємо прямі замовлення для клієнтів з усього світу. Здебільшого – це публікації англійською мовою.
Ще один важливий аспект поточної комерційної діяльності. До війни ми активно працювали з китайськими магазинами та виробниками, які надсилали нам різні пристрої на тестування. Як ви розумієте, китайці були зацікавлені у оглядах російською та українською мовами. Ми із задоволенням тестували ці гаджети (потім залишали їх собі або продавали чи робили розіграші у соцмережах), а у оглядах та відео додавали посилання, щоб читачі та глядачі могли перейти прямо в магазин для покупки пристрою, відповідно – заробляли невелику комісію з операції. З початком війни цей тип співпраці повністю загнувся. Доставка покупок з Китаю в Україну в принципі неможлива зі зрозумілих причин. Що стосується РФ – там начебто є місцеві склади, наприклад, AliExpress, але не для всіх товарів. Взагалі, я зовсім не в курсі, як зараз справи в російському рейху з покупкою китайських товарів, та й знати не хочу. Факт у тому, що співпраці з китайцями більше немає. Навіть запити перестали надходити, хоч до війни від них відбою не було.
Скажу коротко. Вважаю, що ми тримаємось цілком гідно. Цілодобово боремося на інформаційному фронті, наполегливо працюємо, ні в кого нічого не просимо, не сидимо на шиї у держави. Навіть навпаки, умудряємося заробляти в неймовірно складних умовах і сплачуємо податки, а отже – підтримуємо економіку країни. Майже щодня я намагаюся виділяти з бюджету щонайменше 300-500, а найчастіше 1000-1500 грн на допомогу українській армії. Періодично жертвуємо кошти волонтерам та на різні соціальні проекти. Отже, все робимо правильно, наскільки це можливо у поточній ситуації. Вижили, колектив зберегли (я усіма вами безмірно пишаюся і люблю вас) і збираємось перемогти разом з нашою улюбленою Україною. Іншого варіанта ми не маємо. Віримо ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!
Якщо ви хочете допомогти Україні боротися з російськими окупантами, найкращий спосіб зробити це – пожертвувати кошти Збройним Силам України через Savelife або через офіційну сторінку НБУ.
Leave a Reply