Huawei MatePad 11
СтаттіТехнологіїКитай теж рветься освоювати космос. То як в них справи?

Китай теж рветься освоювати космос. То як в них справи?

-

Космос та його простори ваблять всіх науковців та дослідників нашої планети. Сьогодні вирішив розказати вам про досягнення Китаю в області освоєння космосу.

Напевно, сьогодні вже ніхто не сумнівається, що Китай є світовою державою, економічно набагато потужнішою, ніж такі значні гравці ринку, як Німеччина, Франція і, навіть, зарозуміла Росія. І хоча Сполучені Штати все ще мають більший ресурсний та економічний потенціал у своєму розпорядженні, на думку багатьох економістів та експертів, якщо сучасні тенденції збережуться, то це лише питання часу, коли вони будуть перевершені. Тому й не дивно, що така наддержава як Китай багато уваги приділяє не лише економіці, але й спрямовує величезні зусилля на освоєння космосу. До речі, Китай все сміливіше і сміливіше проявляє себе в цій галузі і заслуговує на окрему статтю про його космічні досягнення на даний момент.

З чого все починалось?

На світовій карті космічної галузі Китай з’явився доволі пізно, але вже має певні досягнення. Вони стали першою країною в історії, яка висадилася на зворотній бік Місяця, і це лише початок їх космічної експансії. За межами Землі капіталістичний комунізм починає перемагати ліберальну демократію, і досить успішно.

Освоєння космосу Китаєм

Розвиток космічної техніки в Китаї розпочався, як і раніше в СРСР та США, зі створення балістичних ракет та ядерного арсеналу. Перша випробувальна база ракет у Китаї, яку просто назвали “Base 20”, була заснована 20 жовтня 1958 року. Це трохи більше року після того, як Радянський Союз запустив “Супутник 1” – перший штучний супутник Землі. Якщо пам’ятаєте, це відбулось 4 жовтня 1957 року. Однак, перш за все Китай зосередився на розробці власного арсеналу зброї масового знищення, хоча запуск “Супутник 1” СРСР також позначився на китайських планах. Китайський лідер Мао Цзедун був дуже амбіційним і прагнув не тільки влади, але й залишити свій слід в історії людства. Саме тому вже в 1958 році Комуністична партія Китаю вирішила запустити проект побудови та запуску першого китайського супутника в космос.

Освоєння космосу Китаєм

Тоді навряд чи хтось, окрім вузького кола вищої китайської влади, знав про це. Весь світ був захоплений іншим протистоянням. Основна пропагандистська боротьба за завоювання космічного простору велася між США та Радянським Союзом. Тут варто зазначити, що перші китайські розробки були не самостійними, а результатом тісної співпраці з СРСР. Незважаючи на великі амбіції та успішний запуск першої китайської балістичної ракети Т-7, 5 листопада 1960 року плани запуску супутника довелося відкласти.

Освоєння космосу Китаєм

Ракета Т-7 була просто інженерною копією радянської балістичної ракети короткого радіусу дії Р-2, яка сама по собі мала за основу німецьку розробку ракети V-2 (Фау-2), яка була побудована ще під час Другої світової війни. Напруженість між Китаєм та СРСР заважала китайським планам запустити перший супутник. Зміни, викликані приходом М. С. Хрущова до влади в СРСР, сприймалися як контрреволюція. Нові політичні реалії призвели до того, що допомога СРСР закінчилася, а китайці залишили самі. Це було справжнім ударом по амбіціям КНР і її космічним розробкам.

Але керівники Китаю не хотіли здаватись. Завдяки наполегливості та працелюбності китайських вчених розробки не були остаточно закриті, а мали своє продовження.

Спочатку американці на Місяці, а потім китайський супутник

Як ми добре знаємо, саме 20 липня 1969 року вперше людина ступила на поверхню Місяця. Це був американський астронавт Ніл Армстронг разом з Майклом Коллінзом та Едвіном Олдріном у складі пілотованого екіпажу Аполлон-11. На той час Китай ще, звичайно, нічого не досяг у галузі освоєння космосу, але, коли йдеться про озброєння, китайці вже мали багато успішних випробувань балістичних ракет, включаючи найпотужніші – міжконтинентальні. Китайці також уважно стежили за космічною гонитвою між СРСР і США. Вже в 1967 році була запущена китайська космічна програма Shuguang-1 (Шугуан-1), а через рік розпочався відбір майбутніх китайських тайконавтів. Саме так в Китаї називають космонавтів-астронавтів. Перш ніж почати будь-яку пілотовану місію, потрібно було зробити перший крок – успішно ввести космічний апарат на орбіту Землі. Це нарешті вдалося з другої спроби.

Освоєння космосу Китаєм

Перший китайський супутник важив 173 кг, а його назва Dong Fang Hong I (Дунфан Хун-1) просто означає “Червоніє Схід”, саме так називався за часів культурної революції фактичний гімн КНР. Нічого дивного, адже Китай і тоді, і зараз – це комуністична держава. Тому й не стали нічого нового придумувати, у СРСР у такий спосіб теж давали подібні назви різним об’єктам.

Освоєння космосу Китаєм

Цікавий факт, Дунфан Хун I був найважчим “першим супутником” серед усіх раніше запущених у космічний простір. Більше того, він був важчим за всі чотири попередніх “перших” супутника разом узятих! Згадаймо, що до Китаю на навколоземну орбіту були виведені чотири літальні апарати: СРСР (Супутник 1 – 4 жовтня 1957р.), США (Explorer 1 – 1 лютого 1958 р.), Франції (Astérix – 26 листопада 1965 р.) та Японії (Ōsumi – 11 лютого 1970 р.).

Проект 714 – перші спроби пілотованої місії

Здавалося, ніщо вже не заважає Китаю відправити пілотовану місію на орбіту Землі. До того ж підготовка вже йшла повним ходом, ще у першій половині 1970-х. Надсекретна програма “проект 714” була започаткована ще в 1967 році. Саме до складу цієї програми проходив вищезгаданий набір екіпажів майбутніх тайконавтів. Проект 714 мав на меті відправити у космос двох китайських тайконавтів. Так, у березні 1971 року для здійснення своїх намірів, після суворого відбору була створена група з дев’ятнадцяти пілотів ВПС Китаю. Почався процес підготовки тайконавтів. Спочатку планувалося здійснити пілотовану місію до 1973 року.

Освоєння космосу Китаєм

Для досягення своїх амбіційних планів був побудований космічний корабель Shuguang-1 (Шугуан-1), про який я вже згадував, і який повинна була вивести на орбіту ракета-носій CZ-2A. Корабель був пристосований для двомісного екіпажу. За дивних обставин нічого не сталося. Програма була скасована в травні 1972 року, офіційно з економічних причин. Але подейкують, що це відбулось тому, що в Китаї відбувались численні політичні сум’яття у зв’язку з так званою культурною революцією. За деякий час, а саме в 1978 році, проект знову спробували перезапустити. Було проведено декілька запусків та тренувань майбутнього екіпажу. Цікаво, що саме тоді Китай успішно освоїв технологію посадки своїх космічних апаратів (третім у світі – після СРСР та США). Однак у 1980 році остання програма знову була скасована. Тепер знову почали говорити про труднощі з фінансуванням проекту, але наукові розробки Китай намагався не припиняти.

Читайте також: Чим на Марсі займатимуться Perseverance та Ingenuity?

Проект 921 і програма Шеньчжоу – перший китаєць в космосі

Китайська нова пілотована космічна програма була запропонована Китайською академією наук у березні 1986 року. Назвали її досить просто Project 921. У планах було побудувати космічний корабель, який відправив би тайконавтів на орбітальну космічну станцію. Це виглядало досить дивно, тому що в той час у китайців просто не було діючого пілотованого космічного корабля, не кажучи вже про орбітальну космічну станцію. Але як тільки план був створений, настав час приступати до роботи. І робота закипіла. Перший етап проекту 921 розпочався у 1992 році. У планах було побудувати пілотований космічний корабель, здійснити чотири безпілотні випробувальні польоти та дві пілотовані місії. Для цих цілей був побудований пілотований космічний корабель Shenzhou (Шеньчжоу), перша копія якого (тестовий запуск, безпілотний) був запущений 20 листопада 1999 року.

Освоєння космосу Китаєм

Через пів року до земної орбіти вилітає місія Шеньчжоу 2. На борту не було людей, але були живі істоти: мавпа, собака, кролик та деякі інші тварини. Крім того, 25 березня 2002 року був здійснений ще один суто пробний політ, на борту не було жодних наукових приладів і тварин. Того ж року, у грудні, розпочинається четверта випробувальна місія. Всі польоти відбувались у штатному режимі, як і було заплановано, тому ніщо не заважало виконати найважливіше для Китаю завдання – відправити “свою” людину у космос.

Освоєння космосу Китаєм

Це Китаю вдалось вже незабаром, а саме 15 жовтня 2003 року. Саме в цей день новенький корабель Шеньчжоу-5 був виведений на орбіту навколо Землі ракетою-носієм «Чанчжен» («Великий похід»). На його борту знаходився перший китайський космонавт Ян Лівей.

Перший китайський космонавт Ян Лівей.

Кажуть, що з собою в нього була зброя та намет на випадок, якщо приземлення буде невдалим, у незнайомому місці. Але через 21 годину 22 хвилини 45 секунд він успішно повернувся на Землю живий і здоровий. Це був перший дійсно успішний крок Китаю в освоєнні космосу. Ян Лівей на борту першого пілотованого космічного корабля Піднебесної здійснив 14 обертів на орбіті навколо нашої планети. Умови, в яких подорожував Ян, були далеко не комфортними. Китайський астронавт летів у космос у підгузках (орбітальний туалет – це все ще розкіш, доступна лише на МКС). Сам політ пройшов з деякими ускладненнями, Ян Лівей протягом двох хвилин повідомляв наземному управлінню про дуже сильні вібрації (так званий ефект POGO – поздовжні вібрації ракети, спричинені нестабільною роботою двигуна – у американців аналогічна проблема була набагато раніше, під час місії Apollon 6). Після посадки у першого китайського космонавта була порізана губа, але в іншому з ним нічого серйозного не сталося, тож про успіх можна було оголосити всьому світові. Китай став третьою країною, яка самостійно вивела свого громадянина у космос. Насправді, громадяни інших країн, крім США та СРСР / Росії, вже літали в космос і раніше, але це було завдяки економічному потенціалу та технологіям цих двох країн. Китай же досяг своєї мети самостійно, як і СРСР та США раніше.

Шеньчжоу – все ще активна пілотована програма

Програма Шеньчжоу виявилася настільки успішною, що вона все ще розробляється і є діючою. На сьогоднішній день в космос вже злітали 11 громадян Китаю – 10 чоловіків та одна жінка.

Освоєння космосу Китаєм

Один з тайконавтів – Цзин Хайпенг – брав участь у трьох китайських космічних місіях. Це Шеньчжоу 7 у вересні 2008 р. – перший політ з трьома членами екіпажу та перша китайська космічна прогулянка, Шеньчжоу 9, червень 2012 р., як командир місії, також політ з трьома членами екіпажу в тому числі першою китаянкою в космосі Лю Ян, і перша стиковка до орбітальної станції Tiangong-2 (Тяньгун-1) і Шеньчжоу 11.

 

Перша китаянка в космосі - Лю Ян

Остання з цих місій поки що залишається останньою до цього часу пілотованою місією Китаю. Шеньчжоу 11 була місією з двох осіб, а Цзин Хайпенг знову був її командиром. Ця місія має ще одне дуже важливе значення для Китаю: це була перша і поки що єдина пілотована місія, яка пристикувалася до китайської орбітальної станції Тяньгун-2. Шеньчжоу-11 також була найдовшою пілотованою китайською місією в космосі на сьогоднішній день, і тривала понад 32 дні. Хвилинку – яка китайська орбітальна станція? Так, китайці мають свою орбітальну станцію Тяньгун-2, яку ще називають космічною лабораторією.

Перша китайська орбітальна станція Тяньгун-1

Паралельно з програмою пілотованих місій Шеньчжоу Китай прогресував і в інших аспектах освоєння космосу. Час нам дізнатись більше про китайські орбітальні станції.

Першим китайським прототипом орбітальної станції був Тяньгун-1 (у вільному перекладі “Небесний палац-1”). Тяньгун-1 важив 8,5 тонн і був розроблений для стикування як з пілотованим кораблем типу Шеньчжоу, так і з безпілотним космічним кораблем. Станція була обладнана житловою кабіною під тиском обсягом 15 кубічних метрів, що відповідає типовій для багатоквартирного житла кубатурі приміщення площею 6 квадратних метрів та висотою 2,5 метра. Ну, він мав мало спільного з палацом, тим не менше, у вітальні знаходились тренажери та дві спальні станції (у невагомості немає ліжок у земному розумінні), а туалети та обладнання для приготування їжі знаходились на борту пілотованого корабля Шеньчжоу, пристикованого до станції.

Освоєння космосу Китаєм

Орбітальний модуль Tiangong-1 був запущений 29 вересня 2011 року. Як і планувалося, модуль був розміщений на низькій орбіті навколо Землі (орбіта в апогеї 355 км над Землею). Пізніше того ж року, у листопаді, китайці провели випробування стикування за допомогою безпілотної місії Шеньчжоу-8. Наступна місія – Шеньчжоу-9 (запущена 16 липня 2012 р.) – це не тільки згаданий вище політ першої китаянки в космос, але і перша успішне стикування китайського пілотованого космічного корабля з орбітальною станцією. Уважні читачі можуть запитати, що, оскільки в Шеньчжоу-9 було три члени екіпажу, а в Тяньгуні-1 було лише двоє, то де відпочивав третій астронавт? Відповідь досить проста: у самому пристикованому кораблі Шенчжоу.

Освоєння космосу Китаєм

Модуль Тяньгун-1 припинив свою роботу 16 березня 2016 року. В той час як орбітальна станція, поступово знижуючи свою орбіту, переважно згоряла в атмосфері, нечисленні уламки, що досягли Землі, потрапляли в Тихий океан. Цікавим фактом є те, що Тяньгун увійшов в атмосферу приблизно за 3600 км від так званої точки Немо – місця в Тихому океані, яке часто використовується як своєрідне кладовище деорбітованих супутників та інших космічних апаратів, що завершили експлуатацію. Проблема полягає в тому, що об’єктами, спрямованими до точки Немо, є апарати, виведення з орбіти яких контролюється, тоді як Тяньгун-1 падав неконтрольовано. Як бачите, розробники китайського “Небесного палацу” не знали, куди падає їх орбітальна станція. Треба було негайно вирішувати цю проблему. Поки місце деорбітації не було точно розраховане, виникали побоювання, що залишки можуть потрапити в населені райони. Робота тривала цілодобово, розробники всіляко намагались спрогнозувати місце падіння та спробувати його скорегувати. На щастя, нічого страшного не сталося. Уламки Тяньгун-1 впали в Тихий океан. Його історія закінчилась.

Тяньгун-2 – чергова проба пера

Але не закінчились спроби китайських вчених підкорювати космічні простори. Попереду ще була нова місія, яка повинна призвести до будівництва постійної китайської орбітальної станції, щось на зразок МКС. У китайців вже був досвід розробок, який вони отримали в цій галузі, тому проблем майже не виникало. Друга орбітальна станція, яка була, скоріше, випробувальною і не призначеною для тривалої експлуатації, Тяньгун-2, вилетіла з Землі у вересні 2016 року і була успішно виведена на орбіту ракетою-носієм Chang Zheng 2F (Chang Zheng означає “Великий похід”). В основному це була копія Тяньгун-1. Китайці використовували цю станцію для своєї найдовшої на даний момент пілотованої місії Шеньчжоу-11.

Тяньгун-2

Річ у тім, що китайські астронавти провели в космосі рекордний для них час – більше місяця. Пізніше китайські вчені провели низку випробувань на стикування та поповнення запасів. Останнє, третє, транспортне стикування було здійснено в червні 2017 року. Саме тоді всю процедуру стикування та поповнення скоротили з двох днів до шести з половиною годин. Це дійсно був прогрес і важливий крок в розробці пілотованих систем. Згодом Тяньгун-2 також опинився в атмосфері Землі, але цього разу виведення з орбіти проводилося повністю контрольованим способом. Це означало, що китайські вчені та інженери зробили висновки і навчились керувати своїми орбітальними апаратами навіть в процесі деорбітації.

Тяньгун-2

Тяньгун-2 згорів у південній частині Тихого океану 19 липня 2019 року. Але це, звичайно, ще не було кінцем. Цього місяця, а саме 29 квітня 2021 року, запланований запуск важкої ракети-носія Chang Zheng 5B (Чан Чжен 5Б), яка запустить модуль Tianhe (Тяньхе), головний компонент майбутньої китайської модульної орбітальної станції.

Китай і вивчення поверхні Місяця

Коли мова заходить про вивчення нашої Сонячної системи, ми, як правило, спочатку згадуємо найближчий до Землі об’єкт, природний супутник нашої планети Місяць. Ми знаємо, що американці висадилися на Місяць, росіяни теж намагалися (їм вдалося висадити лише безпілотні апарати), а китайці? Звичайно, вони теж намагалися. І до речі, досить ефективно, хоча, поки що – тільки безпілотний апарат.

Chang’e-1 – перша китайська космічна місія, націлена на Місяць. Це була орбітальна місія, і метою було здійснити саме орбітальний політ навколо природного супутника Землі. 24 жовтня 2007 року ракета-носій Chang Zheng 3A успішно вивела в космос китайський місячний орбітальний апарат, зробивши Китай четвертою країною у світі після США, СРСР та Японії, яка розмістила свій об’єкт на орбіті Місяця.

Китай і вивчення поверхні Місяця

До речі, японці випередили китайців всього лише на місяць. Chang’e-1 вийшов на орбіту Місяця 5 листопада 2007 року, а вже за 21 день вчені Піднебесної отримали перше зображення супутника Землі від власного орбітального апарату. Не минуло й місяця, як китайці вже мали карту всієї поверхні Місяця. Той факт, що китайці пізніше розпочали свою діяльність, ніж США та СРСР, показав, наскільки значного прогресу досягли технології з часу перших місячних місій. В результаті карти, отримані китайською орбітальною станцією, були набагато точнішими, ніж попередні орбітальні карти, отримані американцями та росіянами. Chang’e-1 був першим у світі місячним орбітальним апаратом, який використовував мікрохвильовий радіометр. Місія була завершена 1 березня 2009 року шляхом виведення з ладу космічного корабля Chang’e-1. Він впав на поверхню Місяця і увійшов в історію, як перша місячна орбітальна станція Китаю.

Китай і вивчення поверхні Місяця

Але китайських розробників вже неможливо було зупинити. Так у 2010 році вони запускають місію-близнюк Chang’e-2, яка також була успішною. Але цього разу вона не закінчилася падінням на поверхню Місяця. Так Chang’e-2 після завершення основної місії (дослідження Місяця з орбіти) пролетів далі до однієї з точкових фаз системи Земля-Сонце, а потім став першим китайським зондом-астероїдом. У грудні 2012 року саме Chang’e-2 здійснив успішний обліт астероїда 4179 Toutatis.

Астероїд 4179 Toutatis

Саме зонду Chang’e-2 ми зобов’язані наведеній вище фотографії “космічної картоплі”, тобто астероїду 4179 Toutatis, який відрізняється неправильною формою.

Читайте також: Місяць кличе! Чому ми так багато говоримо про політ на Місяць? Поточний стан та перспективи місій

Інша сторона Місяця

Китай також має успіх місії, яка ніколи раніше не була успішною. Мова йде про першу м’яку посадку на зворотню сторону Місяця, невидиму з Землі. Цей неймовірний трюк був здійснений десантом Chang’e-4, який приземлився 3 січня 2019 року.

Освоєння Китаєм Місяцю

Ще до того, як це стало можливо, Китай відправив в космос місію Queqiao (Квецяо). Цей зонд, запущений у травні 2018 року, був розміщений у точці вібрації гравітаційної системи Земля-Місяць. І найважливішим його завданням було забезпечити зв’язок між Землею та зворотнім боком Місяця, невидимим із Землі. Якби не успіх Queqiao, Chang’e-4 не потрапив би на той бік супутника Землі, невидимого з нашої планети.

Освоєння Китаєм Місяцю

Китайці не тільки висадились на Місяці, але й випустили безпілотний марсохід Yutu-2 (Юйту-2) з іншого боку супутника. Неймовірно, але місія Chang’e-4 все ще працює і в наші дні.

Освоєння Китаєм Місяцю

Однак це ще не кінець китайських успіхів у місячних місіях. 23 листопада 2020 року було запущено нову місію Chang’e-5 для посадки на Місяць, збору зразків і повернення їх на Землю. Кількість отриманого матеріалу (близько 2 кг) не вражає, але той факт, що не менш складна місія була успішною, говорить про те, що Китай вже зробив значний вклад в освоєння Місяця. Однак, китайці вирішили не обмежуватись дослідженнями поверхні Місяця, а спрямували свій погляд далі.

Напрямок на Марс

Так, китайські розробники теж хочуть на Марс. Перша спроба дослідити Червону планету була зроблена Китаєм разом з Росією наприкінці 2011 року. Але вона була вельми невдалою. Причин було багато, і деякі незрозумілі. Так спільна російсько-китайська місія Фобос-Грунт (російська) та Yinghuo-1 (Іньхуо-1) (китайська) зазнала невдачу через відмову російської ракети-носія, і весь дослідницький комплекс не покинув навіть низької орбіти Землі. Всі були дуже розчаровані, особливо китайські вчені.

Напрямок на Марс

Однак, Китай зробив висновки і вирішив здійснити ще одну спробу, але тепер самостійно. 23 липня 2020 року ракета-носій Chang Zheng 5 піднімається у космічний простір разом з місією Tianwen-1 і виводить її на орбіту Землі. Далі космічний апарат самостійно полетів у бік Марсу. Так, у бік Марсу, щоб теж досліджувати орбіту і поверхню Червоної планети. Про цю місію, я вже згадував у своїй статті. Тяньвень-1 — космічна місія з відправки Китаєм на Марс трьох космічних апаратів: орбітального апарату, посадкової платформи та марсохода. Тобто, місія доволі складна і тривала за часом. 10 лютого 2021 року орбітальна станція успішно вийшла на орбіту навколо Червоної планети. Посадкова платформа і марсохід все ще чекають свого часу у трюмі орбітального апарату. До речі, сама орбітальна станція вже сканує поверхню Марса протягом декількох місяців у пошуках оптимального місця посадки.

Напрямок на Марс

Очікується, що вже в травні або червні цього року китайці спробують здійснити посадку на поверхню Марса. Чи вдасться їм ця спроба? Ми дізнаємось про це досить скоро. Безперечно одне, китайський довгий похід у космос насправді тільки починається. Щось мені підказує, що китайські вчені та інженери ще не один раз нас здивують своїми успіхами та відкриттями. Про все це ми обов’язково розкажемо на нашому сайті.

Читайте також:

Yuri Svitlyk
Син Карпатських гір, невизнаний геній математики, "адвокат "Microsoft, практичний альтруїст, лівоправосек
5 3 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Новіші
Старіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
polemistes
polemistes
15/04/2021 12:25

Дякую за цікавий матеріал. Одне зауваження:
точка лібрації, а не вібрації.