© ROOT-NATION.com - Використання цього контенту на інших сайтах дозволено лише за умови розміщення зворотного посилання на оригінальну сторінку.
У перші тижні майже будь-який флагман виглядає переконливо: все працює швидко, камера тішить, батарея тримає заряд, інтерфейс плавний. Але «через рік» – це вже інша історія. Новизна минає, і на перший план виходить не ефект «вау», а те, як пристрій поводиться в повсякденному житті. Чи не з’являються дрібні джерела роздратування, чи не змінюється поведінка батареї, чи не починають гальмувати звичні сценарії, чи залишається камера передбачуваним інструментом – і які особливості з часом перетворюються на звичку, а які вимагають підлаштування. З HONOR Magic 7 Pro у мене саме так і вийшло. Спочатку він сприймався просто як дуже швидкий і «дорогий» на дотик смартфон, а потім поступово став робочим інструментом на щодень. І вже з часом починаєш помічати речі, які не впадають в око в перші дні. Тому далі – не опис характеристик і не «просто огляд пристрою» (який також є у нас на сайті), а особисті спостереження після року використання.
Читайте також: Огляди смартфонів Honor
ЗМІСТ СТАТТІ:
Ергономіка та корпус HONOR Magic 7 Pro
Magic 7 Pro великий і важкий навіть за мірками флагманів: габарити становлять приблизно 162,7×77,1×8,8 мм, а вага – близько 223 г. У реальному житті ці цифри означають дві речі. По-перше, смартфон добре відчувається як «солідний пристрій» і не здається «порожнім». По-друге, однією рукою ним не завжди зручно користуватися, особливо на ходу. Велика діагональ екрану (6,8″) тільки підсилює цей ефект: дотягнутися до верхньої частини інтерфейсу пальцем на ходу виходить не завжди. Згодом я помітив, що почав частіше перехоплювати смартфон у долоні або активніше користуватися жестами.
Водночас у повсякденному користуванні є кілька нюансів, які стають помітними лише «на довгій дистанції». По-перше, більш пласка геометрія передньої панелі (без яскраво виражених «водоспадів») дійсно зменшує кількість випадкових дотиків і загалом робить телефон менш примхливим у руці – особливо якщо багато друкувати або грати. По-друге, в окремих кольорах (наприклад, у моєму сірому «Lunar Shadow» з мікротекстурою) зчеплення відчувається трохи краще, ніж у цілком глянцевого скла.
Матеріали та збірка також флагманські в практичному сенсі: підгонка без люфтів, кнопки з чітким ходом, монолітний корпус. Але оздоблення корпусу має й зворотний бік – смартфон слизький без чохла. Це не просто «відчуття на пару днів»: гладка задня панель і велика площа корпусу створюють низьке тертя, тому в транспорті, взимку в рукавичках і на вулиці ймовірність «поїхати» по долоні вища, ніж у матових або «soft-touch» моделей. Тому чохол тут швидше стає не аксесуаром, а частиною сценарію експлуатації.
Окрема проблема – великий блок камер. Він помітний візуально та відчутно змінює розподіл ваги: верхня частина пристрою стає важчою, а під час швидкого перехоплення пальці іноді впираються в край модуля. На столі смартфон лежить не так рівно, як моделі з більш пласкою камерою. Під час набору тексту на твердій поверхні можна відчути хитання – це залежить від того, куди потрапляє опора. Практичний висновок простий: якщо часто друкуєте на столі, чохол з рівною рамкою навколо шайби зазвичай вирішує питання. І так – «шайба» за відчуттями акуратніша, ніж у деяких минулих поколінь HONOR, але баланс все одно зміщується.
Є одна корисна річ, яка через рік цінується більше, ніж у перші дні, – захист від води та пилу. У Magic 7 Pro заявлено захист рівня IP68/IP69: це дає більше свободи у повсякденному житті (дощ, мокрі руки, випадкові бризки) і загалом зменшує хвилювання щодо «бережливого режиму». При цьому з таким захистом все одно варто пам’ятати про базову гігієну: солона вода та хімія – найгірший сценарій, а після контакту з водою краще дати роз’єму USB-C просохнути, перш ніж підключати кабель.
Екран смартфона має легкі заокруглення по краях (формат «micro-quad-curved»), і це впливає саме на зручність хвату: пальцю комфортніше «обтікати» корпус, але при деяких способах захвату легше випадково зачепити край екрана, особливо під час ігор. Зазвичай це вирішується налаштуванням чутливості/жестів і звичкою тримати смартфон трохи нижче датчика освітленості, щоб не викликати зайві реакції автояскравості.
Екран, звук і біометрія
Екран – одна з сильних сторін Magic 7 Pro: великий OLED-дисплей і частота оновлення 120 Гц забезпечують стабільну плавність інтерфейсу та комфорт під час читання й скролінгу. За моїми вимірами, яскравість становила близько 1600 ніт на майже повністю білому полі зі сплесками приблизно до 4700 ніт у HDR-сценах на невеликих яскравих ділянках. Це добре помітно в HDR-відео та на вулиці.
Серед особливостей варто згадати функцію автоматичного регулювання яскравості: вона іноді реагує надто різко, особливо якщо закрити датчик освітленості рукою (під час ігор або при незручному захопленні). У таких випадках мені простіше встановлювати яскравість вручну. Ще один момент «на майбутнє»: у HONOR багато налаштувань «eye comfort» (умовно – боротьба з втомою очей), і з ними важливо не лінуватися погратися. У реальному житті ефект не «вау», але коли ввечері сидиш з телефоном годинами, то іноді ловиш себе на думці, що екран менше дратує.
Водночас потрібно розуміти, що це має свою ціну: виріз спереду більший, ніж у моделей зі звичайною фронтальною камерою, і це завжди компроміс між візуальною «чистотою» та зручністю. Так, естетично «капсула/пігулка» виглядає трохи олдскульно на тлі отворів-дірочок, але жити з цим простіше, ніж здається, особливо якщо ви активно користуєтеся розблокуванням обличчям.
Що стосується звуку та вібрації, то все на рівні флагмана. Динаміки гучні, з запасом (у мене пік близько 89 дБ), на максимумі без вираженого «вереску». І суб’єктивно – це один із тих смартфонів, де звук не просто «гучний», а відчувається широким: стерео надає об’єм, і на відео/іграх це помітно. Вібрація щільна, без брязкання.
Основна особливість, яка стає помітною з часом: олеофобне покриття втрачає свої властивості, екран швидше покривається відбитками пальців.
Читайте також: Огляд смартфона HONOR Magic 7 Pro: гідний флагман
MagicOS 10 та повсякденні функції
Якщо говорити про «рік потому», то у Magic 7 Pro значна частина вражень залежить не лише від апаратного забезпечення, а й від софту. MagicOS 10 – це не косметичне оновлення, а низка змін, які помітні щодня: інтерфейс, сценарії «скопіював-вставив-надіслав», робота з фото, безпека та взаємодія між пристроями. Я отримав MagicOS 10 у першій хвилі розгортання (восени 2025 року), і це саме той випадок, коли оновлення впливає на повсякденну роботу, а не лише на список «нових функцій».
З точки зору інтерфейсу, MagicOS 10 робить ставку на більш виражену персоналізацію екрану блокування та цілісну візуальну логіку системи. Це не робить смартфон більш швидким у якимось магічний спосіб, але зменшує відчуття хаосу в налаштуваннях та інтерфейсі: багато дій та елементів виглядають більш уніфіковано.
Найпрактичніша частина MagicOS 10 – контекстні підказки та швидкі дії безпосередньо над контентом. Суть у тому, що система намагається скоротити кількість кроків: ви виділили фрагмент тексту, побачили підказку «що можна зробити далі» і рідше перемикаєтеся між застосунками вручну. І ось тут якраз починається суб’єктивність: мені подобається, коли AI допомагає тихо і по суті (у стилі «перетягнув адресу – відразу відкрив карти», «витягнув текст із зображення – відразу вставив у нотатку»), але коли ШІ присутній усюди і постійно прагне бути головним героєм – це може втомлювати.
Поряд із цим працюють AI-функції, такі як коротке резюме тексту та інструменти для обробки контенту – не як «обов’язкова магія», а як прискорювач рутинних завдань (повідомлення, нотатки, посилання, короткі правки). З прикладного: розшифровка та конспектування нотаток/зустрічей, швидкий переклад діалогів, вилучення тексту з фото – все це корисно, але цінність сильно залежить від того, наскільки ви реально цим користуєтеся.
Окремо варто відзначити користь «агентних» сценаріїв – коли система допомагає знайти налаштування або пропонує швидкий шлях до дії. Це особливо цінується через рік, коли ви вже налаштували пристрій «під себе», але час від часу повертаєтеся до рідко використовуваних пунктів меню: економія часу тут відчутніша, ніж здається з опису.
Є й не така помітна, але важлива складова – безпека. У MagicOS 10 заявлено про механізми, орієнтовані на боротьбу з шахрайством (включно з виявленням deepfake-відео у відеодзвінках та розпізнаванням голосових підробок). Навіть якщо ви не стикаєтеся з цим регулярно, приємно, що ОС намагається запобігати таким ризикам на системному рівні.
Нарешті, HONOR робить окремий акцент на кросплатформових сценаріях, зокрема на інтеграції з пристроями Apple. Суть проста: якщо у вас «змішаний парк» з Android-смартфона, iPhone або Mac, система пропонує більш прямі способи обміну файлами/даними та деякими сценаріями взаємодії. Це не перетворює Magic 7 Pro на «частину екосистеми Apple», але зменшує незручності, коли потрібно просто швидко перекинути фото, документ або нотатку між різними ОС.
Читайте також: Огляд смартфона HONOR Magic6 Lite: Забагато недоліків
Продуктивність, емулятори та нагрівання HONOR Magic 7 Pro
Magic 7 Pro побудований на базі Snapdragon 8 Elite. За результатами синтетичних тестів це рівень топового флагмана: у моїх тестах Geekbench показав: CPU ~1068/4359, GPU ~16614; AnTuTu v11 ~2 117 960; 3DMark Wild Life Stress Test ~23125. Також тестував у CPU Throttling Test у стандартному та продуктивному режимах. Через рік важливіші не цифри, а поведінка: інтерфейс залишається плавним, застосунки та галерея не починають «задумуватися», камера не зависає після серії знімків.
Щодо пам’яті та накопичувача: за моїми вимірами в Antutu Storage Test – ~3992 МБ/с на читання та ~3688 МБ/с на запис. У практичних ситуаціях це найпомітніше у швидкості встановлення великих ігор та роботі з об’ємними файлами.
Окреме питання «рік потому» – тепловий пакет. У повсякденному житті все дуже спокійно, але під час роботи з синтетикою та при великих навантаженнях помітно, що телефон намагається триматися в межах температури, іноді за рахунок зниження пікових значень. Це не відчувається як «гальма», скоріше як передбачувана стратегія: спочатку прискорився, потім перейшов у стабільний режим. В іграх під час тривалих сесій частіше помічаєш не падіння продуктивності, а те, що корпус стає теплим і руки починають втомлюватися від розміру/ваги трохи раніше, ніж від лагів.
Емулятори – тест на тривале навантаження. Тут важливо пам’ятати, що результат залежить від версії емулятора, графічного API (OpenGL/Vulkan), драйверів та налаштувань (роздільна здатність, шейдери, асинхронна компіляція). На Snapdragon 8 Elite типова картина виглядала так. У PS2 (NetherSX2) при підвищеному рендерингу 4× native GTA: San Andreas тримається в районі 30 fps. Але тут це ще й ліміт самої гри – показник у тому, що верхня межа утримується стабільно. Need for Speed: Most Wanted в аналогічному сценарії у мене зазвичай близька до 60 fps на коротких відрізках. При цьому вибір OpenGL/Vulkan реально впливає: часто Vulkan дає кращий мінімум, але в окремих ситуаціях OpenGL може бути більш рівним за середніми значеннями.
Ключовий момент – прогрівання. Приблизно через 25 хвилин навантаження з’являється тротілінг, а наприкінці тривалої сесії частота кадрів стає менш стабільною. У NFS це помітно більше, хоча при частоті кадрів вище ~45 fps грати все ще можна.
Для більш «усталених» емуляторів на кшталт Dolphin (GameCube/Wii) ситуація зазвичай спокійніша. Mario Kart (Wii) на рівні 1080p (3× native) з 2× AA більшу частину часу тримається близько 60 fps, а Super Smash Bros Brawl теж близька до 60, але може мати короткі уповільнення на переходах і завантаженнях.
PSP (PPSSPP) для топових Snapdragon вже давно перестав бути «важкою дисципліною». Під час запуску God of War: Chains of Olympus та Spider-Man 3 частота кадрів зазвичай стабілізувалася на рівні 60 fps. На практиці проблеми у мене частіше виникали не через потужність, а через завищену внутрішню роздільну здатність, постобробку та важкі пакети текстур. Тобто це більше історія про налаштування якості, а не про «потягне/не потягне».
Нагрівання під навантаженням прогнозоване. Під час стрес-тесту графіки показували стабільність на рівні близько 57,6% (зниження піку для утримання температури). У ресурсоємних іграх після години навантаження корпус нагрівається до близько 45°C, локальні гарячі зони можуть досягати 46–50°C. При тривалому використанні важливіше інше: поведінка помітно не погіршується з часом – смартфон не перетворюється на «постійно гарячий», але під тривалим навантаженням переходить в усталений режим (зниження частот).
Камери HONOR Magic 7 Pro
Камера Magic 7 Pro вирізняється стабільністю результатів у типових ситуаціях. Розуміння того, який модуль обрати, коли краще скоригувати експозицію та за яких умов автоматика починає «переробляти» зображення, приходить із досвідом використання.
Конфігурація наступна:
- основна камера 50 Мп із сенсором 1/1,3″, еквівалент ~24 мм, змінна діафрагма f/1,4–f/2,0 та OIS
- ширик об’єктив 50 Мп, еквівалент ~12 мм, f/2.0 та макрозйомка
- телефото 200 Мп із сенсором 1/1,4″, еквівалент ~72 мм, f/2,6, OIS та 3-кратний оптичний зум
- фронталка 50 Мп плюс 3D-датчик.
Змінна діафрагма – це робочий інструмент, якщо використовувати її відповідно до ситуації. f/1.4 частіше виявляється кориснішою ввечері, у приміщенні та в сутінках. Вона дозволяє знизити ISO та зменшити агресивне шумозаглушення, тому кадр виглядає чистішим. f/2.0 практичніша для зйомки груп, предметів, тексту та сцен, де об’єкти знаходяться на різних відстанях. У результаті глибина різкості більша, і менший ризик, що другий ряд людей або деталі на столі виявляться помітно м’якшими. І так – у яскравому світлі діафрагма ще й надає той самий «приємний характер» кадру (на кшталт акуратних променів від точкових джерел), який зазвичай сприймається як «не телефон зняв».
Телевік – головний модуль для практики. Якщо завдання полягає в тому, щоб «зробити знімок чітко і без несподіванок», розумно починати з 3×. На 3× (~72 мм) найчастіше досягається найкращий баланс різкості, перспективи та виділення плану. Це працює не тільки на портретах, але й на міських зйомках: архітектурні деталі, вивіски, сцена, фрагменти фасаду. За відчуттями, саме в діапазоні 3–5× цей модуль виглядає найбільш «чесно» в деталях і кольорі.
Діапазон 6–10× часто залишається переконливим завдяки високій роздільній здатності телеоб’єктива та акуратному кропу, але тут вже сильніше позначається тремтіння рук. Корисно робити два кадри поспіль і вибирати більш чіткий. Екстремальні значення (30× і вище, аж до 100×) варто сприймати як режим «розглянути і зафіксувати», а не як гарант «натуральної» картинки. Чим вища кратність, тим більше результат залежить від алгоритмів, і тонкі структури (дрібний текст, сітки, гілки, волосся) стають менш передбачуваними. В окремих сценах AI-зум у мене може спрацювати «вау, як чітко», а в інших – раптово перетворити зображення на акварель або зробити деталі занадто «пластиковими». Це саме той пункт, який з часом починаєш формулювати чіткіше: де закінчується «поліпшення» і починається «домальовування».
Портрети найстабільніше виходять на телеоб’єктиві, і тут важливо не тільки «переключитися на 3×», а й дотримуватися правильної відстані. Для композиції «голова-плечі» зазвичай зручно триматися на відстані 1-1,5 метра, для портретів до пояса – 2-3 метри: так перспектива виглядає природно, а автофокус працює стабільніше. При поганому освітленні не завжди слід прагнути сильного програмного боке. Іноді звичайний кадр на 3× без агресивного портретного розмиття виглядає природніше, особливо якщо фон і так далеко.
Ультраширококутний об’єктив зручний для зйомки інтер’єрів та архітектури, але має дві типові «польові» особливості. Перша – геометрія: чим сильніше завалений горизонт і чим ближче камера до об’єкта, тим помітніші спотворення по краях. Навіть з корекцією. Тому для будівель та інтер’єрів краще тримати смартфон максимально рівно і не «задирати» його вгору без необхідності – тоді лінії чіткіші. Друга – світло: вночі ультраширококутний об’єктив майже завжди помітно слабший за основну камеру за деталями та шумом. Якщо сцена темна, зазвичай краще зробити крок назад і зняти на 1×, ніж отримати м’яке зображення на 0,6×. Макро на ультраширококутному об’єктиві вимагає нормального освітлення. При денному світлі або під лампою виходить впевнено, у темряві макро швидко перетворюється на «мило». Практичний спосіб поліпшити макро без штатива – дати більше світла і не підходити занадто близько: краще трохи далі, а потім обрізати, ніж втратити різкість через мінімальну дистанцію фокусування.
Вночі Magic 7 Pro зазвичай робить знімок чітким без надмірного «висвітлення». Але є характерна проблема при слабкому освітленні – штучна фактура від зменшення шуму та посилення деталей. Сильніше проявляється на шкірі та дрібних текстурах. На практиці це вирішується трьома кроками: дати камері долю секунди на стабілізацію (після натискання не смикати смартфон), вибирати потужніші модулі (1× або 3× замість ультраширококутного) і не використовувати екстремальний зум у темряві. Якщо в кадрі є яскраві вивіски або ліхтарі, корисно трохи змінювати кут і композицію так, щоб джерело світла не потрапляло прямо в об’єктив – це знижує ризик відблисків і падіння контрасту.
Зйомка руху – це те, у чому Magic 7 Pro несподівано сильний. При денному освітленні він досить впевнено фіксує динаміку, а ввечері та вночі з’являється ризик розмитих кадрів. Тут допомагають спеціальні режими/серійна зйомка. Насправді це перетворюється на простий прийом: замість одного кадру – коротка серія (або burst), потім вибираєш найчіткіший. Для зйомки дітей/домашніх улюбленців це буквально рятує нерви.
Зйомка відео має широкі можливості (включно з 4K аж до 60 кадрів на секунду), і в денних умовах це зазвичай працює добре: стабілізація утримує зображення, автофокус відстежує об’єкт передбачувано, колір не «стрибає» від кадру до кадру. У контрастних сценах і ввечері динамічний діапазон та стабільність експозиції можуть бути слабшими. Тому практичне налаштування без зайвої теорії таке: вдень частіше виправдано 4K60, ввечері та в приміщенні зазвичай рівніше виглядає 4K30 – менше шумів і простіше утримувати експозицію. І ще дрібниця, яка помітно впливає на нічне відео: перед зйомкою варто протерти об’єктив – на великому блоці камер відбитки та пил швидше псують контраст і додають відблиски.
Читайте також: Огляд Honor 90: “вбивця флагманів” з камерою 200 Мп
Автономність та зарядка HONOR Magic 7 Pro
Щодо автономності Magic 7 Pro, важливий нюанс виникає ще до початку реального використання. У технічних характеристиках різних продавців я бачив різні цифри ємності акумулятора. У глобальній специфікації вказано акумулятор на 5850 мАгод (типове значення, номінальне – 5750 мАгод). Але в деяких європейських картках товару вказано 5270 мАгод. І саме така цифра фігурує в цьому огляді. На практиці це означає, що «показники автономності» у різних партій можуть відрізнятися. Під час покупки варто перевірити, яка ємність вказана саме для вашого ринку та комплектації.
Якщо оцінювати поведінку в повсякденному житті, Magic 7 Pro зазвичай впевнено працює 1,5-2 дні в змішаному режимі, а час роботи екрану в реальності становить приблизно 7-9 годин. Найбільше на це впливають камера, навігація та ігри. У моїх тестах картина виглядала так: веб-серфінг по Wi-Fi близько 24:41, відтворення відео близько 30:06. Це якраз той профіль, який через рік важливіший за будь-які заяви: телефон не перетворюється на «зарядку на ланцюжку» навіть при активному використанні.
Але важливо чесно зазначити й зворотний бік: у деяких випадках автономність видається не «чемпіонською», а просто хорошою. Особливо якщо ви часто знімаєте 4K-відео, багато використовуєте екран на максимальній яскравості та не виходите з камери/навігації. Тобто це не «магічний нескінченний» смартфон – він дуже міцний, але теж витрачає заряд батареї, коли ви реально навантажуєте його.
Під навантаженням автономність оцінюється особливо добре, адже тут менше маркетингу і більше фізики. У моєму сценарії в Genshin Impact на максимальних налаштуваннях при 60 fps витрата становила близько -10% за 30 хвилин. Тобто у важкому 3D смартфон витрачає батарею цілком очікувано для топового чипа та яскравого великого екрану. У цьому ж сценарії зазвичай проявляється й нагрівання. Тому після тривалої гри ви бачите не тільки витрату, але й те, як система переходить у більш усталений режим частот.
Зарядка залишається однією з найсильніших сторін моделі, але тут важливе уточнення: максимальні швидкості залежать від фірмових протоколів і «правильного» комплекту. Для дротової зарядки заявлено 100 Вт HONOR SuperCharge (до 20 В / 5 А). Для бездротової – 80 Вт HONOR Wireless SuperCharge. На практиці це означає, що з оригінальним адаптером і кабелем смартфон дійсно заряджається з такою швидкістю, яка змінює звички: прискорений режим у мене давав 0–100% приблизно за 31 хвилину і близько 55% за 15 хвилин. У більш спокійному сценарії виходило близько 1:09 до 100% (50% приблизно за 13 хвилин, 80% приблизно за 25 хвилин). Зі звичайними USB-C-зарядками за стандартними протоколами швидкість частіше нижча, і це нормально.
Бездротова зарядка в побуті зручна, але її «максимум» також вимагає відповідного обладнання. Максимальна швидкість у 80 Вт, як правило, досягається на фірмовій площадці. На звичайних Qi-зарядках ви отримуєте більш спокійний темп і менше тепла. У мене бездротова зарядка займала приблизно 40 хвилин від 0 до 100%. Але тут потрібно пам’ятати, що бездротова зарядка сильніше залежить від позиціонування, нагрівання та навколишніх умов (чохол, товщина, температура в кімнаті). Ще одна практична деталь, про яку часто забувають: швидкі режими майже завжди помітно прискорюють перші 50–60%, а далі швидкість падає. Це не проблема, а логіка захисту батареї. Саме те, що важливо для формату «рік потому».
І нарешті, про комплектацію. На різних ринках вона відрізняється, і це впливає на сприйняття зарядного пристрою. Десь зарядний блок кладуть у коробку, десь – ні. Якщо ви хочете ті самі 100 Вт/80 Вт, про які йдеться в характеристиках, – вам доведеться купувати «правильний» адаптер окремо. Для користувача це ще один привід уточнити комплект саме свого ринку, щоб потім не дивуватися «чому не так швидко». З дрібниць, які особисто мені хотілося б бачити в такому класі: більш універсальні стандарти/магніти рівня Qi2 – тут цього відчуття «магнітної екосистеми» немає.
Підсумки
Сильні сторони HONOR Magic 7 Pro через рік: екран, камера (особливо телеоб’єктив і «робочий» діапазон 3–10×), швидка зарядка, стабільна робота системи, зручна біометрія, а також помітний внесок MagicOS 10 у повсякденні сценарії (контекстні дії, AI-інструменти, безпека та крос-платформовий обмін). Щодо звуку – це також один із рідкісних випадків, коли фраза «флагманський звук» сприймається не як штамп.
Особливості: слизький корпус, великі розміри та вага, нагрівання під час тривалого навантаження, іноді надто активна автояскравість, а також те, що емуляція Switch сильно залежить від стану програмного забезпечення та конкретних збірок. І ще один пункт, який з часом формулюється чіткіше: AI-частина тут одночасно сильна і суперечлива. Якщо вам подобається, коли телефон «допомагає» (переклад, нотатки, швидкі дії, розумна зйомка) – кайф. Якщо ви не любите, коли AI лізе в усе, частина фішок сприйматиметься як зайвий шар.
Загалом Magic 7 Pro залишається швидким і передбачуваним пристроєм: це головне, що зазвичай шукають у форматі «рік потому».
Також цікаво:
- Огляд Xiaomi 17: Компактний флагман з оптикою Leica
- Огляд Samsung Galaxy S26: Чи є зміни у компактному флагмані?
- Огляд Motorola Signature: Перший СУПЕР-флагман компанії