Два роки тому ми з великим ентузіазмом чекали релізу Marvel’s Spider-Man, і ексклюзив PlayStation 4 нас не розчарував. Тепер же його продовження стало своєрідним вікном у нове покоління. Незважаючи на те, що технічно Marvel’s Spider-Man: Miles Morales вийшла і на PS4, версія для PS5, яка сьогодні у нас на огляді, справляє враження справжнього «некстгену».
Розмови про те, що взагалі таке Marvel’s Spider-Man: Miles Morales, ведуться з першого ж трейлера. Плутанина виникла через те, що багато хто просто не розуміли, чи є новинка повноправним сиквелом до першої «Людині-павука», або ж це все не більше ніж роздуте DLC з великим маркетинговим бюджетом. Втім, сама Insomniac Games дуже правильно порівняла своє дітище з Uncharted Lost Legacy. Це абсолютно нова гра, яка частково використовує старі ассети, і чия тривалість буде приблизно в два рази менше мейнлайнової частини.
Як би там не було, я б не ставився до Marvel’s Spider-Man: Miles Morales зі зневагою. Я вже давно переріс той етап, коли оцінював відеоігри за їх тривалістю. Тепер я плачу не стільки за контент, стільки за експірієнс (вибачайте за мою іншомовність). Замість того, щоб розмазувати враження якомога довше, я хочу, щоб гра чіпляла з перших же секунд і ніколи не здавала обертів. Це у «Майлза Моралеса» виходить з лишком.
Читайте також: Огляд Sony PlayStation 5 – 4K-геймінг і революційний контролер
Отже, Marvel’s Spider-Man: Miles Morales розповідає про однойменного протагоніста, Майлза Моралеса, з яким ми зустрілися ще в оригіналі. Майлз – «друга людина-павук», який всіляко прагне наслідувати Пітера Паркера. Але якщо в першій частині він був швидше спостерігачем, то тепер він на перших ролях. Це, я знаю, багатьом не сподобалося, все-таки культовий Пітер Паркер у студії вийшов прекрасним персонажем. Я і сам не дуже-то хотів з ним прощатися. Як би там не було, Insomniac Games пішла на сміливий крок, який себе, мені здається, виправдав.
Майлз – чудовий персонаж. Багатосторонній, цікавий і приємний. До нього взагалі складно причепитися. Спочатку грати за «іншого» павука було незвично, але незабаром це відчуття зникло.
Як і оригінал, Spider-Man: Miles Morales розповідає історію героїв і лиходіїв. Як і там, назвати сюжет скільки-небудь оригінальним не повертається язик. Так, характеризація Майлза виконана на найвищому рівні. Його сім’я, його друзі і його персонаж вийшли живими і справжніми, зовсім не карикатурними. Особливо це оцінять, звичайно, пуерторіканці і темношкірі мешканці США, для яких така репрезентація дуже важлива, але я б не сказав, що ми, люди від всього цього далекі, постраждали в процесі догодити меншинам. Зовсім ні. Хороший персонаж – він і є хороший персонаж. На фундаментальному рівні зрозуміти Майлза і його турботи зможе абсолютно будь-хто.
Я вже згадував не дуже-то свіжий сюжет. Так, це так. При всьому моєму бажанні розхвалювати одну з моїх улюблених студій Insomniac Games, чию Ratchet & Clank: Rift Apart я чекаю з нетерпінням, я просто не можу оцінити наративний елемент високо. Взагалі, описати його можна коротко: чергова супергероїка. Чергове протистояння добра зі злом, причому злом у даному випадку виступає персонаж невизначений, з хорошими мотивами, але проблемною логікою. Ми все це вже сотню разів бачили. Що вже там, приблизно те ж саме було у попередній частині!
Читайте також: Огляд Yakuza: Like a Dragon – Перевтілення легендарної серії
Інша моя претензія відноситься до того дивного факту, що часом легко взагалі забути, що Spider-Man: Miles Morales – це і правда Marvel. Це відноситься перш за все до «запрошених зірок»: навіть я, людина від коміксів далека, був би тільки радий побачити культових лиходіїв світу «Людини-павука», але замість цього новинка може похвалитися по суті двома: тут є Носоріг і Тінкерер. Про останнього я взагалі раніше не знав і думав, що його вигадали в студії. Я був майже прав: такий персонаж вже існував, але взагалі в іншому вигляді. Якщо у грі він вдає із себе молоду дівчину, то у класичних коміксах це старий такий дідок, який майстрував зброю для ворогів.
І все? Це дуже мало. У вас є ліцензія, скористайтеся нею! Але нічого не поробиш.
У всьому іншому перед нами по суті та ж сама гра. Містом залишився все той же Нью-Йорк, хоча «головним героєм» його став район Гарлем, де живе сім’я Майлза. Ассети використовуються по суті ті ж, але на цей раз місто занесло снігом, а народ святкує Різдво. Спритний хід надати старій локації абсолютно нове відчуття: взимку і справді впізнати ті самі вулиці складніше. Моралес теж начебто той же павук, але не той: у нього з’явилося безліч нових умінь, найцікавішим з яких стала невидимість, дуже корисна під час стелсу.
Взагалі, Майлз і справді не дуже схожий на Пітера манерою бою, хоча управління і більшість здібностей у них спільні. Замість того, щоб все міняти, у студії вирішили поліпшити те, що і так працювало. Я можу їх зрозуміти: оригінал був настільки близький до ідеальної гри за коміксом, наскільки це було можливо. Незважаючи на те, що цього літа я повернувся і вибив таки платину в «Людині-павуку», я все одно був здивований, наскільки приємно було знову приміряти маску Людини-павука. Я не можу перехвалити геймплей: навіть я, людина, яка зовсім не поспішала повертатися у Нью-Йорк, досить швидко знову підсів.
Читайте також: Огляд Watch Dogs: Legion – Жартома про серйозне
Правда, цього разу додаткове задоволення від гри я отримав завдяки новим можливостям PlayStation 5. Новинку може і не можна назвати революційною (якщо вже вийшла версія для PS4), але вона все одно використовує всі можливості нового заліза. Перш за все це відноситься до неймовірно швидкого часу завантаження: по суті, з нуля гра включається секунд за десять. Завантаження збереження відбувається миттєво, а для швидкої телепортації по місту більше не потрібні кумедні заставки, як раніше. Sony довго рекламувала такі можливості, але коли вживу бачиш, як блискавично все працює, це вражає.
Не менш важливе і використання особливостей контролера DualSense. У ньому не тільки віддається кожен удар, але і кожен ривок на павутині. Курки контролера передають відчуття від кожного випуску павутини, і нехай це і мало що змінює, літати Нью-Йорком завдяки цьому стало ще приємніше.
Ну і не можна забувати про горезвісне трасування променів. Правда, для того, щоб воно було, потрібно відмовитися від режиму з 60 fps – жертва, на яку піде не кожен. Я спробував і можу підтвердити, що гра виглядає дивовижно. Взагалі, незважаючи на той же рушій і по суті ассети, Spider-Man: Miles Morales ну дуже хороша. Особливо це відноситься до заставок: обличчя кожного персонажу неймовірно детальне, з переконливими емоціями. Чомусь я не очікував від «Людини-павука» таких якісних заставок. Якби тільки сюжет був під стать графіці! Але в цьому плані The Last of Us Part II не переплюнути.
Гра тестувалася на консолі PlayStation 5
Marvel’s Spider-Man: Miles Morales – це недовга гра, пройти яку можна за 12 годин. Але це і не важливо. Головне, що вона вийшла чудовим продовженням видатного оригіналу 2018 року. Дуже красива, в усіх сенсах сучасна і дуже захоплююча, вона стала першим справжнім хітом PS5. Але від повноцінного сиквела ми чекаємо більше нововведень і максимального числа відомих лиходіїв. І ніякого Носорога!
Leave a Reply