© ROOT-NATION.com - Використання контенту дозволено за наявністю зворотнього посилання.
Астрономи вперше зафіксували в астероїдному поясі між Марсом і Юпітером трилопатевий об’єкт, який до того ж має власний невеликий супутник. Мова йде про астероїд 44 Nysa, перше виявлення якого відбулося ще у 1857 році. У ті часи він виглядав як звичайна тьмяна крапка на небі, а пізніші спостереження, зокрема за допомогою космічного телескопа Hubble, не змогли суттєво прояснити його природу. Попередні дані лише вказували на ймовірну дволопатеву структуру Nysa, що подібно до багатьох інших астероїдів і комет – наприклад, 52246 Donaldjohanson, повз який у 2025 році пролетіла місія NASA Lucy.
Читайте також: AERONAUT – про все, що літає вище землі: авіація, БПЛА та дрони, ракети та космос
Втім, свіжі спільні спостереження за допомогою Large Binocular Telescope (LBT) на горі Грем в Арізоні та Very Large Telescope (VLT) на горі Паранал у Чилі показали, що космічне тіло насправді складається з трьох часток. Це перший подібний об’єкт, відомий науці. Керівниця дослідження Кейт Мінкер із Ловеллської обсерваторії в Арізоні зазначила, що знімки продемонстрували вкрай нетиповий об’єкт. За її словами, найімовірніше пояснення полягає в тому, що Nysa є або контактною потрійною системою з трьох з’єднаних частин, або ж надзвичайно неправильним суцільним тілом, аналогів якому раніше не знаходили.
Зробити настільки чіткі кадри Nysa виявилося складним завданням. Ключову роль у цьому успіху відіграли 2 прилади висококонтрастної зйомки: італійський SHARK-VIS на телескопі LBT, а також SPHERE разом із поляриметром ZIMPOL на VLT. Їх застосовували у зв’язці з адаптивною оптикою, яка нівелює розмиття від земної атмосфери. Ентоні Берде з Європейської південної обсерваторії пояснив, що отримані кадри довелося комбінувати зі спеціально створеними алгоритмами обробки зображень. Це дозволило додатково підвищити чіткість і прибрати яскравий ореол навколо астероїда, який міг ховати під собою тьмяні супутники.
Знімки продемонстрували об’єкт неправильної форми із шириною 75,6 км у найширшому місці. На ньому помітні 2 виразні заглиблення (“перешийки”), що охоплюють астероїд по периметру і розглядаються командою Мінкер як шийки між різними частками. Понад те, кадр виявив супутник діаметром 0,97 км, який обертається навколо Nysa на відстані щонайменше 170,6 км. Наразі йому надали позначення S/2026 (44) 1. Оскільки його зафіксували незалежно під час 2 окремих серій спостережень, вченим вдалося простежити його орбітальний рух.
Джанлука Лі Каузі з команди SHARK-VIS в Італійському національному інституті астрофізики (INAF) розповів, що для виявлення крихітного супутника, чиє слабке світло губилося на тлі інтенсивного сяйва основного астероїда, довелося запозичити спеціальну методику висококонтрастної зйомки з іншої галузі астрономії.
Назва Nysa походить від міфічної землі, де німфи виховували давньогрецького бога Діоніса. Ал Конрад з обсерваторії Large Binocular Telescope вважає таке ім’я дуже влучним, адже Діоніс був богом театру, де давні греки часто використовували маски й приховували справжнє обличчя. За його словами, науковцям нарешті вдається зняти маску зі справжньої природи цього астероїда через довгий час після його відкриття.
Щодо того, як утворилося таке химерне тіло, точних відповідей поки немає, але група Мінкер має 2 основні гіпотези. Пріоритетним варіантом дослідники вважають те, що Nysa – це контактна потрійна система, де 3 окремі астероїди утримуються разом завдяки слабкій гравітації. Альтернативна версія полягає в тому, що в минулому Nysa зазнала зіткнення з набагато більшим астероїдом, який її деформував. Моделювання свідчить, що за такого сценарію припливні гравітаційні сили могли змінити мантію Nysa, надавши їй дивної форми або навіть розірвавши на низку уламків у вигляді “намиста”. Проте якщо це так, виникає питання, куди поділися інші фрагменти, адже такі події зазвичай формують ціле сімейство астероїдів однакового складу, тоді як Nysa виглядає поодинокою (якщо не враховувати її супутник).
З’ясувати точне походження об’єкта допоможуть подальші спостереження. Відстежуючи орбітальну швидкість і період обертання супутника, астрономи зможуть розрахувати точну масу й щільність Nysa, після чого визначать, яка саме модель відповідає дійсності.
Зацікавленість до Nysa зумовлена ще й тим, що вона може пролити світло на формування нашої Планети. Об’єкт відбиває набагато більше світла, ніж більшість інших астероїдів, завдяки поверхні, багатій на силікатний мінерал енстатит із низьким вмістом заліза. Подібні тіла зараховують до E-типу, і Nysa є найбільшим та найяскравішим серед них. Вважається, що E-тип формувався близько до Сонця, тому такі астероїди розглядають як можливі будівельні блоки для внутрішніх планет. Якщо Nysa є залишком тих часів, вона здатна розкрити важливі деталі про умови у внутрішній Сонячній системі 4,5 млрд років тому.
Читайте також: Космічний десерт: У міжзоряному просторі вперше виявили справжній «малиновий» цукор