Сам любитель розкритикувати в пух і прах черговий ремейк або сиквел, я теж, буває, опиняюся у несподіваній позиції адвоката. Я захищав Rage 2, і багато раз я ставав на захист Far Cry. Ці ігри, при всьому їх різноманітті, мало не всі лаяли за небажання розвиватися, стару формулу і відсутність амбіцій. А я захищав. І ось настав час знову зануритися у світ насильства і божевільного хаосу. Але чи змінилося щось?
Новий антагоніст закінчив свою промову, а екран на мить потемнів. Камера повертається до головних героїв, які пафосно обговорюють своє призначення. Як годиться, наш новий персонаж відмовляється вплутуватися у чужу війну і заявляє, що ось-ось запакує свої манатки і звалить в Америку. Але ми знаємо, що нікуди він не дінеться. І коли завершується заставка, в руках у мого американського Рембо виявляється гвинтівка. Чорні смуги зникли. Я можу рухатися. Я вдома.
Є щось п’янке для мене в усіх іграх серії Far Cry. Не такий вже я й великий любитель відкритих світів і шутерів від першої особи, але часом формула буває такою хорошою, що гра перетворюється на наркотик. Так було з Far Cry 3, Far Cry 4 і Far Cry 5, хоча з кожною новою частиною мій ентузіазм злегка згасав. Я не думаю, що це вигоряння – ну, не з мого боку. Між частинами проходить досить часу, щоб я знову занудьгував за улюбленою формулою, однак кожне моє «повернення» супроводжується етапом усвідомлення, що новинка виявилася одночасно надто схожою на попередню частину і надто іншою. З одного боку, розробники бояться навіть доторкнутися до формули ігрового процесу, відточеної протягом багатьох років, а з іншого, навіть вони розуміють, що треба ж щось робити. Тому кожен раз нас зустрічає начебто знайомий світ, але з достатньою кількістю змін, щоб доводилося все вивчати спочатку.
Що таке сучасна Far Cry? Це харизматичний антагоніст, якого грає актор, який навмисно переграє у кожній своїй репліці. Це дивовижний за своєю красою відкритий світ, що рясніє секретами і локаціями, які так запам’ятовуються. І це безглузда і незначна історія, яка обіцяє «шокувати». І вивірений геймплей, що дарує свободу вибору – хочеш стелс, а хочеш бойовик в найкращих традиціях Сильвестра Сталлоне.
Читайте також: Огляд FIFA 22 – Прогрес очевидний, але революції не сталося
І начебто Far Cry 6 – це все оце, і навіть більше. На роль лиходія покликали видатного актора Джанкарло Еспозіто, графіку поліпшили для консолей нового покоління, а сюжет зробили набагато більш зв’язним і зрозумілим, ніж у попередній частині. Але з якоїсь причини я залишився менш вражений новинкою.
Запитайте будь-якого шанувальника Far Cry, наскільки важливий сюжет, і ви не почуєте жодної однакової відповіді. «Дуже» – скаже хтось один. «Взагалі все промотую» – скаже інший. Поки один табір буде паплюжити сюжетні повороти Far Cry 5, інші скажуть, що просто потрібно було бути уважнішим, насправді там все шикарно. І хто з них не правий? Факт в тому, що кожен знайшов для себе щось, за що він полюбив серію. Це не означає, що її недоліки залишаються непоміченими. Просто з ними легше змиритися, ніж зовсім відмовитися від дози дофаміну, яку гарантує кожен новий епізод.
Я відношу себе до тих, кому все-таки цікава історія кожної гри. Навіть, якщо я забуваю всі сюжетні перипетії через пару місяців, я все одно хочу розуміти, що відбувається, і відчувати мотивацію щось робити. Тому анонс нового лиходія викликав у мене великий інтерес. У шостій частині роль дісталася Джанкарло Еспозіто, відомому нам по таким серіалам, як «Пуститися берега», «Мандалорець», а також багатьом іншим. У Far Cry 6 він озвучив Антона Кастільо – диктатора Яри, вигаданого карибського острова, який готується до чергової революції.
На відміну від більшості попередніх антагоністів, Кастільо – не безумець, що підкоряє собі інших таких же божевільних. Він розумний і розважливий правитель, який сів на свій трон законним чином, але незабаром підпорядкував собі всю армію і пів країни. Як і у будь-якого самодержця, його мета – збагатитись, експлуатуючи працю своїх підневільних громадян. І якось так вже вийшло, що країна, яка відстала від цивілізованого світу на п’ятдесят років, розробила… ліки від раку? Так, начебто так. І ось тепер нашому героєві – або героїні – по імені Дані Рохас належить зупинити диктатора і об’єднати острів під партизанськими прапорами. А може, навіть врятувати бідолашного сина правителя, КолюДіего, втомленого від кровопролиття. Я бачив зав’язки набагато нудніші.
Втім, все це все одно звучить до біса знайомо. Можливо, тому що я грав у Just Cause, де у кожної гри рівно такий же сенс. Я б навіть сказав, що у третій частині лиходій вийшов цікавіший. Але проблема навіть не в цьому – я зовсім не проти персонажа Антона Кастільо, який, як і очікувалося, виявився найкращою частиною новинки. Проблема тут накльовувалася давно, ще з попередніх частин: я називаю її тональним дисонансом.
Я не знаю, який настрій хоче створити сценарист Навід Хаварі. Його історія в рівній мірі драматична, лякаюча, безглузда і смішна. А ще вона дуже, дуже пафосна. В якийсь момент горе-революціонери волають про свободу, плачуть по загиблих і клянуться помститися, і здається, що все дуже серйозно. В іншій на екрані телевізора розгортається формена комедія. Тон скаче то туди, то сюди. Ми засуджуємо безглузде насильство тих, хто при владі, але влаштовуємо півнячі бої і вбиваємо собак в рамках напівжартівливого квесту. При цьому наші герої безсоромно впиваються насильством – в якийсь момент нам так і кажуть, «веселися»!
Читайте також: Огляд Death Stranding Director’s Cut – Режисерська версія відеогри, якої вона не потребувала
Ці проблеми були в усіх частинах серії, але ніколи вони не були такими очевидними, як тут. І якби у мене було право голосу, я б сказав, що геть цю претензію на серйозність і голлівудські монологи. Популярність серія набула після відверто відчайдушної Far Cry 3, де нам протистояли пірати і найманці, а допомагали (?) жриці, але Far Cry 6 чогось вдає з себе щось серйозне. Навіщо? Хто про це просив?
Як завжди, перед самим виходом гри, Ubisoft почала розповідати про «найбільшу пісочницю в історії» і хвалитися шаленими красотами. Банально, але логічно: що вже канадці вміють, так це намалювати класний світ. І в цьому плані Яра не поступається всім попереднім сетингам у серії. Це гарний тропічний острів, що нагадує мені острів з третьої частини, з дивовижною природою. Втім, все як завжди: зелені порожнечі розбиваються невеликими поселеннями і таборами, і на цьому, взагалі-то, все. Пересуватися можна будь-яким способом: човном, вертольотом, машиною, або на коні, хоча найчастіше спочатку потрібно очистити елементи карти, звільнивши КПП на дорогах і підірвавши зенітні гармати.
З першого погляду здається, що все залишилося таким же, як і раніше, але досить швидко гра знайомить нас з нововведеннями, без яких я б спокійно обійшовся. Менше за все мені сподобалася ідея вразливості ворогів до різного типу амуніції. Бронебійні кулі, балістичні… це все доречніше у The Division, а не в шутері у відкритому світі. Тепер не можна забратися на гору і зняти пів табору зі снайперської гвинтівки, адже половина ваших куль виявляться марними. Це додає нову, не обов’язково потрібну площину, і позначається на елементі фана. Ніхто не хоче думати про тип куль під час перестрілки. Майже відразу я й зовсім забув про цей елемент, після чого довго лаявся на те, що гра стелсом не працює. Те, що я так любив робити в попередніх частинах, стало помітно менш азартним в Far Cry 6. І чому? Що це, як не зміни заради змін?
Інший новий елемент боївки – «супремо», тобто спеціальна зброя, яку можна придбати за окремий ресурс. Це цікава ідея, але постраждало виконання: перше «супремо» у грі дозволило мені запускати в повітря кілька самонавідних ракет – і ефектно, і ефективно, проте зброя перезаряджається так довго, що використовувати її можна тільки один раз за битву. Я не можу сказати, що прямо-таки проти цієї ідеї, але можна було б придумати цікавіше.
А ось із різноманіттям зброї все відмінно: в Far Cry 6 ви знайдете всі можливі типи озброєння і навіть кілька новинок. Кожну зброю можна кастомізувати, змінюючи як зовнішній вигляд, так і модифікації. Тут все дуже багате і продумане. Інше питання, чи хоче середньостатистичний гравець в Far Cry стільки часу копатися у менюшках, налаштовуючи свій арсенал. Чи не краще залишити все, як було, дозволивши просто «позичати» у ворогів їх гармати і стріляти з того, що попадеться?
Коли ми відсунемо вбік весь негатив, перед нами залишиться впізнавана картина: вороги гуляють картою, а ми, озброєні до зубів, палимо і носимося навколо. Це – суть Far Cry, і вона не змінилася. Як завжди, хочеться якомога швидше залишити сюжетні місії і тужливі діалоги, і зачистити бази супостатів. У такі моменти впізнається старий друг: навколо все вибухає у кращих традиціях Just Cause, і передбачити результат битви не є можливим. Це хаос, красивий і такий же захоплюючий. І головне, це все ще весело. Я можу прокрастися на базу, застрелити пару нічого не підозрюючих солдатів, а потім випадково видати себе через те, що мій крокодил вирішив загризти офіцера. Незабаром лунає сирена (зрозуміло, що крокодил невипадковий – на нього хтось футболку начепив) і під’їжджає танк. Я вмираю. Пробую знов. Виганяю крокодила, але моя куля не того типу відскакує від ворожого шолома, і… сирена і танк. Починаю заново. Та ж історія, але на цей раз я мчу на дах будівлі, забираюся у військовий вертоліт, злітаю в повітря, стріляю ракетами по танку і вистрибую з кабіни, після чого вертоліт обрушується на голови моїх недругів. І це – чому я все ще граю у Far Cry.
Читайте також: Огляд Deathloop – Безумство, яке затягує
Звичайно, ШІ такий же тупий, як і завжди, а непотрібні нововведення зіпсували мій улюблений аспект – свободу вибору того, як підійти до тієї чи іншої ворожої території. Може розробники і називають Far Cry 6 «пісочницею», але вона такою мені не здалася. Занадто багато обмежень, занадто намудрували. Простіше треба бути. Але навіть при всьому цьому, нудно мені не було. Я хотів грати, але так і не знайшов у собі сили зачистити кожен табір.
Far Cry 6 надходить у продаж завтра, 7 жовтня, майже через рік після виходу PlayStation 5 і Xbox Series X. Це означає, що очікування теж інші. Безумовно, флагманськими будуть вважатися версії для консолей нового покоління і ПК. PlayStation 5 і Xbox Series X можуть похвалитися роздільною здатністю UHD і 60 fps, але трасування променів не завезли. Можливо, позначаються обмеження Dunia Engine.
Як би там не було, новинка виглядає чудово – особливо у русі. Картинка чітка і дуже яскрава, і вивчати красоти Яри дійсно цікаво. Інша справа, що під час заставок нас тут же повертають років так на 6 назад. Незважаючи на навіть надмірну деталізацію обличь, всі персонажі не можуть похвалитися виразністю. У 2021 драматичні сцени за участю голлівудського актора сприймаються слабо саме через погану лицьову анімацію.
Зазначу, що версія для PS5 отримала додаткові переваги завдяки використанню особливостей DualSense. Ubisoft вже добре знайома з ним: рік тому підтримку адаптивних курків отримали такі ігри, як Watch Dogs: Legion, Immortals Fenyx Rising і Assassin’s Creed Valhalla. У Far Cry 6 особливо дивуватися нема чому, але так, щось було зроблено: контролер смачно вібрує від вибухів і «чинить опір» при водінні або використанні зброї. Але це не рівень Deathloop, звичайно – можна було навіть крутіше.
Far Cry 6 залишається єдиною в своєму роді: зараз майже не виходять поодинокі шутери у відкритому світі. Її є, за що любити: чудовий сетинг, хороші актори озвучки і моменти тотального хаосу, що врізаються в пам’ять… але і є, за що критикувати. Зокрема, я не став шанувальником більшості нововведень. Створюється відчуття, що Ubisoft Toronto не зовсім впевнена, куди рухатися далі. Мені не було нудно, але коли під час гри виникає бажання повернутися до попередніх частин, це завжди поганий знак.
Leave a Reply