Рецензія на серіал “Чужий: Земля”: Та за шо?!

Серіал “Чужий: Земля” викликав чимало суперечливих відгуків – від схвальних до різко критичних. Тож я вирішив поділитися й власним поглядом на нього.

“Чужий: Земля” намагається організувати весілля ксеноморфа з Пітером Пеном у декораціях корпоративної антиутопії. На виході – не вибух нових ідей, а суміш із Marvel, Disney та кількох непоганих задумів, які загрузли в болоті посереднього сюжету.

Я не люблю котів. Для мене це ходячий генератор піску, сечі та шерсті, який ще й має нахабство виглядати загадково. Стрибок на стіл під час сніданку? Будь ласка. Шерстинка в маслі? Автоматично. Ця їхня показна незалежність, яку фанати чомусь називають “шармом”, виглядає як холодна відмова у всіх стосунках. Любителі кішок, котрі гордо демонструють подряпини на руках, ще й пояснюючи це як “знак любові”, могли б одразу записуватися до психотерапевта.

Я, звісно, собачник у фільмах. Ну, добре – “людина-собака” (звучить, як новий персонаж Marvel, але хай буде). Собаки – ось справжні кіногерої: від мопса Френка в “Люди у чорному» до будь-якого випадкового песика, який рятує сюжет краще, ніж сценаристи. Кішки ж на екрані зазвичай потрібні лише для того, щоб додати шерсті в кадр. І навіть коли черговий студент кіношколи починає верещати: “А як же кіт у “Хрещеному батькові”?” – мушу нагадати: той пухнастик у Віто Корлеоне був не більше ніж меблі. Тобто, вибачте, “сценічний реквізит”. Так само живий, як і відрізана кінська голова в ліжку.

Брати Коени теж не допомогли котячій репутації: в “Всередині Л’ювіна Девіса” кіт стає радше метафорою провальної кар’єри героя, ніж чимось важливим. А метафора, якщо чесно, настільки тонка, що майже прозора.

Та головний котячий мем кіно – це, звісно, Джонсі. Рудий кіт із “Чужого”, який дивом пережив ксеноморфів і навіть перекочував у сиквел Кемерона. У ньому, до речі, він “героїчно” залишився вдома. Бо так і бачиш, як сценаристи зітхнули: “Ну ні, ще раз це кошлате чудо витягувати не будемо”. Проте фанати вперто бачать у ньому талісман франшизи. Серйозно? Дух кота у науково-фантастичному горорі? Це звучить як щось із фанфіку: “Чужий і тринадцять життів Джонсі”.

А тепер уявіть: замість тікати від інопланетного вбивці, Ріплі витрачає дорогоцінні хвилини, щоб врятувати кота, який, до речі, навіть не її. Він тупо бігав по Ностромо, відчуваючи себе господарем космосу, і ловив мишей. Між іншим, мишей у космосі? Це взагалі як? Кеті Перрі хоча б мала квиток на “космічне шоу”.

Новий серіал “Чужий: Земля” (той, що дивно звалився на Disney+, ніби хтось вирішив: !а давайте ще один контент у стрімінг-котел”) теж не втримався від котячих пасхалок. Добра новина: тепер пухнастик не головний герой. Погана: він знову є. На щастя, грає роль того, чим завжди був – темного, трохи моторошного реквізиту. Як Бука з Мумі-долини, тільки з шерстю й мявканням.

Ну й кульмінація: котик-зомбі, що тягне своє закривавлене тільце й видає дивний мікс із шипіння, нявкання й муркотіння, наче намагається переконати нас: “Я не хочу рвати людей, я просто хочу тепла на колінах”. І тут серіал остаточно стає схожим на сюрреалістичний мем, де ксеноморф – це лише фон, а головна інтрига: “Чи встигне кіт зробити свій останній гівноквест у космосі?”

Також цікаво: Wi-Fi 8: Все, що відомо про новий стандарт бездротових мереж

Котяча природа в одній картині

У «Чужий: Земля» навіть кіт встигає побігати на борту “Мажино” – корабля корпорації Weyland-Yutani, бо ж куди без нього. Це такий собі приквел до “Ностромо” з Ріплі та Джонсі, тільки замість напруги маємо корпоративну драму з елементами дитячої казочки.

Через шістдесят п’ять років “Мажино” повертається з космічним зоопарком, який виглядає як “розплідник смерті”. І все це заради “подальших досліджень”. Тобто, щоб ще швидше і ефективніше вбивати конкурентів у гонитві за планетарне панування. У світі майбутнього урядів більше немає, лише корпорації. Чудова реклама майбутнього: замість бюрократії ми маємо деспотизм із логотипами.

Франшиза “Чужий” завжди була критикою корпоративного паразитизму. У Скотта на “Ностромо” всі не стільки досліджують, скільки втомлено бурмочуть “я ненавиджу цю роботу” й “дайте мені надбавку”. Це не космічна пригода, це вахта у нічну зміну на заводі. Кемерон додав ще й тінь В’єтнаму, а Фінчер – СНІД, ізоляцію та соціальну стигму. Кожен режисер приносив свою хворобу епохи.

І ось нарешті «Чужий: Земля». Замість загадкових корпорацій у тіні ми отримуємо корпорації на фул-тайм з відкритими обличчями. І якщо раніше нас гнітили через посередників, то тепер ми знайомимося з самими олігархами – такими, як Prodigy. Їхні голови – це просто Instagram-збірка з іконками “найгірші люди у світі”.

Пітер Пен (так, серйозно!) у виконанні наймолодшого трильйонера Боя Кавальє живе на острові “Неверленд”. Дісней просто сам себе рекламує у власному серіалі – рівень мета-цинізму тут вже такий, що навіть ксеноморфи червоніють. Кавальє – це коктейль з Ілона Маска, Марка Цукерберга й трохи Романа Роя з “Спадкоємців”. Він босоніж демонструє світові, що “я настільки багатий, що мої ноги можуть смердіти прямо на столі переговорів”.

Діти тут взагалі мають окрему “принадність”. Їхні батьки від них відмовляються, після чого вони перетворюються на кібергібридів із дитячим мозком і спогадами про старе життя. Це щось середнє між “Big” (з Томом Генксом) і Marvel. У результаті маємо підлітків-супергероїв, які можуть зламати будь-кого фізично, але все ще істерять як на шкільному випускному.

“Мажино” зрештою врізається в хмарочос (ну, щоб точно була відсилка до 9/11, бо subtlety – це для слабаків). І тоді Кавальє відправляє своїх “Загублених хлопчиків” на місце аварії. Там ми зустрічаємо Морроу – кіборга з Weyland-Yutani, який чомусь раптом стає найцікавішим персонажем усього серіалу, і Пустельника – лікаря, якого можна описати словом “ніякий”.

Усе це знято у стилі “Marvel-lite”: суперсили, швидкість, альтернативні реальності, відчуття, що будь-якої миті Доктор Стрендж вилізе з порталу. І головне питання: якщо ця вся балаганна циркова трупа існувала ще до “Ностромо”, то як Ріплі могла про них нічого не знати? Відповідь проста: сценаристи знали, що логіка – то для ботаніків, а тут у нас блокбастер.

Синтетики? У серіалі вони виглядають настільки безбарвно, що навіть Оліфант із фарбованим волоссям грає… Оліфанта. Порівнювати їх із Девідом із “Прометея” – це як порівнювати IKEA-лампу з вітражем у соборі.

Візуально ж «Чужий: Земля» перетворює темний, слизький, клаустрофобний світ “Ностромо” на стерильний IKEA-шоурум. Там, де колись була напруга й холодний піт, тепер – ламінат, білий глянець і бризки крові, які виглядають як абстрактний живопис Поллока.

І ось кульмінація: третій епізод. Він нарешті намагається бути тим самим “Чужим” – повертає простих смертних у гру. Механіки, біологи, пілоти, які працюють за копійки й возять смертоносних монстрів не з любові до науки, а бо корпорація змусила. І тільки тут серіал починає дихати, показуючи ксеноморфа у всій красі. Щоправда, коли він дістається до Землі, його сила розчиняється в білосніжних лабораторіях і виглядає радше як муляж у виставковому центрі.

Отже, ми маємо мікс “Пітера Пена”, Marvel, Disney і трохи ксеноморфів для порядку. Франшиза “Чужий” тут більше схожа не на горор, а на корпоративну вечірку з поганими жартами.

Читайте також: Ситуація з рідкісноземельними металами: той, хто контролює ресурси, править світом

Це не той серіал, який хочеться подивитися

Безумовно, третій епізод – це такий собі реверанс у бік Рідлі Скотта. Мовляв, “дивіться, ми теж уміємо робити напружений горор, не тільки гратися в Marvel із ксеноморфами на фоні”. І здається, що саме так і задумувалося від початку. Все ж таки до роботи покликали Ноа Хоулі – першого голлівудського копірайтера, який знає, як зробити атмосферу з чужої класики та приписати її собі. У 2014 він уже перетворив “Фарго” братів Коенів на серіал, де дух оригіналу наче є, а сюжет – це щось зовсім інше. Навіть образ Мардж Гундерсон він перепакував: із Френсіс Макдорманд у фільмі до Еллісон Толмен у серіалі. Тепер він грається з “Чужим” так само: не копіює, а вичавлює атмосферу, залишаючи кістки сценарію на потім.

Але головне питання залишається улюбленим: ксеноморф – це просто найкрасивіша в історії кіно машина для вбивства? Чи все ж таки філософський символ людських відчайдушних спроб вижити? Дякуємо, Ноа, ми ніколи б самі не здогадалися. Здається, автор тримає це “одкровення” для останніх двох епізодів, які я ще не бачив, або навіть для другого сезону – щоб ми не втекли завчасно.

FX, звісно, мріє повторити успіх минулорічного “Шьоґуна” з його $250 млн. бюджету. “Чужий: Земля”, кажуть, коштував ще дорожче, але сума – страшна таємниця. Напевно, щоб ми не рахували, скільки мільйонів пішло на зйомку стерильних лабораторій, схожих на шоурум IKEA.

Я, звісно, люблю повозити серіали носом по асфальту, але не з тих, хто кричить: “Закрити все після першого сезону!”. Інакше ми б не дочекалися багатьох хітів. Але щиро сподіваюся, що Ноа Хоулі все ж перестане бавитися у корпоративну казочку з Пітером Пеном і знайде трохи тієї темної енергії, яка зробила оригінальний “Чужий” культовим. Темрява є – і в людях, і в кіборгах, і навіть у ксеноморфах.

А кіт… Кота він уже вбив. Що ж, будемо сподіватися, що це лише початок масових жертвоприношень на вівтарі креативу.

Також цікаво:

• Google запускає голосового AI-помічника Gemini у Google Home
• Третя світова війна браузерів: чи вона вже почалася?
• «Суперінтелект» – прорив чи маркетинговий ажіотаж?
• ChatGPT знищує конкуренцію: настала ера суперзастосунків