Не минуло й години в The Lord of the Rings: Gollum, а я вже розумію, що ніколи так не ненавидів персонажа з відеогри. Приходить й інше розуміння: я не отримую жодного задоволення від того, що роблю. Я чекаю багів, що ламають гру, як порятунку від бездонної нудьги, але вони не настають — розробники встигли трохи підлатати гру після її виходу, і я, як ви розумієте, не поспішав з оглядом. Відсутність очевидних поломок негативно позначається на всьому процесі, адже гра втратила єдину можливість мене чимось повеселити. Це нестандартна ситуація, м’яко кажучи.
Може здатися, що все правильно. Ми повинні ненавидіти Голлума — мабуть, найгидкішого персонажа всього толкінівського епосу. Але є причина, через яку ми бачимо його так мало: книжки згадують занепалого гоббіта мимохідь, торкаючись деяких моментів його біографії та замовчуючи про все інше. І це влаштовує всіх: він ефектний персонаж, але він ніколи не був створений, щоб бути протагоністом. Це мало хвилювало Daedalic Entertainment. Студія з натхненням взялася за розробку похмурого стелс-екшену, і спочатку здавалося, що гра вийде, можливо, і дивна, але дуже амбітна, вона виділяється на тлі аналогів. Але проблеми з розробкою і, найімовірніше, COVID, внесли свій вклад.
Коли я отримую свій код на огляд, мені смішно. Щойно я отримав можливість доторкнутися до The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — найкращої гри року, якщо не більше — і Lego 2K Drive. Перевантажений релізами травень змусив мене розпланувати свої публікації наперед, і The Lord of the Rings: Gollum опинилася в самому кінці моїх пріоритетів. Так навіть краще, адже у мене був шанс дочекатися патча-іншого. Незабаром прийшло підтвердження правильності мого рішення: видавець повідомив мені, що через проблеми із симуляцією волосся Голлума гра відмовлялася нормально працювати і радив або відключити опцію, або дочекатися нового патча, який би стер весь мій прогрес. Такого комічно проблемного старту для гри я ще не бачив.
Як би там не було, я все ж таки ввімкнув її. Я не запеклий фанат “Володаря перснів”, але щиро люблю цю сагу: дивився фільми незліченну кількість разів, читав книжки в оригіналі і навіть свою дипломну роботу присвятив Толкіну. Але новинці не вдалося пробудити в мені толкієніста — найкраще, що вона зробила, це змусила з ще більшою повагою поставитися до вдалих релізів цього року.
Читайте також: Огляд The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — Досконалість досягнута?
Маленький повзучий гад на ім’я Голлум — найнещасніша і найжалюгідніша істота, створена Толкіном. Як правило, відеоігри пропонують нам грати за героїв або за яскравих протагоністів, здатних на подвиги, які збирають навколо себе союзників. Від Голлума ж усі сахаються — навіть орки. Коли він не повзає темними мокрими печерами, він отримує черевиком по ребрах і виконує рабську працю. Його зневажають і такі ж невільники, і його наглядачі.
У The Lord of the Rings: Gollum багато технічних проблем. Вона виглядає слабко — вже точно не на $59,99, і вона забита (нецікавими) багами. Кадрова частота скаче, а дизайн рівнів нагадує щось із початку нульових. Сам Голлум водночас має канонічний і неправильний вигляд, і щоразу, коли він з’являється в кадрі, мені хочеться вимкнути телевізор. Але головна проблема не в цьому. Проблема в тому, що у гравця не виникає жодного бажання грати. Навіщо? Це нудна, похмура гра, де нашого аватара катують і висміюють. У нас немає шансу на хепі-енд, немає надії на спокуту. Як і інші провальні приквели, у цієї історії немає особливого сенсу — ми вже знаємо, що стане з Голлумом, а питання, на які відповідає гра, ніхто ніколи не ставив.
Що стосується ігрового процесу, то Голлум здається забутою грою десятирічної давнини, якій хтось зробив невдалий ремастер. Стелс-жанр давно перестав користуватися популярністю (хоча сам я нічого проти не маю), а стрибки зі стін і скелелазіння приїлися. Гра намагається бути і платформером, але жахливе керування і сумнівний дизайн заважають і тут.
Я бачу спроби зробити щось нове. Розробники начебто спробували зробити антигру з антигероєм — замість подвигів ми їмо черв’яків, а замість завоювань — ледь виживаємо. Така гра має право на існування, тим паче що десь за шаром посередності ховаються спроби створити щось справді оригінальне. Наприклад, час від часу Голлум влаштовує дебати зі Смеаголом — його альтер его, — і ми, як гравці, можемо вплинути на те, який шлях він обере. Для цього ми повинні “переконати” Голлума. Цікава механіка, яка мало що змінює.
Читайте також: Огляд «Відьмак 3: Дикий Гін» (версія для нового покоління)
Я міг би й далі розписувати позитивні моменти, відчайдушно намагаючись “витягнути” оцінку, але навіщо? Це буде нечесно по відношенню до читачів. Є ігри, за які б’єшся. Навіть проблемні, навіть дратівливі, вони варті того, щоб ми билися з ними і доходили до кінця. “Голлум” — це гра, де після першої ж невдачі хочеться її видалити, і більше не завантажувати.
Вердикт
The Lord of the Rings: Gollum — це провал, її не врятують жодні патчі. Але я не знаходжу бажання в собі нападати на розробників і висміювати цей реліз. Можливо, в іншому житті ми б отримали по-справжньому унікальну і цікаву гру, але, на жаль, це не воно. Зробити щось хороше про такого персонажа можливо, але для цього потрібен по-справжньому талановитий розробник. У Daedalic Entertainment просто не вистачило сил, бюджету і часу.
Де купити
Також цікаво: